печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27785/23-ц
пр. 2-2055/25
17 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань: Колесник А.Є.,
справа № 757/27785/23-ц
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивачів - ОСОБА_2
представника відповідача 1 - Закревської А.В.
представника відповідача 2 - Глущенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/27785/23-ц за позовом Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового розслідування, прокуратури та відшкодування шкоди завданої злочином, -
У липні 2023 року на адресу суду Печерського районного суду м. Києва надійшов позов Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового розслідування, прокуратури та відшкодування шкоди завданої злочином.
У обґрунтування вимог вказано, що внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування позивачам як потерпілим у кримінальному провадженні спричинено матеріальну і моральну шкоду.
На підставі викладеного просили суд, стягнути з Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ОПТІМА» - 1 291 547 грн. 00 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином; стягнути з Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» - 12 651 965 грн. 30 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином; стягнути з Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (власнику Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» 844 200 грн., 00 коп., на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю та незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури; стягнути з Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (власнику Приватного підприємства «ОПТІМА» 844 200 грн., 00 коп., на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю та незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2023 року позов Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ», залишено без руху.
05.09.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2023 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.09.2023 року у справі відкрито провадження за правилами позовного (загального) провадження, та призначено підготовче судове засідання.
11.10.2023 року на адресу суду від представника відповідача Головного управління Національної поліції у місті Києві Матвієнка П. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення вимог у повному обсязі та вважає вимоги необґрунтованими.
Вказує, що вимоги позову зводяться до того, що внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування позивачам як потерпілим у кримінальному провадженні спричинено матеріальну і моральну шкоду.
Зазначив, що у кримінальному провадженні № 12019100040007582 було прийнято обґрунтоване та законне рішення про закриття кримінального провадження відповідно до вимог ст. 49 КК України та п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень, тягне за собою передбачену чинним законодавством відповідальність.
Крім того, вказав, що позивач до кримінальної відповідальності у вказаному кримінальному провадженні не притягався, під слідством не перебував, реальної моральної або матеріальної шкоди зі сторони органів досудового розслідування не зазнав. Позивачем у позові наведено розрахунок періоду спричинення моральної шкоди у кількості 126 місяців, при цьому відсутня конкретизація дати початку та закінчення протиправної, на його думку, поведінки відповідача 2.
Вважає, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди відповідачем 2, причинного зв'язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов.
Вказав, що позивачем заявлені заздалегідь безпідставні позовні вимог, надумані підстави порушеного права метою яких є стягнення бюджетних коштів з метою власного збагачення.
На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.
05.12.2023 року на адресу суду від представника відповідача Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Дейнеки С. надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній заперечує проти вимог позову, вказує, що позивачем помилково ототожнюється шкода, завдана діями невстановлених осіб кримінальним правопорушенням та шкода, завдана бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури.
Жодного судового рішення, яким би слідчі дії визнавались незаконними, а бездіяльність протиправною не приймалось.
Позивачами не надано доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Дніпровської окружної прокуратури м. Києва. Також не доведено, що саме окружною прокуратурою завдано заявлену матеріальну та моральну шкоди, існування причинно - наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним, на думку позивачів, діянням окружної прокуратури та вину останньої в її заподіянні, а відтак підстави для задоволення позову у зв'язку із бездіяльністю Дніпровської окружної прокуратури м. Києва відсутні.
Крім того, такі процесуальні рішення, на які посилаються позивачі, та розцінені ними як бездіяльність, інше визначення слідчим, прокурорм обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. У той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
До того ж, виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачами взагалі не наведено доводів на підтвердження моральних страждань, інших негативних явищ, переживань тощо.
Разом з тим, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Розрахунки завданої моральної шкоди, вказані позивачем також не можуть вважатися належними та допустимими доказами в розрізі вимог ст. 76-80 ЦПК України, оскільки є лише суб'єктивними роздумами позивача щодо належного розміру завданої моральної шкоди, які не підкріплено жодними письмовими доказами, затвердженими методиками розрахунку тощо.
У задоволенні позову просив відмовити.
15.03.2024 року на адресу суду від представника Державної казначейської служби України Березовської М.О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, остання вказує, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади (дії яких призвели до завдання позивачу шкоди), а саме - Головне управління Національної поліції у м. Києві, Дніпровська окружна прокуратура м. Києва.
Казначейство, яке залучене до справи як співвідповідач, згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вказала, що механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований.
Позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
Просила відмовити у задоволенні вимог позову.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивачів позов підтримали, просили задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача 2 просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судове засідання представник відповідача 3 не з'явився, відповідач 3 про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представника відповідача 3 на підставі наявних в ній доказів.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заслухавши позицію сторони позивачів, представника відповідача 1, представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , є засновником та директором двох приватних підприємств «Вікторія» та «Оптіма», основним видом діяльності яких є обмін валют.
В ніч з 30.12.2004 року на 31.12.2004 року невстановлена особа, знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Малишка, б. 39, у приміщенні пункту обміну валют заволоділа грошовими коштами, що належать ПП «Оптіма», ПП «Вікторія», на загальну суму 9000 гривень 26 копійок, 355 194 доларів США, 23 395 Євро, після чого з місця скоєння злочину зникла.
05.01.2005 року слідчим відділом Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві за вищевказаним фактом порушено кримінальну справу №04-08931 (КПК України - 1960 року) за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
10.09.2019 року у зв'язку з набранням законної сили Закону України від 13.04.2012 № 4651-VI (Кримінальний процесуальний кодекс України) та необхідністю подальшого розслідування вказаного факту злочину, відомості щодо його вчинення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040007582 за попередньою правовою кваліфікацією передбаченою ч. З ст. 186 КК України.
У кримінальному провадженні у якості потерпілого визнано ОСОБА_1 , який є засновником та директором ПП «Оптіма», ПП «Вікторія».
30.06.2021 року слідчим Дніпровського УП ГУНП у м. Києві прийнято рішення у формі постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з закінченням строку давності досудового розслідування визначених ст. 219 КПК України на підставі абз.14 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Позовні вимоги позивача зводяться до того, що внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування йому як потерпілому у кримінальному провадженні спричинено матеріальну і моральну шкоду.
Відповідно до положень ст.20 ЦПК України, передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Отже вимоги Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ», як юридичних осіб мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що провадження у цивільній справі № 757/27785/25-ц за позовом Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового розслідування, прокуратури та відшкодування шкоди завданої злочином, у частині вимог про стягнення з Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ОПТІМА» - 1 291 547 грн. 00 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином; про стягнення з Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» - 12 651 965 грн. 30 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином - підлягає закриттю.
Щодо іншої частини позовних вимог, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Гарантоване статтею 55 Конституції України, і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 95 Конституції України та пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Верховний Суд у постановах від 22.04.2020 у справі № 442/5237/16-ц; від 15.01.2020 у справі № 757/59951/16-ц; від 11.09.2019 у справі № 479/835/17; від 24.06.2019 у справі № 720/412/16-ц тощо сформулював наведену нижче правову позицію щодо відповідальності за шкоду, спричинену злочином.
Згідно із статтею 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.
Проте на теперішній час у національному законодавстві України відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який би визначав такий порядок відшкодування шкоди.
Отже, механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований.
Положення статті 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позивач у позові зазначає, що механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ( далі - Закон).
Водночас цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.
Таким чином, до прийняття закону про відшкодування державою шкоди відповідно до статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування шкоди здійснюватися не може. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 у справі № 720/1607/16-ц.
Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю та незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Частиною 1 статті 1 Закону передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, незаконного накладення штрафу.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Обов'язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно позовної заяви позивач використовував своє право на оскарження дій та бездіяльності органу досудового розслідування щодо скасування процесуальних документів.
Вказаними у позові ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/18700/20 зобов'язано слідчого або прокурора розглянути клопотання потерпілого згідно вимог статті 220 КПК України.
Вказане свідчить, що жодних ухвал, які визнавали б бездіяльність прокуратури при здійсненні нагляду за здійсненням досудового розслідування протиправною суд не приймав.
Окрім того, у позові наведено посилання на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у адміністративній справі № 2а19-07, якою суд прийшов до висновку про те, що «…наслідком протиправних дій та бездіяльності відповідача стало не встановлення особи, яка вчинила злочин».
Водночас, будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння моральної шкоди позивачу, причинно наслідкового зв'язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не надано. Оскільки не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, Казначейство, дійшло до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Практика Верховного Суду щодо відшкодування шкоди у подібних правовідносинах є сталою, зокрема у постановах Верховного Суду від 21жовтня 2021 року у справі № 296/3115/20 (провадження №61-1087св21) від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження №61-1086св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі №686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19), суд дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, а сам факт визнання протиправною бездіяльності не свідчить про наявність заподіяння шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.
Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Натомість, матеріали справи не містять доказів як фізичного чи психічного впливу, що, за твердженням ОСОБА_1 , призвело до негативних наслідків морального характеру, так і доказів на підтвердження порушення звичайного режиму життя, емоційної пригніченості позивачем до суду не надано.
Отже, позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
Згідно із частинами 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Однак, відповідно до матеріалів справи, позивач до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні не притягався, під слідством не перебував, реальної моральної або матеріальної шкоди зі сторони органів досудового розслідування не зазнавав.
Відповідно до пункту 3 статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно з абзацом 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 844 200,00 гривень на корить ОСОБА_1 як власника ПП «ВІКТОРІЯ»; 844 200,00 гривень на корить ОСОБА_1 як власника ПП «ОПТІМА», за кожен місяць ведення слідства та судового розгляду.
При цьому визначений термін у 126 місяць наведений без конкретизації дати початку та закінчення протиправних дій відповідачів.
Таким чином, застосування розрахунку спричиненої моральної шкоди розрахованої у кількості 126 місяців є невірним, відносним та ґрунтується на власних припущеннях щодо спричиненої шкоди.
Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позову саме до цього відповідача, і як наслідок, про відмову у задоволенні решти вимог позову.
Керуючись ст.ст. 22,23,1166,1167, 1176 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81,137, 141, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Закрити провадження у цивільній справі № 757/27785/25-ц за позовом Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового розслідування, прокуратури та відшкодування шкоди завданої злочином, у частині вимог про стягнення з Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ОПТІМА» - 1 291 547 грн. 00 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином; про стягнення з Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» - 12 651 965 грн. 30 коп. на відшкодування шкоди завданої злочином.
У задоволенні решти вимог позову Приватного підприємства «ОПТІМА», Приватного підприємства «ВІКТОРІЯ» до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового розслідування, прокуратури та відшкодування шкоди завданої злочином - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення буде складено 04.12.2025 року.
Суддя О. М. Соколов