08 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14017/24 пров. № А/857/8511/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (головуюча суддя: Каленюк Ж.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 03.12.2024 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 08 лютого 2024 року № Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 26539,26 грн.
Позов обґрунтований тим, що оскаржуваною вимогою ГУ ДПС у Волинській області визначило їй, як фізичній особі-підприємцю, до сплати борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн, як стало згодом відомо, за 2017-2019 роки. Позивачка вказує, що особисто не здійснювала підприємницьку діяльність, жодних декларацій/звітів не подавала та довгий час їй не було відомо про факт реєстрації її як суб'єкта підприємницької діяльності. З цього приводу було подано до поліції заяву про вчинення кримінального правопорушення. Також позивачка зауважила, що брала участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник з 2014 року по 2020 рік, коли працювала в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта» та роботодавець за неї як застраховану особу сплачував єдиний внесок. З урахуванням наведеного позивачка вважає, що у неї відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у спірний період. Крім того, за аналогічних підстав раніше податковий орган вже формував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року № Ф-10983-55-У, яка була визнана протиправною та скасована у судовому порядку (справа № 140/7892/22).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року № Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки).
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Головне управління ДПС у Волинській області та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник був фізичною особою - підприємцем. Однак позивачка по даний час не виконала вимоги чинного законодавства в частині припинення підприємницької діяльності. Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 755-ІV, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Позивачка відзиву на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 23 листопада 2006 року по 15 листопада 2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що слідує з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17).
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) станом на 05 серпня 2022 року ОСОБА_1 з січня 2014 року по грудень 2019 року включно перебувала у трудових відносинах із Комунальним закладом Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта» (ідентифікаційний код юридичної особи 22335014) (а.с. 30-32).
ГУ ДПС у Волинській області, 08 лютого 2024 року сформувало Ціхоцькій- ОСОБА_2 вимогу № Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 19 квітня 2024 року у сумі 26539,26 грн (а.с. 24).
На звернення представника позивача ГУ ДПС у Волинській області листом від 21 жовтня 2024 року № 16028/6/03-20-24-06-06 повідомило, що заборгованість у сумі 26539,26 грн виникла внаслідок квартальних автоматичних нарахувань єдиного внеску, а саме: 09 лютого 2018 року - 8448,00 грн (за 2017 рік), 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн (за перший квартал 2018 року), 19 липня 2018 року - 2457,18 грн (за другий квартал 2018 року), 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн (за третій квартал 2018 року), 21 січня 2019 року - 2457,18 грн (за четвертий квартал 2018 року), 19 квітня 2019 року - 2754,18 грн (за перший квартал 2019 року), 19 липня 2019 року - 2754,18 грн (за другий квартал 2019 року), 21 жовтня 2019 року - 2754,18 грн (за третій квартал 2019 року) (а.с.20-21).
Нарахування єдиного внеску за вказані періоди в ІКП підтверджується витягом (а.с. 54-57), у якому станом на 31 жовтня 2019 року обліковується борг (недоїмка) у сумі 26539,26 грн.
Незгода позивачки із такою вимогою про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для її звернення із позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивачка є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у 2017-2019 роках, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не меншому ніж мінімальний страховий внесок, що виключає обов'язок сплати у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як фізичною особою-підприємцем, яка господарську діяльність фактично не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано). Тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Також суд зазначив, що незважаючи на висновки суду у справі № 140/7892/22, відповідач повторно сформував нову вимогу від 08 лютого 2024 року № Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки), у т.ч. за 2017-2018 роки, тобто за той період, за який суд вказав про відсутність у позивачки обов'язку сплати єдиного внеску. Така поведінка відповідача вказує на використання ним повноважень без встановленої законом мети, недобросовісно, нерозсудливо, а сама вимога є безпідставною. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року № Ф-1272-0320 у сумі 26539,26 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги).
За приписами статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, слід дійти висновку, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19, від 03.04.2020 у справі № 140/642/19.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 № Ф-1272-0320-У сформована вимога щодо сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн за період за період 2017-2018 роки, перший-третій квартали 2019 року, коли позивачка була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та одночасно безперервно перебувала у трудових відносинах із Комунальним закладом Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта», що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 30-32).
Про сплату за позивачку єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останній страхового стажу за 2017-2019 роки у повному обсязі.
ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачкою підприємницької діяльності у 2017-2019 роках, отримання нею інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.
Таким чином, оскільки позивачка була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому підстави для нарахування контролюючим органом єдиного внеску ще і як ФОП за період з 2017 року по 2019 рік відсутні.
Також слід зауважити, що з 01.01.2021 набули чинності зміни, внесені Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX щодо усунення дискримінації за колом платників, зокрема, статтю 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою, згідно якою (в редакції Закону України від 14 грудня 2021 року № 1946-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні») особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи або уклали гіг-контракт з резидентом Дія Сіті в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення ними бази нарахування за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску. Самостійно визначена такими особами база нарахування не може перевищувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, чинною редакцією Закону № 2464-VI уже чітко визначено, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що спір щодо наявності у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки вже вирішувався у судовому порядку у зв'язку із оскарженням позивачем вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 25 липня 2019 року № Ф-10983-55-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі № 140/7892/22 (а.с. 34-35), яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу з тих підстав, що позивач протягом спірного періоду (2017-2018 роки) працювала за трудовим договором у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта» та роботодавець сплачував за неї єдиний внесок; позивачка підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснювала, а була найманим працівником. Вимога ГУ ДПС у Волинській області від 25 липня 2019 року № Ф-10983-55-У у цій справі визнана судом протиправною та скасована.
Незважаючи на висновки суду у справі № 140/7892/22, відповідач повторно сформував нову вимогу від 08 лютого 2024 року № Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки), у т.ч. за 2017-2018 роки, тобто за той період, за який суд встановив відсутність у позивачки обов'язку сплати єдиного внеску. Така поведінка відповідача вказує на використання ним повноважень без встановленої законом мети, недобросовісно, нерозсудливо, а сама вимога є безпідставною.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1272-0320-У від 08.02.2024, а тому спірна вимога підлягає скасуванню як протиправна, а позовні вимоги задоволенню.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі № 140/14017/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. І. Мікула
В. В. Ніколін