СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/19527/25
пр. № 2/759/8459/25
08 грудня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири щодо спільної власності майна подружжя, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири щодо спільної власності майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 07.09.1999 року по 10.10.2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу, 04 жовтня 2010 року ними було придбано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 79,60 кв.м., право власності на яку зареєстровано за відповідачем.
У зв'язку з придбанням вказаної квартири за адресою: АДРЕСА_2 з 28.10.2010 року було зареєстровано проживання подружжя та їх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.10.2010 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 18.11.2010 року; та батька відповідача ОСОБА_5 з 12.02.2019 року.
Позивач вказує, що відповідач у березні 2022 року виїхала за кордон та будь-яких зв'язків з ним не підтримує. Приблизно у серпні 2022 року ОСОБА_3 також виїхала з України та більше до України не поверталася. ОСОБА_5 фактично постійно проживає у м. Харків, а у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 не проживає
Позивач, посилаючись на те, що спірну квартиру було придбано за спільні кошти подружжя у період шлюбу, просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 79,60 кв.м.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом направлення процесуальних документів на її зареєстроване місце проживання. Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомила.
Поштовий конверт, яким відповідачу направлялась ухвала про відкриття провадження у справі, повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання».
Суд звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з'явились.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 07.09.1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, зареєстровано шлюб, про що зроблений відповідний актовий запис № 648.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року у справі №759/5897/22 розірвано шлюб, зареєстрований 07 вересня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, про що зроблений відповідний актовий запис № 648 від 07.09.1999 року.
04 жовтня 2010 року згідно з Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н.В. та зареєстровано у Реєстрі № 4032, ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 79,60 кв.м.
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - номер Витягу 27730960; дата 21.10.2010 року; реєстраційний номер 31587825; адреса об'єкта АДРЕСА_2 ; номер запису 6674 в книзі 83-265; тип речового права право власності; власник ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу № 4032/ 04.10.2010 приватний нотаріус Київського міського нотокругу Зверькова Н.В.; дата прийняття рішення про державну реєстрацію 21.10.2010.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №440109805; дата, час формування: 19.08.2025 16:27:53; рнокпп: НОМЕР_2 ; користувач обрав формування інформації за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 31587825; адреса нерухомого майна: АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 4032 від 04.10.2010, приватний нотаріус Київського міського нотокругу Зверькова Н.В.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказав, що право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 не може бути оформлено відповідно до вимог законодавства України (у т.ч. ст.ст. 63-65, 68-71 СК України), у зв'язку з тим, що у березні 2022 року відповідач виїхала з України імовірно до Франції та більше до України не поверталася.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 2 ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.
Аналізуючи зазначену норму, суд вважає, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р.«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. « 11).
Судом встановлено, що спірна квартира була придбана подружжям під час перебування у шлюбі, протилежного суду не надано, а тому вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, їх частки є рівними. Враховуючи те, що право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем, позивач з метою здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно має право на визнання за ним права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя у порядку його поділу, а саме на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 79,60 кв.м.
Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19); пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21).
Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16ц від 24.01.2020 зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того подружжя, за чиї кошти воно придбане.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 79,60 кв.м.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов переконання про необхідність задоволення позову у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати у розмірі 7 500,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири щодо спільної власності майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 79,60 кв.м.
Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.О. Горбенко