Справа № 560/11995/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
09 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.06.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви від 12.06.2025 провадився за принципом "екстериторіальності" Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відповідач зазначив, що за результатом розгляду заяви Позивача та доданих до неї документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, до спеціального стажу також зараховано всі періоди роботи.
Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №221750004783 від 19.06.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за відсутності необхідного спеціального стажу - 26 років 6 місяців (станом на 11.10.2017).
Позивачка вважає, що прийняте відповідачем рішення щодо, відмови в призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є незаконним і таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991№1788-ХП «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХП) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються, в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про' пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Тобто пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим законом страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 2 Закону №1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону №1788-ХІІ).
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право, на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788- XII, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХП) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") було встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України ухвалюючи вищезазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в рішенні №2-р/2019, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелює сутність права на соціальний захист, не відповідає конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних Положень Закону №1788-ХП щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання "віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г», "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Зазначені норми Закону №1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Таким чином на день мого звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХП було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти не залежно від віку при, наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Водночас згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає Право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.1992 року, питання нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я регламентувалось постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397, якою були затверджені Перелік закладів, установ та посад, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років та Положення про порядок нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я.
Отже вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
Згідно записів в трудовій книжці позивача в період, з 01.09.1987 по 07.07.1990, позивачка навчалася у Чемеровецькому медичному училищі, а з 09.07.1990 почала працювати в закладі охорони здоров'я «Чемеровецькій районній лікарні».
Тобто, після навчання слідувала професійна діяльність як медичного працівника, таким чином період її навчання у Чемеровецькому медичному училищі з 01.09.1987 по 07.07.1990, також повинен бути врахований до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років як працівнику закладів охорони здоров'я.
Суд зазначає, що в Чемеровецькій районній лікарні позивачка безперервно працювала до 17.09.2015 року. Таким чином її спеціальний стаж становить 28 років та 17 днів.
Отже, на момент подання заяви про призначення пенсії за вислугу років, позивачка мала станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи понад 25 років, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ і свідчить про протиправність відмови Відповідача, викладеної у рішенні від №221750004783 від 19.06.2025, у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Частиною 1 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи те, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії 12.06.2025 а тому призначення відповідної пенсії повинно здійснюватись саме з дати звернення.
Частина 2 статті 77 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладає саме на суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.