Справа № 240/975/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
09 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, у якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задовольню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що лише з отримання листа відповідача стало достеменно відомо про те, що йому невірно нараховувались складові грошового забезпечення. Наголошує, що грошовий атестат йому не видався. При цьому, отримуючи грошове забезпечення не мав причин та підстав, а тим більше обов'язку сумніватися у добросовісності дій відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення. Крім цього, посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року визнано неповажними наведенні позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, де наводить аналогічні підстави для поновлення строку, якій судом вже було надано оцінку в ухвалу від 30 вересня 2025 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вказав, що позовна заява подана до суду з пропуском строку за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року і позивачем не наведено підстав для визнання причин пропуску строку поважними, то позовна заява підлягає залишенню без розгляду у частині позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як установлено судом, розглядувану позовну заяву подано 10 січня 2025 року. При цьому, перевівшись до нового місця військової служби 12 липня 2024 року позивач лише 06 січня 2025 року подав звернення до відповідача про виплату спірних сум.
Тобто, майже через 6 місяців після переведення позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище інформації щодо виплаченого грошового забезпечення. При цьому позивач не зазначає будь-яких причин, що перешкоджали йому вчинити такі дії.
Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Колегія суддів не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Натомість, як висновується з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 липня 2024 року № 194, який позивачем додано до позовної заяви, та згідно з яким позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також з якого вбачається інформація про усі суми, що підлягають виплаті позивачу при звільненні, останній дізнався про порушення своїх прав саме 12 липня 2024 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 160/28405/24.
Колегія суддів зауважує, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням. Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Апеляційний суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Окрім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його можливості звернення до суду в межах тримісячного строку. Також позивач не зазначає, що саме перешкоджало йому звернутися до відповідача за інформацію про розмір розрахункової величини, застосованої при обчисленні грошового забезпечення за спірний період одразу після звільнення зі служби.
Колегія суддів зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Згідно з частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На підставі пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна заява подана до суду з пропуском строку за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року і позивачем не наведено підстав для визнання причин пропуску строку поважними, то позовна заява підлягає залишенню без розгляду у частині позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.