Провадження № 22-ц/803/8767/25 Справа № 175/7912/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/7912/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння, стягнення витрат, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вільямовського Юрія Вікторовича на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Васюченко О.Г., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову посилається на те, що з березня 2020 року зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
13 грудня 2021 року нею було укладено договір поставки обладнання та монтажних робіт №315/21, відповідно до умов якого остання придбала фотоелектричні модулі, інвертор, алюмінієві кріплення вартістю 23 395 доларів США.
Вказує, що відповідно до специфікації до договору поставки від 13 грудня 2021 року адреса встановлення СЕС: АДРЕСА_1 .
Власником даного будинку та земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Для придбання спірного майна, 19 грудня 2021 року відчужила на користь ОСОБА_3 належну їй на праві власності ј частину квартири АДРЕСА_2 .
Зазначає, що в кінці березня 2024 року була змушена переїхати з вказаного будинку через неприязні стосунки з відповідачем, та з кінця 2024 року вона не проживає за вказаною адресою. При цьому спірне майно відповідач відмовився повернути.
Вказує, що позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням повернути належне їй майно, але відповідач в усній розмові відмовляє в такому повернені або взагалі їх ігнорує.
Також вказує, що 06 травня 2024 року направила лист з вимогою повернути вказане майно. Проте відповідач лист проігнорував, вимоги не виконав та майно не повернув, що підтверджується актом №10/05/24 від 10 травня 2024 року.
Зазначає, що позбавлена свого законного права на володіння, користування та розпорядження своїм майном, та протиправно позбавлена права власності та обмежена у його здійснені через протиправну поведінку відповідача.
У зв'язку з чим просить суд витребувати спірне майно, а саме: фотоелектричні модулі, інвертор, алюмінієві кріплення із володіння ОСОБА_2 на свою користь, а також стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення витрат - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із судовим рішенням представник позивача ОСОБА_1 - адвокат - Вільямовський Ю.В., подав апеляційну скаргу в якій вважає, що рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що позивачем було надано договір поставки, акт обстеження об'єкта, а також специфікацію із зазначенням адреси встановлення СЕС. Вказане свідчить про фактичне володіння майном на законних підставах.
Зауважує, що суд не оцінив докази у їх сукупності, а вимагав документи, які не можуть бути надані внаслідок конфлікту та втрати доступу до житла. Проте за практикою Верховного Суду (постанова ВП ВС у справі №653/1096/16ц) віндикаційний позов не потребує реєстраційних документів, а лише підтвердження факту володіння та походження майна вказана обставина судом залишена поза увагою.
Суд першої інстанції помилково визнав договір недійсним для фізичної особи, посилаючись на його господарський характер. Але ч.2 ст.712 ЦК України передбачає, що загальні положення про купівлю-продаж застосовуються, якщо сторони погодили умови.
Вказує, що суд першої інстанції не вжив заходів для забезпечення доказів. Маючи процесуальну можливість витребувати документи, цим правом не скористався.
Звертає увагу, що станом на подання апеляційної скарги позивач зміг отримати документи від виконавця ТОВ "ЕНЕРГЕТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА ДНІПРО" по монтажу СЕС за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: запит до ТОВ "ЕНЕРГЕТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА ДНІПРО" №1 від 26 червня 2025 року з проханням про надання документів та надання пояснення з яких підстав вчасно не надавались документи, відповідь на запит щодо надання документів вих.№04/4 від 04 липня 2025 року, акт надання послуг №02 від 11 лютого 2022 року, видаткова накладна №13 від 14 січня 2022 року, квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 13 грудня 2021 року на суму 486360 грн., квитанція до прибуткового касового ордеру №2 від 17 грудня 2021 року на суму 100640,00 грн., квитанція до прибуткового касового ордеру №3 від 14 січня 2022 року на суму 24957,00 грн., квитанція до прибуткового касового ордеру №4 від 11 лютого 2022 року на суму 22906,00 грн.
Зазначає, що позивач не зміг надати їх під час розгляду суду першої інстанції, оскільки представники товариства не надали вчасно підтверджуючих документів за технічних внутрішніх проблем підприємства.
Просить дані докази взяти до уваги для всебічного розгляду та прийняття об'єктивного судового рішення.
Вказує, що суд не врахував, що докази можуть бути сукупними, і не завжди кожен із них окремо підтверджує повну картину.
Також зазначає, що суд мав застосувати положення про купівлю-продаж (якщо поставка використовувалась для особистих цілей, що не суперечить закону).
Суд не встановив, на якій підставі відповідач володіє майном - тобто не з'ясовано, чи має він правову підставу на це.
Окрім цього, відповідач не надав жодного документа, що підтверджує його право власності на обладнання - це має розцінюватися як незаконне володіння.
Зауважує, що суд вказав, що неможливо встановити зв'язок між доставкою товару та наявними сонячними панелями. Проте позивачем надано акт обстеження та вказано конкретну адресу, що збігається з місцем проживання.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Судові витрати за подання апеляції покласти на відповідача.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Клименко Н.Л. скористалася своїм процесуальним правом та подав заперечення на апеляційну скаргу.
В обґрунтування скарги вказує, що зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального права полягає в тому, що скаржник повинен у скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.
Вказує, що апеляційна скарга містить лише загальні фрази щодо порушення норм матеріального права, без визначення та аналізу, у чому саме полягають такі порушення.
Натомість, звертає увагу, що виходячи зі змісту позовної заяви та специфікації до договору поставки обладнання та монтажних робіт №315/21 від 13 грудня 2021 року, зміст договору поставки та специфікації не є тотожними.
Відповідно до Специфікації, доданої до позовної заяви у якості доказу, поставка товару повинна була відбутися за адресою: АДРЕСА_3 , що суперечить позовним вимогам, згідно яких позивач просить витребувати майно, що знаходиться за іншою адресою: АДРЕСА_1 .
Звертає увагу, що апелянт не зазначає якими саме доказами підтверджується факт володіння та походження майна, яке вимагає витребувати позивач.
Вказує, що вирішення питання про надання доказів по справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи. Після закриття підготовчого провадження сторони не мають права подавати до суду жодних документів. Тобто з призначення розгляду справи по суті в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.
Зауважує, що за змістом Договору поставки, Специфікації та Розписки, доданих до матеріалів позовної заяви, валютою розрахунків визначено було долар США, натомість, виходячи зі змісту квитанцій до прибуткового касового ордеру, датованих 13 грудня 2021 року, 17 грудня 2021 року, 14 січня 2022 року, 11 лютого 2022 року - розрахунок відбувався в гривнях та становив 634 253 грн., що не відповідає зазначеній ціні позову у розмірі 939453,13 грн.
Вважає, що зазначене вище свідчить про відмінності у доказах, наданих позивачам та апелянтом по справі, що не дає підстав для спростування законності винесеного рішення судом першої інстанції.
У зв'язку з чим просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що з березня 2020 року ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що не оспорюється сторонами.
13 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА ДНІПРО» укладено договір поставки обладнання та монтажних робіт №315/21, відповідно до умов якого остання придбала фотоелектричні модулі, інвертор, алюмінієві кріплення вартістю 23 395,00 доларів США.
Судом встановлено, що до відносин, що виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА ДНІПРО» стосовно доданого до позовної заяви Договору поставки №315/21 від 13 грудня 2021 року, необхідно застосовувати загальні положення про купівлю-продаж, так як інше не встановлено договором, законом та не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 4 Договору та Специфікацією до Договору поставки №315/21 від 13 грудня 2021 року детально прописаний порядок проведення оплати за Договором в чотири етапи: (передоплата та наступні етапи: поставка, початок робіт та закінчення монтажних робіт), шляхом перерахуванням покупцем грошових коштів на рахунок постачальника (абз.1 п.п.4.3. Договору), та окремо передбачена можливість відмови від Договору у будь-якій момент.
Таким чином, виходячи зі змісту п.4 та п.7 Договору вбачається, що сторони домовились про певний порядок виконання договору.
У п.6 Договору обумовлено, що датою поставки товару вважається дата видатковою накладної, за якою відбулась передача товару покупцю.
Пунктом 7 Договору було окремо передбачено, що одночасно з передачею товару постачальник надає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, технічний паспорт виробу. Пункт 8 Договору передбачає надання покупцю гарантійного листа на товар.
Відповідно до п. 1.2 специфікації до договору поставки обладнання та монтажних робіт № 315/21 від 13 грудня 2021 року поставка обладнання здійснюється за рахунок покупця.
Місцем поставки за цією специфікацією є наступна адреса: АДРЕСА_3 , також в договорі зазначено, що адреса встановлення СЕС: АДРЕСА_1 .
Власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки даного будинку є ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Згідно Акту обстеження за адресою, за якою розташоване домоволодіння відповідача, наданого позивачем, знаходяться певні сонячні панелі (модулі), без посилань на те, що саме ці панелі були предметом Договору між позивачем та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА ДНІПРО».
Судом також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено, що майно, стосовно якого виник спір, належить позивачу на праві власності, та позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
За положеннями ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
У справі, що розглядається, звертаючись до суду, позивач вказувала, що 13 грудня 2021 року було укладено договір поставки обладнання та монтажних робіт № 315/21, відповідно до умов якого остання придбала фотоелектричні модулі, інвертор, алюмінієві кріплення вартістю 23 395,00 доларів США.
Відповідно до специфікації до договору поставки обладнання та монтажних робіт №315/21 від 13 грудня 2021 року адреса встановлення СЕС: Дніпропетровська область, м.Підгородне, вул.Дніпровська, буд.49б.
Договір поставки є одним з найбільш поширених видів договорів, що укладається між суб'єктами господарювання.
Статтями 265 - 271 ГК України та статтею 712 ЦК України врегульовано основні аспекти, що стосуються договорів поставки. За своєю природою договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, тому до питань, що не врегульовані вищезазначеними нормами, можуть застосовуватися норми глави 54 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.664 ЦК України, виконання обов'язку продавця передати товар вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч.1 ст.697 ЦК договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
Системне тлумачення ч.1 ст.693 ЦК, ч.1 ст.655, ч.1 ст.664, ч.1 ст.697 ЦК свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.
Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту ч.1 ст.655, ч.1 ст.677, ч.1 ст.697 ЦК.
У ст.620 ЦК передбачені правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання (ч.1 ст.620 ЦК).
Аналогічні приписи містяться у ст.665 ЦК щодо договору купівлі-продажу.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа №183/1617/16.
Судом першої інстанції в ході розгляду справи і на день ухвалення рішення встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують передачу відповідного майна у власність позивача згідно умов укладеного договору та доказів переходу (набуття) покупцем права власності на це майно - не була оформлена видаткова накладна на підтвердження факту передачі товару у власність покупцю, як і не містять будь-яких доказів визначення, або посилання на документ, які б дозволяли ідентифікувати майно, що перебуває на території домоволодіння, що належить відповідачу на праві приватної власності, як таке, що дійсно було придбано позивачем на підставі Договору поставки №315/21 від 13 грудня 2021 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд першої інстанції вирішив справу за наявними в матеріалах справи доказами, яким надав належну правову оцінку у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та необхідності дотримання балансу вірогідностей.
Обґрунтовано врахував поведінку сторін щодо ненадання жодних документів, які б підтверджували реальність договору купівлі-продажу, та підтвердження за позивачем права власності на витребуване ним від відповідача рухоме майно, і що саме це майно знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Підгородне, вул. Дніпровська, буд. 49 б, де мешкає відповідач, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з доданих до позовної заяви доказів, жодним чином не вбачається, що саме позивач є власником спірних фотоелектричних модулів, інвертора, алюмінієвих кріплень, а тому відсутнє належне доведення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і, як наслідок, відсутні правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення витрат.
Колегія суддів наголошує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України).
Крім того, згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази).
Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи судом першої інстанції, матеріали справи не містили доказів, наданих до суду апеляційної інстанції, зокрема (видаткової накладної, акту надання послуг №02 від 11 лютого 2022 року, видаткова накладна №13 від 14 січня 2022 року, квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 13 грудня 2021 року на суму 486360,00 грн., квитанції до прибуткового касового ордеру №2 від 17 грудня 2021 року на суму 100640,00 грн., квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 14 січня 2022 року на суму 24957,00 грн., квитанції до прибуткового касового ордеру №4 від 11 лютого 2022 року на суму 22906,00 грн ), тому вирішив справу за наявними доказами.
Доводи апеляційної скарги, що позивач не зміг надати їх під час розгляду до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що представники товариства не надали вчасно підтверджуючих документів за технічних внутрішніх проблем підприємства, а суд першої інстанції міг з власної ініціативи витребувати документи, якщо це необхідно для з'ясування обставин - відхиляються колегією суддів, оскільки ст.84 ЦПК України передбачено можливість витребування доказів шляхом подання мотивованого клопотання саме учасником справи, інше суперечило б принципам змагальності та диспозитивності.
Стаття 12 ЦПК України розкриває принцип змагальності у цивільному процесі, і закріплює, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.2).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (ч.5 ст.12 ЦПК).
Статтею 13 Кодексу розкривається принцип диспозитивності, закладений в основу цивільного судочинства. Зокрема: 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи судом першої інстанції, стороною позивача жодного мотивованого клопотання про витребування доказів, виклику і допиту свідків і т.і. на підтвердження своїх вимог не заявлялось. Поважних причин не подання доказів до суду першої інстанції позивачем не надано.
Таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відхилення доводів апеляційної скарги, наведені у скарзі обґрунтування не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і не тягнуть його скасування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вільямовського Юрія Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складений 08.12.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв