Справа № 580/1725/24 Суддя (судді) першої інстанції: Паламар П.Г.
09 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Безименної Н.В., Ганечко О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції у Черкаській області щодо проведення службового розслідування та складання висновку про результати проведення службового розслідування щодо порушення службової дисципліни від 01.01.2024 відносно начальника управління карного розшуку ГУНП в Черкаській області підполковника поліції ОСОБА_1 ;
- скасувати як протиправний наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 15.01.2024 №215 в частині притягнення начальника управління карного розшуку ГУНП в Черкаській області підполковника поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;
- стягнути судові витрати в сумі 20000,00 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірними дії Головного управління Національної поліції у Черкаській області щодо проведення службового розслідування та складання висновку про результати проведення службового розслідування щодо порушення службової дисципліни від 01.01.2024 відносно начальника управління карного розшуку ГУНП в Черкаській області підполковника поліції ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу.
Суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням особливостей заявленого предмета позову цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправними дій та складання висновку, скасування наказу.
Відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі в частині визнання неправомірними дії Головного управління Національної поліції у Черкаській області щодо проведення службового розслідування та складання висновку про результати проведення службового розслідування щодо порушення службової дисципліни від 01.01.2024 відносно начальника управління карного розшуку ГУНП в Черкаській області підполковника поліції ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки висновок службового розслідування, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 КАС України та не породжує правових наслідків.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір в частині позовних вимог не є публічно-правовим, не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, тому наявні підстави для закриття провадження п.1 ч.1 ст.238 КАС України в цій частині.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами підпунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених вище норм процесуального закону дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, термін «публічно-» означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
При цьому рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк
Тобто, обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Суд першої інстанції вірно вказав, що у відповідності до Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.
Службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення, є висновок службового розслідування
За своєю правовою природою висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і має обов'язковий характер.
Висновки службового розслідування не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.
Водночас, обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання його протиправним, а також дій щодо його складання і підписання, у зв'язку із чим такі позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року в справі № 817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі №821/2137/15-а та від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19, від 30 березня 2021 року у справі №420/3307/20, від 10 лютого 2021 року у справі №640/9600/20.
При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи позивача про протиправність проведення службового розслідування чи протиправності викладених у висновку обставин може бути досліджена судом при розгляді справи щодо оскарження акту індивідуальної дії (в даному випадку наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності).
За таких обставин дані вимоги позивача не підлягають окремому розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Крім цього, безпідставним є посилання апелянта, що вищезазначені рішення стосуються адміністративних спорів щодо оскарження лише висновків службового розслідування, оскільки у справі № 420/3307/20 предметом спору є визнання протиправним також дій комісії щодо складання висновку службового розслідування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб'єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 09.12.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: Н.В. Безименна
О.М. Ганечко