Справа № 161/21371/25 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/1357/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
08 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши в місті Луцьку у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року про забезпечення позову,
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання спільним майном подружжя земельної ділянки (кадастровий номер 0722880700:02:001:3896), площею 0,1476 га, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку з прибудовою, що знаходиться за цією ж адресою.
Одночасно позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на спірне нерухоме майно шляхом заборони розпорядження таким нерухомим майном, а саме: на зазначені вище земельну ділянку та житловий будинок з прибудовою.
На обґрунтування заяви зазначав, що шлюб між ним і відповідачкою розірвано та вони не досягли згоди щодо порядку поділу майна, яке було набуте під час перебування у шлюбі. Оскільки спірна земельна ділянка та будинок зареєстровані на ім'я ОСОБА_3 , яка заперечує його право власності на частку у спільному майні та не допускає до користування ним, то існує ризик його можливого відчуження, що може унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду про поділ спільного майна.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року заяву задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: земельну ділянку (кадастровий номер 0722880700:02:001:3896) площею 0,1476 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок з прибудовою, що знаходиться за цією ж адресою.
Не погодившись із даною ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, оскільки така постановлена судом унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим порушує її права і законні інтереси.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем не доведено жодними доказами існування реальної загрози відчуження спірного майна, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що спірне майно виставлено на продаж, а також що вона намагалась реалізовувати спірне мано або вчиняла підготовчі дії для такої реалізації. Вона сама не знімалась та не знімала свого неповнолітнього сина з реєстрації місця проживання, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на спірне майно, що є неспівмірним заходом у межах існуючого спору. Місцевий суд безпідставно не врахував, що без вжиття заходів забезпечення позову вона не має можливості безперешкодно відчужити спірне майно, оскільки перебуває за кордоном. Судом першої інстанції не враховано, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження її майнових прав .
Просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду від 17 жовтня 2025 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Курбай Л.М., указував, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - законною, обґрунтованою, справедливою та такою, що має бути залишена без змін.
Представник відповідача Мацей А. М., який клопотав про участь у розгляді справи через засоби відеоконференцзв'язку, в судове засідання не з'явився та на відеоконференцзв'язок не вийшов.
Частиною 5 ст. 212 ЦПК України передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.
У зв'язку з тим, що представник відповідача ОСОБА_4 був належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився, тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за його відсутності, що відповідає нормам ч.2 ст.372 ЦПК України.
Представник позивача Курбай Л. М. в судовому засіданні заперечила доводи апеляційної скарги та просила її відхилити.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами підтверджено необхідність забезпечення позову у вказаний спосіб, оскільки підтверджено існування реального спору між сторонами щодо даного майна, на яке накладено арешт, та загрози невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Отже, при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Разом з тим, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Подібні правові висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.
У справі, яка переглядається, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає, що застосований судом першої інстанції вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини справи, доводи, наведені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки суду не суперечать нормам процесуального закону.
Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування чи зміни, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 150, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , подану в її інтересах представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді