Справа № 355/1827/25
Провадження № 2/355/1062/25
09 грудня 2025 року селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Цирулевської М. В.,
за участю секретаря судового засідання Верби Ю. О., Старенької С. М., Бережної Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі також позивач, ТОВ «Споживчий центр», кредитодавець, кредитор) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, ОСОБА_1 , позичальник).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №12.01.2025-100002144 (надалі також договір №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025, договір, кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 18000,00 грн, строком на 140 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов договору.
Позивач свої зобов'язання за означеним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 18000,00 грн, докази чого додані до позовної заяви.
В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 41920,45 грн, що складається із сум: основного боргу - 16626,48 грн, процентів - 16293,97 грн, неустойки - 9000,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 у загальному розмірі 41920,45 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, що складаються із суми судового збору.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти позову не подав, у судовому засіданні позовних вимог не спростував, але і не визнав, зазначив, що йому необхідно ознайомитись із матеріалами справи для надання своєї позиції по суті спору. Однак, у подальшому від відповідача жодних клопотань та/або заяв не надходило.
ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.
27 серпня 2025 року до Баришівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», за підписом представника позивача Лисенко Олени Сергіївни (а.с. 2-9).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01.09.2025 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 29.09.2025 (а.с. 34-35).
У позовній заяві представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи позивач не заперечує (а.с. 8(зворот).
З огляду на зазначене клопотання, в судові засідання 29.09.2025, 01.12.2025 та 09.12.2025 представник позивача не з'явилася. Про дати, час і місце судового розгляду позивач повідомлявся належним чином.
Судове засідання, призначене на 03.11.2025, не відбулось (справа знята з розгляду) з огляду на відсутність у приміщенні суду електроенергії.
У судових засіданнях 29.09.2025 та 01.12.2025 відповідач позовних вимог не спростував, але і не визнав. У судовому засіданні 29.09.2025 відповідач зазначив, що йому необхідно ознайомитись із матеріалами справи для надання своєї позиції по суті спору. Розгляд справи, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання, відкладено на 01.12.2025.
У судовому засіданні 01.12.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення та проголошення судового рішення, у судовому засіданні оголошена перерва до 09.12.2025.
У удове засідання 09.12.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися. У судовому засіданні 09.12.2025 ухвалено та складено повний текст рішення у цій справі.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
12 січня 2025 року ОСОБА_1 , вивчивши умови пропозиції ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), прийняв пропозицію укласти кредитний договір на запропонованих і погоджених із ним умовах і порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 21-25).
Відтак, 12.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №12.01.2025-100002144, шляхом надання відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), який підписано відповідачем електронним підписом - відповідним одноразовим ідентифікатором (Е145), який було направлено на фінансовий номер відповідача (а.с. 24(зворот). Також вказаним ідентифікатором відповідач підписав інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с. 24(зворот)-25).
Укладення кредитного договору підтверджено відповідачем у судових засіданнях.
Згідно із п. 3.1 означеного договору (оферти) №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктами 3.2, 4.3 договору №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.
Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5457-08XX-XXXX-3262.
Згідно із заявкою від 12.01.2025 (п. 1-7) (а.с. 22-23) дата надання/видачі кредиту - 12.01.2025; сума кредиту: 18000,00 грн, строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 31.05.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Пунктом 15 заявки від 12.01.2025 передбачена неустойка за невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, розмір якої становить 180,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту від 12.01.2025, який підписаний відповідачкою електронним підписом - відповідним одноразовим ідентифікатором (А145) (а.с. 26-27).
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором щодо перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів ТОВ «Споживчий центр» надало лист-підтвердження ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 217-2108 від 21.08.2025 (а.с. 13), яке є платіжною установою та з яким позивачем було укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 (а.с. 14-18). Відповідно до означеного листа-підтвердження ТОВ «Споживчий центр» 12.01.2025 о 20:01 год перерахувало кошти на суму 18000,00 грн на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 622360494, призначення платежу: Видача за договором кредиту №12.01.2025-100002144.
Отримання означеної суми кредиту, як і належність картки саме відповідачу, ОСОБА_1 підтвердив у судових засіданнях у цій справі.
Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в ч. 1, 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також, зокрема, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», паспорт споживчого кредиту, примірник цього договору (п. 13.12 кредитного договору (оферта).
Відповідно до п. 6.1. договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних та належних і допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості за кредитним договором або про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Із довідки-розрахунку про стан заборгованості (а.с. 30) вбачається, що заборгованість за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 становить 41920,45 грн, що складається із сум: основного боргу - 16626,48 грн, процентів - 16293,97 грн, неустойки - 9000,00 грн.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.
Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за кредитним договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування кредитними коштами, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
За п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит, зокрема, зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Суд при цьому зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (надалі також Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону №3498-ІХ). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно із п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Щодо стягнення неустойки, як складової заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про застосування таких норм права.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.
Разом з тим, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідача) внаслідок неповернення суми кредиту, процентів річних, а також несплати неустойки.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.
За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.
Судом встановлено, що кредитний договір №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 укладено між сторонами в електронній формі.
Суд дійшов висновку, що при укладенні договору його сторонами було погоджено усі істотні умови кредитного договору.
Кредитний договір №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України.
Суд доходить до переконання, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 становить 41920,45 грн, що складається із сум: основного боргу - 16626,48 грн, процентів - 16293,97 грн, неустойки - 9000,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Водночас, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідача.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник) також заборгованість за відсотками та неустойкою.
Щодо стягнення суми основного боргу.
Як встановлено судом, відповідачу були перераховані кошти у розмірі 18000,00 грн на виконання умов кредитного договору. Спосіб перерахування коштів відповідає умовам кредитного договору і заявці відповідача.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів та розмір кредиту (основного боргу).
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 18000,00 грн за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025.
Означені обставини підтверджені відповідачем в судовому засіданні у цій справі.
Належних доказів того, що відповідач повернув кредитні кошти у сумі 16626,48 грн (заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу) за кредитним договором матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 16626,48 грн основного боргу.
Щодо заборгованості зі сплати процентів.
За розрахунками позивача, розмір процентів, які має сплатити відповідач за кредитним договором, становить 16293,97 грн.
В розглядуваному випадку розмір процентів (1,0 % фіксована процентна ставка в день) та строк кредитування (140 днів) визначені договором.
Розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом здійснений позивачем по 31.05.2025, тобто, в межах строку кредитування (140 днів), що узгоджується із послідовними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц.
Разом з тим, з огляду та на підставі норм Закону №3498-ІХ, які набрали чинності 24.12.2023, розмір денної процентної ставки із 24.12.2023 по 22.04.2024 не може перевищувати 2,5%, із 23.04.2024 по 20.08.2024 - 1,5%, а із 21.08.2024 - 1,0%.
Відтак, з огляду на дату укладення договору - 12.01.2025 - визначена у кредитному договорі денна процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 1,0% відповідає пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у редакції Закону №3498-ІХ.
Зважаючи на умови пунктів 6 заявки від 12.01.2025, суд зазначає, що за користування кредитними коштами, в межах строку кредитування - 140 днів з дати надання кредиту (тобто, з 12.01.2025 по 31.05.2025) відповідач мав сплатити: 18000,00 х 1,0% х 140 днів = 25200,00 грн.
Позивачем заявлено до стягнення меншу суму відсотків, а саме - 16293,97 грн, що є правом позивача та не порушує прав відповідача.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за кредитним договором в означеній сумі, матеріали справи не містять.
У судових засіданнях у цій справі відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 в сумі 16293,97 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки.
Найперше суд зазначає, що з розрахунку заборгованості за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 не вбачається, який саме порядок обчислення та строк прострочення були застосовані позивачем при розрахунку неустойки в сумі 9000,00 грн.
Водночас, безвідносно до означеного, з огляду на імперативні приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зважаючи на воєнний стан в Україні, неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 задоволенню не підлягають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду та на підставі ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а також зважаючи на приписи ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею. Суд бере до уваги також пояснення відповідача, надані в судових засіданнях у цій справі.
За результатами, суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 в розмірі 32920,45 грн, що складається із сум: основного боргу - 16626,48 грн, процентів - 16293,97 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 9000,00 грн за кредитним договором слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00034977 від 26.08.2025 (а.с. 1).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1902,31 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (32920,45 грн х 100 % : 41920,45 грн = 78,53 %. 2422,40 грн х 78,53 % = 1902,31 грн).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №12.01.2025-100002144 від 12.01.2025 в розмірі 32920,45 грн (тридцять дві тисячі дев'ятсот двадцять гривень 45 копійок), з яких: 16626,48 грн основного боргу, 16293,97 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення неустойки в сумі 9000,00 грн, - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1902,31 грн (одна тисяча дев'ятсот дві гривні 31 копійка).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 09.12.2025.
Дані відносно позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
код за ЄДРПОУ: 37356833
р/р НОМЕР_2 , МФО 305299
вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.
Дані відносно відповідача:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1
РНОКПП: НОМЕР_3
АДРЕСА_1 .
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА