Провадження № 22-ц/803/5509/25 Справа № 175/4939/24 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
09 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 березня 2025 року у складі судді Якименко Л.Г. у цивільній справі № 175/4939/24 за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -
У квітня 2024 року ПАТ “СК “Уніка» звернулося до суду з позовною заявою, пред'явленою до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останнього на свою користь страхової виплати на користь потерпілого у ДТП у розмірі 38 102,50 грн, обґрунтовуючи це тим, що 04 лютого 2022 року в м. Краматорськ сталася дорожньо-транспортна пригода з вини відповідача, який під час керування автомобілем Опель, номерний знак НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем ГАЗ, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та який належить на праві власності ТОВ “Матекс-2000», з яким у позивача 28 квітня 2021 року укладений договір добровільного страхування транспортного засобу ГАЗ А21R33-91, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортний засіб ГАЗ А21R33-91, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазнав механічних пошкоджень та за заявою потерпілої особи, на підставі складеного страхового акту та визначеного розміру страхового відшкодування у розмірі 165 602,50 грн, зазначена сума виплачена ТОВ “Матекс-2000».
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР №203278562 в АТ “СК “Вусо», де ліміт відповідальності страховика становить 130 000 грн, франшиза - 2 500 грн.
16 травня 2022 року АТ “СК “Вусо» виконало своє зобов'язання та перерахувало позивачеві 127 500 грн за вирахуванням франшизи, що дорівнює ліміту відповідальності страховика, тому розмір страхової виплати, який є непокритим страховиком, де застрахована відповідальність ОСОБА_1 , становить 38 102,50 грн, що є відповідальністю останнього, в силу ст. 993, 1166,1188, 1191,1192 ЦК України, ст. 27 ЗУ “Про страхування».
Відповідач у добровільному порядку такі збитки позивачеві не повертає, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, де позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати у розмірі 3028 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 березня 2025 року у задоволенні позову ПАТ “СК “Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено (а.с. 83-85).
Рішення суду мотивовано невстановленістю вини відповідача у скоєнні ДТП, за наявності якої настає його цивільно-правова відповідальність, а, відтак, вимоги позивача до відповідача у деліктних зобов'язаннях відповідача є недоведеними.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПАТ “СК “Уніка» у березні 2025 року подало апеляційну скаргу (а.с.89-92,105-110), посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано презумпція вини, відсутність якої належить доказувати відповідачеві, а також невірно застосовано положення ст. 1166,1187 ЦК України, де зазначено, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірні, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Скаржник наголосив, що сам факт відсутності постанови суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за наслідками його дій на дорозі не звільняє таку особу від цивільно-правової відповідальності. Відповідачем не надано будь-яких доказів відсутності його вини у вчиненні дій, що призвели до дорожньо-транспортної пригоди, що є підставою для того, щоб вважати встановленою презумпцію його вини у даній ДТП, враховуючи ще і те, що відсутня постанова суду про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 247 КУпАП, а іншого судом першої інстанції не встановлено та ОСОБА_1 не доведено.
Разом з цим скаржник зазначив, що навіть закриття такого провадження у справах про адміністративне правопорушення не є реабілітуючою обставиною та не виключає відповідальності такої особи.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції із задоволенням як вимог апеляційної скарги, так і позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати повністю із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем копія довідки №3022035859279906 про дорожньо-транспортну пригоду від 07 лютого 2022 року; копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №107145 від 04 лютого 2022 року, складеного відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП; копія схеми з місця ДТП від 04 лютого 2022 року та копія витягу з сайту судової влади «стан розгляду справи», де міститься інформація про наявне провадження у справі про адміністративне правопорушення №234/1351/22 відносно ОСОБА_1 , однак, за відсутності постанови у справі про адміністративне правопорушення, не є належними доказами вини відповідача у скоєнні ДТП, а тому це свідчить про відсутність встановленої вини відповідача у вчиненні ДТП. Суд першої інстанції вважав також, що у позивача не виникло права на пред'явлення такої вимоги, як відшкодування шкоди за виплачену страхову виплату потерпілій у ДТП особі за відсутності встановленої вини відповідача та належного її підтвердження.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 2022 року о 13-30 год. у м.Краматорську відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу «Опель», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «ГАЗ А21R33-91», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою №3022035859279906 про дорожньо-транспортну пригоду від 07 лютого 2022 року (а.с.23).
Згідно з довідкою НПУ №3022035859279906 від 07 лютого 2022 року, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п.п.11,12.1 ПДР України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та схемою місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с.25,26).
Відповідно до витягу з сайту судової влади «стан розгляду справи» міститься інформація про відкриття провадження у справі про адміністративне правопорушення №234/1351/22 відносно ОСОБА_1 , однак станом час звернення позивача до суду із зазначеним позовом, постанова у справі про адміністративне правопорушення відсутня (а.с.27).
У результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований транспортний засіб «ГАЗ А21R33-91», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Матекс-2000», що підтверджується копією схеми місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с.26).
Враховуючи наявність Договору страхування, на підставі заяви потерпілої особи, ПрАТ «СК «Уніка» складено страховий акт №020995 та визначено розмір страхового відшкодування у 165602,50 грн (а.с.9).
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №00496879 від 21 квітня 2022 року та визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 165602,50 грн шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується платіжним дорученням №020995 від 25 квітня 2022 року (а.с.8).
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Опель», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в AT «СК«Вусо» згідно полісу ЕР № 203278562. Ліміт відповідальності страховика становить - 130 000 грн, франшиза - 2 500 грн (а.с.28).
16 травня 2022 року AT «СК«Вусо» шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ПАТ "СК "Уніка" виконало своє зобов'язання в сумі - 127 500 грн, що дорівнює ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи згідно полісу, що підтверджується платіжною інструкцією №0410001 від 16 травня 2022 року (а.с.29).
Також судом першої інстанції встановлено, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04 лютого 2022 року о 13-30 год. у м.Краматорську за участю транспортного засобу «Опель», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «ГАЗ А21R33-91», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , відсутнє судове рішення, що набрало законної сили, яким встановлено вину відповідача ОСОБА_1 ..
Як докази наявності вини ОСОБА_1 у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем надано: копія довідки №3022035859279906 про дорожньо-транспортну пригоду від 07 лютого 2022року; копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №107145 від 04 лютого 2022 року, складеного відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП, який направлено до Краматорського міського суду Донецької області; копія схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 04 лютого 2022 року та копія витягу з сайту судової влади «стан розгляду справи», де міститься інформація про наявне провадження у справі про адміністративне правопорушення №234/1351/22 відносно ОСОБА_1 , однак станом на час звернення позивача до суду із зазначеним позовом, постанова у справі про адміністративне правопорушення відсутня.
Суд першої інстанції, з'ясовуючи характер спірних правовідносин, зазначивши, що позивач звільнений від доказування підстав для звернення до суду із позовом, коли має право на відшкодування майнової шкоди, як потерпіла особа, також вважав, що ним не доведено наявності вини ОСОБА_1 у настанні дорожньо-транспортної пригоди належними доказами.
Колегія суддів відзначає, що такі висновки не відповідають характеру спірних правовідносин та є суперечливими між собою.
Суд першої інстанції невірно визначив відсутність відповідальності відповідача перед позивачем, помилково зважаючи на відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , також не врахував і відсутності обов'язку позивача доказувати такі винні дії відповідача, що призвели до настання ДТП, враховуючи, що позивачем надано усі належні докази порушення ПДР України з боку ОСОБА_1 , що останнім не спростовано. При цьому суд першої інстанції не надав уваги тому факту, що страховою компанією, в якій був забезпечений транспортний засіб, що зазнав механічних пошкоджень внаслідок дій відповідача, виплачено страхове відшкодування різниці такого розміру, що не оскаржений відповідачем, враховуючи, що основний розмір страхового відшкодування перераховано позивачеві страховою компанією, де застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 .
З цього належить дійти висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано норми цивільного законодавства, зазначені у ст. 1166,1187 ЦК України, не застосовано норми ст. 1191, 1192 ЦК України, а висновок суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача та передчасності позовних вимог позивача є помилковим.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).
Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з положеннями ст. 27 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов'язаних із, зокрема, відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу.
Згідно з п.п.38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
За положеннями ст. 993 ЦК України, до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Колегією суддів з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №107145 від 04 лютого 2022 року, складеного ОСОБА_1 за ст.124КУпАП, схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 04 лютого 2022 року, встановлено, що 04 лютого 2022 року о 13.30 год у м. Краматорськ, вул.Танкістів, біля буд.№1 (шляхопровід), водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом “Опель Кадет», номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки та слизької ділянки дороги, не вибрав безпечної швидкості руху на слизькій ділянці дороги, виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з транспортним засобом ГАЗ А21R33-91, державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку руху (а.с.25). Зазначене збігається також зі схемою ДТП.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.11.2, 12.1 ПДР, що призвело до даної ДТП, внаслідок якої завдано механічних ушкоджень транспортному засобу ГАЗ А21R33-91, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Колегія суддів наголошує, що відповідач ОСОБА_1 не надавав будь-яких доказів щодо оскарження дій співробітників поліції та неправильності складання як схеми ДТП, так і протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
Також колегія суддів враховує, що, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, за переданням протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №107145 від 04 лютого 2022 року до Краматорського міського суду Донецької області для розгляду, у справі про адміністративне правопорушення №234/1351/22 відносно ОСОБА_1 , постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності відсутня.
Колегія суддів вважає за необхідне у цій справі застосувати правову позицію, викладену у Постанові Великої Палати Верховного суду від 29 червня 2022 року справа № 477/874/19 провадження № 14-24цс21, де суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, обов'язок із відшкодування завданої позивачці шкоди слід розділити тільки між страхувальником, вину якого суд встановив, і страховиком, який зобов'язаний виплатити страхове відшкодування у межах страхової суми. Апеляційний суд теж вважав необґрунтованим твердження про відповідальність за шкоду, завдану третій особі внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох власників транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду загалом із наведеним висновком погоджується, але не тому, що суди не встановили вини водія автомобіля, в якому їхала позивачка, у спричиненні ДТП і завданні шкоди, а тому, що не встановили у його діях ознак неправомірної поведінки під час керування автомобілем і зв'язку між такою поведінкою та завданою позивачці шкодою.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 645/6088/18 зазначено, що не притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції при з'ясуванні фактичних обставин справи не дослідив взаємодію джерел підвищеної небезпеки, не встановив у діях відповідача ознак неправомірної поведінки під час керування автомобілем і зв'язку між такою поведінкою та завданою потерпілій у ДТП особі шкодою, яка, до того ж, підтверджується належними письмовими доказами.
За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. Однак, за висновками Великої Палати Верховного Суду достатньо встановити у даній справі не вину відповідача, а його неправомірну поведінку під час керування автомобілем і зв'язок між такою поведінкою та завданою потерпілій особі шкодою.
Колегія суддів відзначає, що відповідачем такі фактичні обставини не спростовані, як і не спростовано неправомірність його дій в момент ДТП, що відображено, зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення та схемі ДТП, а тому належить вважати, що неправомірна поведінка водія ОСОБА_1 на зазначеній слизькій ділянці дороги безпосередньо знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з виникненням механічних ушкоджень автомобіля ГАЗ А21R33-91, державний номер НОМЕР_2 , що належить ТОВ “Матекс-2000», що потягло за собою завдання матеріальної шкоди потерпілому, належними доказами підтверджено скаржником і не спростовано відповідачем, чого судом першої інстанції помилково не враховано.
Згідно з положеннями ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За положеннями ст. 1192 ЦК України Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
Так, колегією суддів встановлено, що згідно з довідкою НПУ №3022035859279906 від 07 лютого 2022 року, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п.п.11,12.1 ПДР України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та схемою місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с.25,26).
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №00496879 від 21 квітня 2022 року (а.с.9) та визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 165602,50 грн, яка сплачена позивачем шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_3 , де проводився відновлювальний ремонт пошкодженого у ДТП автомобіля, що підтверджується платіжним дорученням №020995 від 25 квітня 2022 року (а.с.8).
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Опель Кадет», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в AT «СК«Вусо» згідно полісу ЕР № 203278562. Ліміт відповідальності страховика становить - 130 000 грн, франшиза - 2 500 грн (а.с.28).
16 травня 2022 року AT «СК «Вусо» шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ПАТ "Страхова компанія "Уніка" виконало своє зобов'язання в сумі - 127 500 грн.,з вирахуванням франшизи, що дорівнює ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи згідно полісу, що підтверджується платіжною інструкцією №0410001 від 16 травня 2022 року на суму 127 500 грн (а.с.29).
За таких обставин різниця між відшкодованою позивачеві страховою сумою з боку страховика AT «СК «Вусо», де застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , становить 38 102,50 грн, що і є відповідальністю відповідача, неправомірні дії якого знаходяться у безпосередньому зв'язку із завданням шкоди потерпілій особі, та на відшкодування чого в порядку суброгації позивач має право, який повністю виконав свої зобов'язання перед потерпілою особою.
Колегія суддів наголошує, що, враховуючи вищенаведене, доводи скаржника є обґрунтованими, підтвердженими належними письмовими доказами, що належить прийняти до уваги, оскільки, на підставі ст. 38 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач після сплати такого відшкодування має право пред'явити позов до водія транспортного засобу, дії якого стали у причині скоєння дорожньо-транспортної пригоди та цивільно-правову відповідальність якого на момент ДТП була застрахована.
Враховуючи вищенаведене та повністю приймаючи доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи, адже не вірно з'ясовано правову природу як пред'явленого позову, так і матеріальних та процесуальних норм діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Разом з тим, належить наголосити, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Так, колегія суддів, не погоджуючись ані зі встановленими обставинами справи, ані з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає, що суд першої інстанції не врахував повноти відомостей в матеріалах справи, наданих позивачем, а також невірно застосував норми матеріального права, що такі правовідносини не регулюють, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу, враховуючи, що питання, які зазначені в апеляційній скарзі судом першої інстанції вирішені не були.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача непокриту страховою виплатою різницю матеріального збитку у 38 102,50 грн.
Також, на підставі ст. 141 ЦПК України, зі скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне переглянути і покладений судом першої інстанції судовий збір за подання позову до суду на позивача.
Так, враховуючи, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн, враховуючи повне задоволення позовних вимог цією постановою.
Разом з цим колегія суддів, розглядаючи вимоги позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн, зазначає, що позивачем повністю доведено зазначена сума таких витрат належними доказами, як і доведено виконання адвокатом послуг з наведенням переліку таких послуг (а.с.30-37), що передбачено ст. 133-137,141 ЦПК України, тому належить стягнути з на користь позивача з відповідача витрати на правову допомогу у зазначеному розмірі, враховуючи, що відповідач не подавав заперечень щодо суми таких витрат та не просив їх зменшити.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» - задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 березня 2025 року - скасувати повністю та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка», ЄДРПОУ 20033533, непокриту страховою виплатою різницю матеріального збитку у 38 102,50 грн, судовий збір у розмірі 3028 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн, а всього - 49 130,50 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “09» грудня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна