Провадження № 22-ц/803/7412/25 Справа № 199/1836/25 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
09 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 28 квітня 2025 року у складі судді Якименко Л.Г. у цивільній справі № 199/1836/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,-
В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, пред'явленою до ОСОБА_2 , на предмет стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до закінчення нею навчання, а у випадку продовження навчання до досягнення ним 23-х років, обґрунтовуючи це тим, що вона з 2006 року проживала разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, без реєстрації шлюбу та шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з 2007 року. Сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач ОСОБА_2 . На теперішній час ОСОБА_3 є повнолітнім, не працює, оскільки з 01 вересня 2024 року по 28 червня 2028 року навчається на денному відділенні в Університеті митної справи та фінансів, проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Позивач зазначає, що відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання сина, який продовжує навчання, у добровільному порядку, хоча, на думку позивача, має таку можливість (а.с.1,2).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 28 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - задоволено частково.
Вирішено стягувати щомісяця із ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1 у розмірі 1/8 частини від усіх видів його доходу до закінчення навчання ОСОБА_3 в Університеті митної справи та фінансів - 28 червня 2028 року, а у разі продовження навчання - до закінчення терміну навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-х років, починаючи стягнення з 14 лютого 2025 року.
Стягнуто із ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору на користь держави.
В іншій частині позову - відмовлено (а.с. 90,91).
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач має ряд хронічних захворювань, перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , та має на своєму утриманні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якого батьком зазначений відповідач - ОСОБА_2 ; дружину ОСОБА_4 . Також судом першої інстанції враховано, що дружина відповідача страждає на тяжкі хвороби, є інвалідом третьої групи та потребує постійного лікування, у відповідності до наданих медичних документів. Крім того відповідач має на утриманні матір ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати в та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідач має більше можливості фінансово підтримувати сина, адже має у власності нерухоме майно, отримує заробітну плату як адвокат, вводячи суд в оману відсутністю фінансової можливості допомагати сину на період навчання. Скаржник наголошує, що мати відповідач проживає окремо, отримує пенсію, а доказів утримання матері відповідачем надано не було. Також наголошує, що наявність у відповідача дитини 2021 року народження та дружини, яка є інвалідом ІІІ групи інвалідності, не свідчить неможливість надання ним матеріальної допомоги повнолітньому синові у зв'язку із його навчанням, а дружина є непрацездатною та не може працювати. Разом з цим подала суду низку медичних документів у копіях про свій стан здоров'я, посилаючись на хвороби, які має та які потребують лікування (а.с. 94-96).
Відповідач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність, обґрунтованість та справедливість рішення суду першої інстанції, враховуючи, що він визнавав в частині сплати аліментів позовні вимоги позивача, однак, погоджувався на стягнення з нього аліментів у розмірі 1/8 частини, а не 1/4 частини, як це зазначено позивачем. Зазначив, що на момент подання позову до суду позивачем він ще не мав права власності на квартиру, а лише договір про заміну сторони у договору про сплату пайових внесків від 2021 року, що не підтверджує достатній рівень його матеріальних можливостей. Навіть, набувши право власності у травні 2025 року на квартиру, про яку зазначає скаржник, остання не є придатною ані для особистого проживання, ані для здачі її у найм, адже потребує внутрішнього оздоблення та капітального ремонту. Відповідач також зазначив, що перевірка, на думку скаржника, його доходів як адвоката через сервіси судової влади є лише припущеннями скаржника та такими, що не відповідають дійсності. Натомість зазначив, що подав суду докази свого доходу, що оформлені належним чином, а скаржник свої припущення жодним доказом не довела. Крім цього зазначив, що значна частина його доходів припадає на придбання ліків для дружини, що є інвалідом, та на придбання ліків для відповідача, який на момент розгляду апеляційної скарги також є інвалідом ІІІ групи інвалідності та має низку хронічних захворювань. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з засад розумності та справедливості, інтересів спільного сина сторін, оцінки в сукупності наявних у справі доказів, взаємного обов'язку батьків по утриманню дитини, вважаючи доведеним позивачем розміру аліментів у 1/8 частину доходу відповідача, що останнім не заперечувалось.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 2006 року проживали разом однією сім'єю, без реєстрації шлюбу.
Від спільного життя у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 30 січня 2007 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №169 (а.с.3), у якому батьком зазначений відповідач - ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу із наказу Університету митної справи та фінансів №552кс від 14 серпня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахований із 01 вересня 2024 року на навчання до Університету митної справи та фінансів за кошти фізичних осіб за ступенем освіти бакалавр на перший курс денної форми навчання (а.с.4).
У зв'язку із навчанням, ОСОБА_3 не працює та заробітну плату не отримує, проживає разом із позивачкою та перебуває на її повному забезпеченні.
З'ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції зазначив, що свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач є батьком їх спільного сина ОСОБА_3 , який набув повноліття та навчається на денній формі навчання, не має змоги влаштуватися на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. Відповідач має постійний дохід, відповідно має можливість сплачувати аліменти на сина на період його навчання, але не більше ніж досягнення сином 23-х років. При визначенні розміру таких аліментів суд першої інстанції врахував рівність батьків в утриманні дітей, незважаючи на те, з ким із них проживає дитина, та наявність у відповідача іншої малолітньої дитини, дружини, що має групу інвалідності та наявність на утриманні відповідача матері, що є пенсіонеркою. Такі правовідносини регулюються ст. 182,199,200 Сімейного кодексу України.
З вищенаведеним повністю погоджується і колегія суддів та зазначає, що суд першої інстанції вірно з'ясував характер спірних правовідносин та визначив норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються.
Відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка/син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Роз'яснення норми було викладено Пленумом Верховного Суду України в пункті 20 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року, якою було роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів:
- досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років;
- продовження ними навчання;
- потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі;
- наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 CК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20.
Доводи скаржника про наявність у неї медичних проблем зі здоров'ям, утримання нею батьків, які є пенсіонерами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не надавалось доказів як утримання батьків за її власні кошти, так і витрати на лікування, враховуючи, що відповідач також є інвалідом ІІІ групи інвалідності, як і його дружина, та які потребують витрат на лікування, враховуючи, до того ж, наявність у них малолітньої дитини. Крім того скаржником не надавалось доказів розміру її витрат на утримання сина у зв'язку з навчанням, не зазначено вартості навчання, не обґрунтовано заявлений позивачкою розмір аліментів у частці від доходу, з урахуванням вже витрачених позивачем грошових коштів на навчання сина, як і не надавалось відомостей про розмір її доходу, щоб надавало можливість визначити таку частку утримання неї сина в період навчання, не надано доказів необхідності та потреби сина в аліментах у зв'язку з навчанням з урахуванням доходів позивача та відповідача, враховуючи неможливість встановлення судом рівності батьків у такому утриманні та пропорційність відносно доходів обох батьків.
Колегія суддів також відзначає, що доводи скаржника про наявність у відповідача квартири у власності, яке він набув у травні 2025 року шляхом переходу такого права від умов договору про пайову участь у будівництві від 2021 року та договору про зміну сторони у договорі про сплату пайових внесків від 2023 року, не є підтвердженням його стабільного фінансового позитивного становища, а такі доводи, як статус відповідача, що здійснює адвокатську діяльність, та має значно більший дохід, ніж зазначений у його деклараціях, не підтверджені належними письмовими доказами та є припущеннями скаржника.
Тож, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції у повній мірі дослідив фактичні обставини справи та дійшов цілком правомірного висновку про задоволення позовних вимог частково в частині 1/8 частини доходів відповідача, що буде відповідати справедливому та об'єктивному розподілу обов'язків обох батьків на утримання повнолітнього сина на час навчання.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих правомірних висновків суду та зводяться до викладення скаржником обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 28 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “09» грудня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна