Провадження № 22-ц/803/10789/25 Справа № 199/1017/25 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
09 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кирилішина В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про стягнення моральної шкоди (суддя першої інстанції Якименко Л.Г.),
24 січня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника Сєргєєву Руту Альгімантівну звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про стягнення моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 650 000 грн. без утримання з цієї суми податків та зборів.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 12 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250000 00 гривень, без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір у розмірі 372,68 гривень 68 копійок.
В іншій частині позову, відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ТОВ «Шахтобудівльна компанія» - Ніколенко М.М. та подав апеляційну скаргу, якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та не в повному обсязі з'ясовано обставини справи.
Скарга мотивована, що загальний стаж роботи позивача в шкідливих умовах праці складає 23 роки, з яких лише 7 останніх років він працював на ТОВ «Шахтобудівельна компанія», виникнення у позивача професійних захворювань обумовлено його тривалою працею в шкідливих умовах праці у інших роботодавців.
Також вказує, що при ухваленні рішення судом було стягнуто суму без утримання податків та інших зборів, що не відповідає правовому висновку у справі №235/3143/24.
ОСОБА_2 просив рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 12 вересня 2025 року змінити, шляхом зменшення суми моральної шкоди до 65000 грн. та виключити із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 , про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, у судове засідання не з'явились.
Представник ТОВ «Шахтобудівльна «Компанія» - Ніколенко М.М., у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з серпня 2016 року по грудень 2023 року ОСОБА_1 працював на вугледобувному підприємстві Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія», на посаді прохідника 5 розряду підземної гірнопрохідної дільниці №2, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.43,44).
Наказом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» Лозовського С. № 1049-к від 29 листопада 2023 року, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, ОСОБА_1 04.12.2023 року звільнено з посади прохідника 5 розряду підземної гірнопрохідної дільниці №2, за станом здоров'я (а.с.31).
У подальшому, лікарсько-експертною комісією спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я при Клініці професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» складено медичний висновок №21/529 від 22.05.2024 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 встановлено хронічне професійне захворювання у вигляді: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії загострення з вираженим статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг - захворювання професійне, встановлене вперше; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, з легким степенем зниження слуху (ІІ ст.) за класифікацією Остапкович В.Є. та ОСОБА_4 ); Пневмоконіоз (А q/r, 2/2, pi, em ), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.) - захворювання професійне, встановлене вперше (а.с.33).
14 червня 2024 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України було затверджено АКТ розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13 червня 2024 року, яким встановлено, що хронічне професійне захворювання, виявлене у ОСОБА_1 виникло у зв'язку із недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фібро генної дії, генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та недосконалістю технологічного процесу (зокрема, неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт через складні гірничо-геологічні умови. ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий (а.с.6-8).
16.12.2024 року у зв'язку із професійним захворюваннями, ОСОБА_1 було первинно, встановлена третя група інвалідності за професійним захворюванням та втрата працездатності у розмірі 65% за сукупністю захворювань, із яких: 30% по професійному захворюванню - хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії загострення з вираженим статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг; 25% по професійному захворюванню - пневмоконіоз (А q/r, 2/2, pi, em ), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст.., фаза затихаючого загострення, ЛН І-ІІ ст.. (першого-другого ст.); 10% по професійному захворюванню - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісією серії 12 ААГ №773175 від 16.12.2024 року (а.с.11) та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №119923 (а.с.12).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 250 000,00 грн., без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Апеляційний суд не може погодиться із даним висновком суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісією серії 12 ААГ №773175 від 16.12.2024 року та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №119923.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються актомрозслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13 червня 2024 року, яким встановлено, що хронічне професійне захворювання, виявлене у ОСОБА_1 виникло у зв'язку із недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фібро генної дії, генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та недосконалістю технологічного процесу (зокрема, неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт через складні гірничо-геологічні умови. ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий (а.с.6-8).
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65% професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності,встановлення ІІІ групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 250 000,00 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, що позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Доводи апеляційної скарги, що попри встановлену позивачу інвалідність йому не протипоказана фізична праця взагалі на поверхні, не виключають його моральних страждань.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн., без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Шахтобудівельна «Компанія» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374,376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст рішення складено 9 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи