Справа № 120/5250/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
08 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача) про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за вказаний період у зв'язку із порушенням строків виплати індексації за весь час затримки, а саме за період з 01.01.2016 по 28.03.2024 день фактичної виплати індексації.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 01.05.2025 позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.03.2024.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2024, за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по 28.03.2024.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника штабу - заступника начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.06.2019 № 257 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом “б» за станом здоров'я.
Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2019 № 123 позивач був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.06.2019.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Судом із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №120/6578/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Як зазначає позивач, рішення суду фактично було виконано 28.03.2024 шляхом перерахування відповідачем на його рахунок доплати індексації грошового забезпечення в сумі 77935,17 грн.
Втім позивач вважає, що відповідач провівши виплату індексації грошового забезпечення присуджену за судовими рішеннями мав також обов'язок виплатити йому компенсацію за несвоєчасну виплату відповідних сум згідно вимог Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У зв'язку із цим, 10.04.2024 позивач звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Однак, листом від 15.04.2024 відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації втрати частини доходів посилаючись на те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. У випадку коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон N 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із системного аналізу наведених правових норм видно, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі ( невчасної виплати ), суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованої індексації грошового забезпечення.
За змістом ст. 7 Закону N 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Наведений правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 11.12.2020 у справі N 200/10820/19-а.
В даному випадку відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 листом від 15.04.2024, а тому право позивача на звернення з відповідним позовом до суду в цьому випадку виникло з дати винесення такої відмови та реалізоване позивачем у передбачений статтею 122 КАС України строк.
За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати допустив бездіяльність, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Тому, суд першої інстанції обгрунтовано зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.