08 грудня 2025 року
м. Київ
справа №440/4549/25
адміністративне провадження № К/990/43466/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/4549/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У 2025 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці у зв'язку із збільшенням розміру суддівської винагороди з 01.01.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 - 3028 гривень та з 01.01.2025 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 - 3 028 гривень,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняти рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці ОСОБА_1 з 01.01.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 - 3 028 гривень та з 01.01.2025 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 - 3 028 гривень.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/4549/25, відмовлено у задоволенні позову.
23.10.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій він просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/4549/25, ухвалити рішення, яким задовольнити позивачу позовні вимоги повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , було залишено без руху та надано скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду заяви про усунення недоліків з обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06.11.2025 скаржником подано заяву про усунення недоліків.
У заяві про усунення недоліків позивач у якості підстави касаційного оскарження посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у тому числі якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Скаржник зазначає, що є підстави для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 та застосування до спірних правовідносин правової позиції викладеної у постановах Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23.
Щодо посилань скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зроблено висновок, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці прямо залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тому колегія суддів вважає, що наведені висновки Великої Палати Верховного Суду є релевантними до даної справи за позовом.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 відповідно до такого правового висновку Великої Палати Верховного Суду.
Станом на день винесення цієї ухвали, Велика Палата Верховного Суду від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступала і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку.
Однак, у цілому у касаційній скарзі лише викладено обставини, які стали підставою для прийняття спірних у цій справі рішень, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, скаржником не виконано вимог ухвали Верховного суду від 06.11.2025 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/4549/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду з підстав і у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді В.М. Шарапа
С.М. Чиркін