Справа № 560/11654/24
Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
09 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2024 №6851 щодо відмови в задоволенні рапорту від 02.04.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою у постійному догляді його матері;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою у постійному догляді його матері.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався з рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Однак, рішенням військової частини від 04.08.2024 №6851 у звільненні з військової служби відмовлено. Вважає рішення відповідача протиправним.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач 02.08.2024 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою у постійному догляді його матері.
Рішенням командира військової частини НОМЕР_1 у формі листа від 04.08.2024 №6851 у звільненні з військової служби позивачеві відмовлено. Зазначено, що при дослідженні доданих до рапорту документів встановлено, що до рапорту військовослужбовця доданий висновок ЛКК №162 від 07.06.2024 щодо стану здоров'я матері, гр. ОСОБА_2 . Однак, відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 та підпункту "г" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для звільнення з військової служби на даних підставах необхідно долучати висновок МСЕК про необхідність такого постійного догляду, а інші додані до рапорту медичні документи не беруться до уваги.
Вважаючи прийняту відповідачем відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що доданий позивачем до рапорту Висновок ЛКК КНП "Теофіпольська багатопрофільна лікарня" №162 від 07.06.2024 не підтверджує всі відомості, які необхідні для застосування положень підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки не відповідає встановленій формі та, зокрема, не містить інформацію про строк, на який воно видане, оскільки позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогодні.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (далі - Перелік) визначений Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 170 (Інструкція №170)
Відповідно до п. 5 Переліку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 з 22.05.2024 не поширюють свою дію на військовослужбовців, у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 №582.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Колегія суддів зазначає, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №938360 від 20.05.2024 року, є особою з інвалідністю ІІ групи у зв'язку з загальним захворюванням (а.с.18).
При цьому ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується медичним висновком ЛКК від 07.06.2024 року №162, виданим КНП «Теофіпольська багатопрофільна лікарня» (а.с.20).
Також позивачем до рапорту було додано акт №53 обстеження побутово-житлових умов від 17.06.2024 року виконавчого комітету Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, у якому зазначено, що мати позивача - ОСОБА_2 потребує стороннього догляду, так як часто хворіє, відповідно до довідки МСЕК є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання довічно та згідно з висновку ЛКК за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду та лікування.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновок ЛКК є належним доказом на підтвердження наявності підстав для звільнення, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на підзаконні нормативно-правові акти та зробив висновок, що доданий позивачем Висновок ЛКК КНП "Теофіпольська багатопрофільна лікарня" №162 від 07.06.2024 не відповідає встановленій формі.
Колегія суддів зазначає, що стаття 7 КАС України визначає джерела права, які застосовуються судом. Так у частині 3 вказаної статті зазначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У рішенні Конституційного Суду України №9-рп/2001 від 19 червня 2001 року визначено, Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.
До того ж Верховний Суд у постанові від 20.11.2025 року у справі №560/17590/24 зазначив про відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття, що свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.
З урахуванням викладеного, при винесенні рішення суд керується нормами абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, якими визначено, що потреба у постійному догляді може бути підтверджена як висновком МСЕК, так і висновком ЛКК.
Щодо наявності в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні) судом апеляційної інстанції зазначає таке.
В рапорті (а.с. 10) позивач вказав, що особами першого ступеня спорідненості його матері ОСОБА_2 є ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.15, 24).
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 2 групи (а.с. 27), тому не може здійснювати догляд за матір'ю.
Батько позивача ОСОБА_1 (чоловік ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 20.06.1986 (а.с.22) та свідоцтвом про смерть (а.с.21)
Батьків матері позивача не має в живих.
Особою другого ступеня споріднення матері позивача є лише малолітній син позивача ОСОБА_4 .
Підсумовуючи викладене, позивачем були надані до військової частини НОМЕР_1 копії документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за його матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, і в якої, крім ОСОБА_1 , відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за нею.
Оскільки позивач у визначений законодавством спосіб ініціював звільнення з військової служби та подав відповідний рапорт і документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, то з урахуванням встановлених у справі обставин щодо підтвердження у позивача права на звільнення з військової служби, такий рапорт підлягав задоволенню.
Перевіряючи оскаржувану позивачем відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на відповідність її критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною відмову у звільненні позивача на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої та абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо звільнення позивача з військової служби у запас, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Окремо статтею 26 Закону №2232-ХІІ передбачено звільнення з військової служби під час дії воєнного стану військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема через сімейні обставини.
Колегія суддів зазначає, що позивач не може бути звільнений у запас, оскільки підстава його звільнення не підпадає під формулювання п. а ч. 1 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, так позивач має право на звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, тому вимога про звільнення позивача з військової служби саме в запас задоволенню не підлягає.
З огляду на обставини цієї справи, зважаючи на протиправність оскаржуваної позивачем відмови у звільненні його з військової служби, колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З матеріалів справи встановлено, що при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. згідно з платіжною інструкцією №22525 від 08.08.2024; за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн. згідно з платіжною інструкцією №18787 від 01.11.2024.
Частиною 6 ст.139 КАС України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивач поніс судові витрати, слід дійти висновку, що на користь апелянта - позивача у цій справі необхідно стягнути 6056 грн (2422,40 + 3633,60) сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2024 №6851 щодо відмови в задоволенні рапорту від 02.04.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою у постійному догляді його матері.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою у постійному догляді його матері ОСОБА_2 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 6056 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.