09 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/35179/24
адміністративне провадження № К/990/48404/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Загороднюка А. Г.,
суддів: Єресько Л. О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 420/35179/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) і третьої особи - Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом до Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила:
- скасувати постанови державного виконавця від 09 жовтня 2024 року про стягнення виконавчого збору в розмірі - 2241 грн та про стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі - 269 грн, винесені у межах виконавчого провадження НОМЕР_1.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Білгород-Дністровськтеплоенерго» про визнання протиправними та скасування постанов - відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов або направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду іншим складом суду.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Суд звертає увагу скаржника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Водночас, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Як слідує зі змісту, оскаржуваних судових рішень, 08 жовтня 2024 року на примусовому виконанні Білгород-Дністровського ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), перебувала постанова № 495/8393/22, видана 15 квітня 2024 року Одеським апеляційним судом, про стягнення з позивача на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованості за теплопостачання за період з 02 квітня 2017 року до 01 травня 2022 року у розмірі - 20 907,78 грн та судового збору у розмірі - 1 502,60 грн.
09 жовтня 2024 року державним виконавцем, у відповідності до вимог статей 3, 4, 25, 26, 27 Закону №1404-VІІІ було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, про що винесена відповідна постанова. При цьому, одночасно із винесенням вказаної постанови, державним виконавцем, керуючись статтею 42 Закону №1404-VІІІ та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції №512/5, була також винесена постанова і про стягнення з «боржника» мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі 269 грн. Окрім того, 09 жовтня 2024 року державним виконавцем, на підставі статті 27 згаданого Закону, була винесена ще одна постанова - про стягнення з «боржника» виконавчого збору в розмірі 2241 грн.
Далі, 08 травня 2025 року державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження НОМЕР_1, при примусовому виконанні судового рішення, через встановлення у боржника (позивача) відсутніх коштів, рухомого та нерухомого майна на яке можливо було б звернути стягнення, окрім єдиного доходу, а саме: пенсійних виплат, на які звернення стягнення тимчасово припинено на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Отож, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору та стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
До того ж, апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції звернув увагу позивачки, що після повернення стягувачу виконавчого документа, а саме: постанови у справі №495/8393/22, ухваленої 15 квітня 2024 року Одеським апеляційним судом, оскаржувані постанови державного виконавця у встановленому законом порядку до примусового виконання не зверталися.
Отож, аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, коли відсутній борг, обов'язок сплати боргу, відсутній статус споживача і боржника, відсутні правовідносини зі стягувачем, відсутнє майно і гроші, на які можна було звернути стягнення.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Натомість по тексту касаційної скарги, скаржник лише цитує норми законодавства, проте чітко не вказує норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.
До того ж, зі змісту судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій застосували норми права із урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 31 травня 2021 року у справі №160/7321/19, від 09 грудня 2021 року у справі №520/7192/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19.
З огляду на викладене, скаржником не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наступною підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 у взаємозв'язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Так, Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У зв'язку із недоведенням скаржницею підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржниці щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, в частині не дослідження доказів.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник зазначає про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 353 КАС України, де в якості підстави касаційного оскарження зазначено порушення норм процесуального права, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Як вбачається із положення вказаної норми, скаржник зобов'язаний надати належні та змістовні доводи, які б давали можливість суду касаційної інстанції визнати відвід судді - обґрунтованим.
За доводами касаційної скарги скаржник вказує, що ним були подані клопотання про відвід судді Скупінської О.В. у справі №420/35179/24, оскільки є обставини, які викликають у позивача сумнів щодо об'єктивності та неупередженості судді, заявник має побоювання, що може негативно вплинути на результат правильного, справедливого, законного, об'єктивного, обґрунтованого, повного рішення суду та приведе до багато чисельних негативних наслідків, порушення прав ОСОБА_1 , буде доставлено їй страждань, ускладнено та заплутано обставини справи, є загроза здоров'ю та життю позивача та призведе до здійсненню геноциду, але ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року та 06 січня 2025 року визнано необґрунтованим заявлений ОСОБА_1 відвід судді Скупінській О.В. від участі у розгляді справи №420/35179/24. Також ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року та від 08 січня 2025 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 про відвід судді Скупінської О.В. по справі №420/35179/24 відмовлено.
Водночас, Суд констатує, що вказані відводи було розглянуто судом в порядку, передбаченому КАС України.
Скаржником не надано належних та змістовних доводів, які б давали можливість суду касаційної інстанції визнати відвід судді обґрунтованим.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає частину першу статті 341, пункти 2, 3 частини першої статті 349, частини першу - четверту статті 351, частини четверту та п'яту статті 353 КАС України.
Верховний Суд, звертає увагу скаржника, що підстави для відкриття провадження за касаційною скаргою визначає частина четверта статті 328 КАС України.
Таким чином, посилання скаржника на частину першу статті 341, пункти 2, 3 частини першої статті 349, частини першу - четверту статті 351, частини четверту та п'яту статті 353 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, не може бути врахована Судом, оскільки така не передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Окрім іншого, скаржник просить звільнити від сплати судового збору, поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд вирішив відмовити у відкритті касаційного провадження, то указані клопотання Суд не вирішує.
Керуючись статтями 248, 287, 329, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 420/35179/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) і третьої особи - Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» про визнання протиправними та скасування постанов.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л. О. Єресько В.М. Соколов