Справа № 240/20700/25
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
08 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про:
- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.07.2025 року №064250010821 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 27.05.2025 року.
Вказала, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та відповідно до довідки Коростенської міської ради від 14.04.2025 року на день аварії та по 16.08.1995 року проживала в місті Коростені Житомирської області, тобто на території, яка відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення. 27.05.2025 року з досягненням 54 річного віку та за наявності відповідного страхового стажу звернулася до Відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Листом від 06.08.2025 року Відповідач-1 повідомив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.07.2025 року відмовлено у такому призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю підстав, так як вважає, що в зоні добровільного (гарантованого) відселення Позивач прожила менше 3 років.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовленою.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року.
Зауважує, що трудовий стаж позивача на день подання заяви про призначення пенсії складав 33 роки 09 місяців 15 днів. Також позивач має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія).
Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 14 квітня 2025 року №8050 позивач з 22 вересня 1979 року по 16 серпня 1995 року проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно вказаної довідки м. Коростень Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Таким чином документально підтверджений період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) станом на 01 січня 1993 року становить 06 років 08 місяців 05 днів.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи в їх сукупності та проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до паспорта громадянина України Позивач, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення (27.05.2025 року) була особою, якій виповнилося повні 54 роки.
Позивачем на підтвердження права на таке призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років були надані, окрім інших, такі документи:
- копія посвідчення громадянина, який потерпів внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 3) серії НОМЕР_1 , виданого 05.12.2001 року Житомирською обласною державною адміністрацією;
- копія довідки відділу реєстрації Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 14.04.2025 року №8050 про те, що Позивач в період з 22.09.1979 року по 10.08.1988 року, з 30.06.1990 року по 28.08.1990 року та з 22.07.1992 року по теперішній час постійно проживала та була прописана за відповідними адресами в місті Коростені Житомирської області;
- копія диплому НОМЕР_2 , виданого 27.06.1992 року Черкаським фінансово-економічним технікумом про те, що Позивач в 1990 році поступила до вказаного учбового закладу і 26.06.1992 року його закінчила;
- копія диплому НОМЕР_3 , виданого 27.06.1989 року СПТУ №41 міста Києва про те, що Позивач 01.09.1988 році поступила до вказаного учбового закладу і 27.06.1989 року його закінчила;
- копія трудової книжки.
27.05.2025 року Позивач звернулася до Відповідача щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до Закону №796-XII.
За результатами розгляду вказаного звернення Позивача Відповідачем-2, було прийнято оскаржуване рішення від 24.07.2025 року №064250010821 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на день звернення Позивача про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, були наявні підстави для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання пенсії, лише на 4 роки (3роки +1 рік), а не на 6 років, суд зробив висновок про правомірність оскаржуваного рішення Відповідача -2 про відмову в такому призначенні пенсії та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Згідно з пунктом 3 ч.1 ст.11 Закону №796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно з положенням ч.3 ст.65 Закону №796-XII посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.
Відповідно до п.п.2, 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Водночас, ст.55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
За змістом вказаної статті, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - зменшення віку передбачено - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у встановленому порядку віднесена до третьої категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, що відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" надає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку щодо правомірності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, Верховний Суд України в постановах від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 у справі №690/23/15-а, а також Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17) дійшли наступних висновків:
«…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».
Як слідує із матеріалів справи, трудовий стаж позивача на день подання заяви про призначення пенсії складав 33 роки 09 місяців 15 днів.
Також позивач має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3-ї категорії).
Окрім того, відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 14 квітня 2025 року №8050 позивач з 22 вересня 1979 року по 16 серпня 1995 року проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно вказаної довідки м. Коростень Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Згідно наказу Черкаського фінансово-економічного технікуму від 30 січня 1992 року №12-Н позивача направлено для проходження технологічної практики по місцю постійного проживання з 17 лютого по 13 червня 1992 року.
Згідно акту та довідки Органу самоорганізації населення - Спілки голів окружних будинкових, вуличних комітетів Коростенської міської ради від 19 серпня 2025 року №74/суд підтверджується фактичне проживання позивача в період з 17 лютого по 13 червня 1992 року (03 місяці 26 днів) за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином документально підтверджений період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) станом на 01 січня 1993 року понад три роки.
В той же час, відповідачем не надано доказів того, що видане позивачеві посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачеві статус скасований.
Колегія суддів зауважує, що наявність у позивачки вказаного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає їй право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, проте суд дійшов протилежного висновку, що матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих доказів, які б вказували на наявність підстав для зниження позивачці віку та призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Виходячи з наведеного колегія суддів зазначає, що на виконання положень Закону №1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно з абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 зазначивши, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Колегія суддів вважає, що документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше ніж 3 роки, до 01.01.1993, є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3), серії НОМЕР_1 , виданого 05.12.2001 року Житомирською обласною державною адміністрацією, яке видавалося лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше трьох років.
Враховуючи висновки Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, а також наявні у справі докази, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача про наявність у неї права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Відтак оскаржувана відмова відповідача є протиправною, а наведений висновок суду першої інстанції - є помилковим.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.
Визначаючись щодо зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Тернопільській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 в частині розглядуваного питання.
З огляду на формування Верховним Судом сталої судової практики щодо органу, який має вчинити дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії, суд не вирішує жодних питань пов'язаних з відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №064250010821 від 24.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та визначення цьому ж пенсійному органу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву позивача на належне пенсійне забезпечення дії з урахуванням дати набуття права на призначення пенсії (з 27.05.2025 - дата звернення після досягнення відповідного віку).
Слід зазначити, що обраний судом спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.139 КАС України).
Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн., а за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 1453,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.07.2025 року №064250010821 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 27.05.2025 року.
В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 2422,50 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.