Справа №760/21941/25 2/760/12873/25
(З А О Ч Н Е)
08 грудня 2025 року місто Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (надалі за текстом - позивач) звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 05.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5993021, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 15 450 гривень, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день прострочення.
26 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №26.09/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» належне йому право вимоги до відповідача коштів право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором №5993021 від 05.10.2022.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце його проведення повідомлений належним чином. Представник позивача подав заяву у якій просив про проведення розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти проведення заочного розгляду та постановлення у справі заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення за останнім відомим місцем реєстрації. Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Враховуючи викладене та вимоги ст. 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників справи, що не з'явились, та за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 05.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5993021.
Договір про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також підписано паспорт споживчого кредиту.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про споживчий кредит та перерахував шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача, зазначеної останньою у договорі, № НОМЕР_1 , кошти в розмірі 15 450 гривень, що підтверджується випискою з карткового рахунку до платіжної картки № НОМЕР_1 .
26 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №26.09/23-Ф відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» належне йому право вимоги до відповідача коштів право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором №5993021 від 05.10.2022.
Сума заборгованості відповідача становить 42 222,23 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 15 450 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 26 772,23 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «Авентус Україна».
Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (постанова Верховного Суду від 11.01.2024 у справі N 916/1247/23).
За змістом статей 626 та 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду N 524/5556/19 від 12.01.2021, N 732/670/19 від 09.09.2020, N 404/502/18 від 23.03.2020, N 127/33824/19 від 07.10.2020, та N 561/77/19 від 16.12.2020.
У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (надалі за текстом також - Закон).
Згідно пункту 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно частини шостої статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду N 524/5556/19 (провадження N 61-16243 св 20) від 12.01.2021: "електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині".
Таким чином, суд встановив, що 05.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5993021 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 15 450грн.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості та нарахованих процентів повністю відповідає умовам Кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,99 % в день (пункт 1.5 Кредитного договору) та не містить жодних штрафних (пені/штрафу) санкцій. Із наданого розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача становить 42 222,23 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 15 450 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 26 772,23 гривень.
Також суд бере до уваги, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
У свою чергу заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Особливою формою відступлення права вимоги є договір факторингу, правове регулювання якого визначено Главою 73 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
На підставі частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі N 2-383/2010 (провадження N 14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі Договір факторингу N 24/04/24 від 24.04.2024 у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення "favor contractus" (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі N 607/11746/17 (провадження N 61-18730св20).
Таким чином суд дійшов висновку, що позивач - ТОВ "ФК "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" набув право вимоги до відповідача на підставі Кредитного договору та Договору факторингу № 26.09/23-Ф від 26.09.2023 р., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно платіжної інструкції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
З огляду на те, що заявлені позовні вимоги задоволено повністю, то на підставі статей 133 та 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений таким судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Окрім цього, згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду N 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 загалом, та зокрема щодо обов'язку доведення неспівмірності витрат, які покладаються на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частини п'ятої та частини шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позову міститься вимога про стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження цього надано копію договору про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02.08.2024, укладеного між ТОВ "ФК "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю Руденка Костянтина Васильовича серії ПТ № 2412 від 23.10.2018; копію довіреності ТОВ "ФК "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" від 26.02.2024 року, якою уповноважено адвоката Руденка Костянтина Васильовича на представництво інтересів позивача; витяг з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 56 до Договору № 02/08/2024 від 02.08.2024 про надання юридичних послуг на суму 10 000,00 грн., копію платіжного доручення про сплату юридичних послуг.
Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд також бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями пункту 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.
Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4000 грн. правової допомоги.
На підставі вищевикладеного і керуючись статтями: 11, 205, 207, 512, 514, 1046, 1047, 1054, 1077, 1079 та 1082 Цивільного кодексу України, статтями: 12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 та 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість у розмірі 42 222 (сорок дві тисячі двісті двадцять дві) гривні 23 копійки.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Повне найменування сторін:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (адреса: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 4, код ЄДРПОУ 41915308);
відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя І.В. Верещінська