про відмову у відкриті касаційного провадження
08 грудня 2025 року
м. Київ
справа №260/3181/25
адміністративне провадження № К/990/48068/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року
у справі №260/3181/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: перший заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Кіш Наталія Борисівна
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - перший заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Кіш Наталія Борисівна, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати індексацію пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії в розмірі 10846,37 грн, із застосуванням кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати перерахунку пенсії, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 (далі - Постанова КМУ №168), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року №185 (далі - Постанова КМУ №185), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01 березня 2025 року відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 (далі - Постанова КМУ №209), та у зв'язку з нарахуванням індексації пенсії за віком провести перерахунок, нарахування та виплату пенсії за віком починаючи з 01 березня 2023 року, з наданням повного помісячного розрахунку пенсії за віком позивачу з 01 березня 2023 року по 01 березня 2025 року включно.
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати на сплату судового збору і комісії банку, що складає 1223,31 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, позов в частині вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати індексацію пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії в розмірі 10846,37 грн, з застосуванням кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати перерахунку пенсії, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 та у зв'язку з нарахуванням індексації пенсії за віком провести перерахунок, нарахування та виплату пенсії за віком починаючи з 01 березня 2023 року, з наданням повного помісячного розрахунку пенсії за віком позивачу з 01 березня 2023 року по 28 жовтня 2024 року повернуто особі, яка його подала, у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн з 28 жовтня 2024 року на коефіцієнти збільшення 1,197, 1,0796 та з 01 березня 2025 року на коефіцієнти збільшення 1,197, 1,0796 та 1,115.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області провести індексацію пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії в розмірі 10846,37 грн починаючи з 28 жовтня 2024 року на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,197 та 1,0796, з 01 березня 2025 року на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,197, 1,0796 та 1,115, та у зв'язку з цим провести з 28 жовтня 2024 року та з 01 березня 2025 року перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які стосувалися повернення позову в частині, ОСОБА_1 18 листопада 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №260/3181/25, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18, від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, від 06 лютого 2025 року у справі №990/29/22 та рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на висновки у справах №522/2738/17, №815/1226/18, №805/402/18 та №990/29/22, стверджує, що його право на перерахунок пенсії (індексацію) не може бути обмежене строками, оскільки це є триваючим правопорушенням, а також посилається на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якими передбачені умови для виплати пенсії за минулий час.
Однак, на думку колегії суддів, такий підхід ґрунтується на хибному тлумаченні правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а обставини наведених позивачем справ не є релевантними до спірних правовідносин.
У справі №805/402/18 правовідносини стосувалися повного припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
У справі №815/1226/18 правовідносини стосувалися поновлення пенсії особі, яка проживає за кордоном, у зв'язку з чим виплата була припинена на підставі неконституційних норм права.
У справі №522/2738/17 правовідносини стосувалися перерахунку пенсії військовослужбовця на підставі довідки про грошове забезпечення.
У справі №990/29/22 правовідносини стосувалися специфічних правовідносин, а саме щодо визнання протиправною бездіяльності Президента України, що полягала у непризначенні особи на посаду судді.
У той же час у справі №260/3181/25, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, правовідносини стосуються зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити належну індексацію пенсії за віком, призначену за Законом №1058-IV, відповідно до Постанов КМУ №168, №185, №209, які передбачають щорічне збільшення показника середньої заробітної плати.
Позивач стверджує, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а пенсійні виплати мають здійснюватися без обмеження будь-яким строком, так як є триваючим правопорушенням.
Однак, колегія суддів вважає, що позивач вибірково трактує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, оскільки Велика Палата Верховного Суду чітко розмежувала ситуації, за яких строк не застосовується, і за яких дотримання строку є обов'язковим.
Суд встановив, що, зокрема, положення частини другої статті 46 Закону №1058-IV про виплату пенсії без обмеження строком застосовуються виключно за наявності двох умов:
- ці суми мають бути нараховані пенсійним органом.
- ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави (пенсійного органу).
Водночас у справі №260/3181/25 спірні суми індексації не були нараховані відповідачем. Предметом спору є саме незгода з розміром нарахування та вимога зобов'язати нарахувати ці кошти. Оскільки в даному конкретному випадку спірні суми не були нараховані, положення про необмежений строк, що передбачені статтею 46 Закону №1058-IV до цих правовідносин не застосовуються. Натомість слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. Тривала невиплата відповідачем пенсійних коштів не може розцінюватися як триваюче правопорушення, оскільки, на думку колегії суддів, це був наслідок пасивної поведінки позивача.
Водночас позивач вважає, що строк звернення до суду має відраховуватися з дати отримання листа-відповіді Пенсійного фонду України.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 відступила від попередніх висновків (щодо початку відліку процесуального строку для звернення до суду з моменту отримання листа-відповіді Пенсійного фонду України на заяву особи) і сформувала таку позицію:
1. Пенсія є щомісячним періодичним платежем.
2. Особа, яка отримує пенсію, повинна дізнатися про порушення своїх прав (наприклад, про виплату індексації в меншому розмірі або її невиплату) в момент отримання пенсійної виплати за відповідний місяць.
3. Отримання листа від Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення, і не поновлює строків звернення до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі №160/28752/23 з аналогічними обставинами, застосував вищезазначені правові позиції Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, та зазначив таке:
« 46. Таким чином, при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року №127, «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168.
47. Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
48. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положень пункту 5 Порядку №124, є протиправним.
49. З врахуванням вищевикладеного, абзац 1 в сукупності з абзацом 2 пункту 5 Порядку №124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.
50. Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів констатує, що ГУ ПФУ, здійснюючи перерахунок пенсії позивачці на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановивши їй щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135,00 грн у 2022 році та 100,00 грн у 2023 році, замість застосування коефіцієнта збільшення 1,14 та 1,197, відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивачки, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
51. Водночас, Суд наголошує на тому, що право громадян, пенсія яким призначена у 2020 - 2023 роках, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
52. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
53. Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
54. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
55. Звернувшись до суду з цим позовом 02 листопада 2023 року позивачка заявила вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 01 березня 2022 року індексацію пенсії ОСОБА_2 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2022 року; зобов'язання відповідача здійснити з 01 березня 2023 року індексацію пенсії ОСОБА_2 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року.
56. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
57. У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2022 та 2023 роках позивачці не нараховувалася, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
58. Суд зазначає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивачка, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
59. Звернувшись до суду з цим позовом 02 листопада 2023 року, позивачка заявила позовні вимоги з 01 березня 2022 року, у зв'язку із чим, з урахуванням визначеного вище висновку, вони можуть бути захищені судом з 02 травня 2023 року - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не з 01 березня 2022 року, як помилково вважав суд першої інстанції, у зв'язку із чим рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишення без розгляду позовних вимог за період до 02 травня 2023 року відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.».
Практика застосування норм права у подібних правовідносинах є сталою і неодноразово застосована під час вирішення справ з подібними правовідносинами, у яких Верховний Суд також не знайшов підстав для відступу від висновків Верховного Суду.
Таким чином суди першої і апеляційної інстанцій правильно застосували положення статей 122, 123 КАС України та обґрунтовано повернули позов у частині вимог, заявлених поза межами шестимісячного строку.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №260/3181/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 10 лютого 2025 року у справі №580/5315/24, від 27 лютого 2025 року у справі №160/21956/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі №260/3181/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - перший заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Кіш Наталія Борисівна про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
С.М. Чиркін