Справа № 161/19891/25
Провадження № 2-а/161/352/25
01 грудня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі : головуючого - судді Філюк Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Таргоній Павло Валерійович звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 вересня 2025 року було винесено постанову серії MVA № 2523685, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, як особу, яка 17.09.2025о 12:50 год. за адресою: вулиця Нестора Бурчака, 10, Луцьку автомобілем (водій) Nissan Qashqai, д.н.з НОМЕР_1 , та порушила правила стоянки, а саме: здійснила стоянку транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, що є порушенням вимог п. 15.10 «б» ПДР України. Зазначає, що вказаного правопорушення ОСОБА_1 не виняв, оскільки належний йому автомобіль було розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, при цьому для руху пішоходів залишалось більше 2 м, що відповідало вимогам п. 15.10 «в» ПДР України, а відтак виключало факт інкримінованого йому порушення. На підставі викладеного, просить суд скасувати постанову, закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення та вирішити питання розподілу судових витрат.
Ухвалою від 01 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі відкрито провадження в адміністративній справі з проведенням розгляду справи в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13 жовтня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на законність винесеної постанови та просить відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову зазначив, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП відбулось з повним дотриманням матеріальних норм та чинних норм процесуального законодавства. Вказує, що факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується належними та допустими доказами. Зокрема, на місці фіксації правопорушення відсутні дорожні знаки, які дозволяли б стоянку. У задоволенні позову просить відмовити
Частиною першою та другою статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Суд зауважує, що вказаний перелік порядків, за якими здійснюється судочинство в адміністративних справах, є вичерпним.
Оскільки вказана справа є незначної складності і для неї пріоритетним є швидке вирішення, суд розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, які визначені у ст.ст. 268, 269, 271, 286 КАС України. В свою чергу вищенаведені положення КАС України не містять у собі заборони або обмежень на застосування правил, передбачених для спрощеного позовного провадження у ч.5 ст.262 КАС України, а саме щодо можливості розгляду справи без повідомлення сторін за наявними матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
На підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 9 ст. 205 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу технічними засобами згідно з вимогами ч. 4 ст. 229 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.09.2025 інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Секундою С.О. було винесено постанову серії MVA № 2523685 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
З оскаржуваної постанови вбачається, що 17.09.2025 о
12:50 год. за адресою: вулиця Нестора Бурчака, 10, Луцьку, особа, яка керувала автомобілем (водій) Nissan Qashqai, д.н.з НОМЕР_1 , порушила правила стоянки, а саме: здійснила стоянку транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, що є порушенням вимог п. 15.10 «б» ПДР України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно з пунктом 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до частини 1статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно зстаттею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані обставини, відповідно ст.33 КУпАП мають враховуватись і при накладенні адміністративних стягнень.
Приміткою статті 122 КУпАП визначено, що суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою-третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
В частині першій статті 14-2 КУпАП вказано, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Відповідно до статті 14-2 КУпАП інспектор з паркування встановлює відповідальну особу (фізичну особу за якою зареєстрований транспортний засіб) на підставі Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Суб'єктом вчинення адміністративного правопорушення є власник, або належний користувач транспортного засобу.
Згідноз пунктом 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється:
а) у місцях, де заборонена зупинка;
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;
Тобто, за змістом норми підпункту «в» пункту 15.10 ПДР України водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Вказане є винятком із заборони, встановленої п.15.10 б Правил дорожнього руху.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №749/447/17, в якій зроблений висновок стосовно правильного застосування п.15.10 б та в.
Згідно з ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, як вбачається з наданої фотофіксації, автомобіль позивача був припаркований з дотриманням п.15.10 «в» ПДР, а саме на краю тротуару. Автомобіль є легковим. Вимірювання відстані для руху пішоходів працівником відповідача не здійснювалася і будь-яких причин, чому відповідач не здійснював таких дій, останнім суду не повідомлено.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що стоянка на тротуарі можлива лише у разі наявності дорожніх знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки», оскільки п.15.10 «в» ПДР, яким і керувався позивач здійснюючи паркування свого автомобіля, вимог стосовно обов'язкової наявності будь-яких інформаційно-вказівних дорожніх знаків не встановлює.
Крім того, на зазначеному місці не встановлено жодного знаку, що забороняв би чи обмежував стоянку автомобіля.
Отже, оскільки позивач припаркував свій легковий автомобіль на краю тротуару, який прилягає до проїзної частини, що дозволено п.15.10 «в» ПДР, а відповідачем не вимірювалася відстань для руху пішоходів, в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до матеріалів справи жодних належних доказів, які б могли довести та підтвердити наявність події інкримінованого правопорушення та в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, зважаючи на те, що суб'єктом владних повноважень не доведено суду законності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 2000 грн.
На підтвердження понесених витрат представник позивача долучає до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 22 вересня 2025 року, акт виконаних робіт від 24 жовтня 2025 року, рахунок та платіжна інструкція про оплату 2000 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, яка віднесена до окремої категорії термінових адміністративних справ, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості їх складу та розумного розміру, суд вважає, що справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 605, 60 грн., сплачений останнім при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст. ст. 5, 8, 9, 19, 20, 22, 72-77, 79, 143, 192, 211, 241-246, 250, 255, 286,293, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Постанову серії MVA № 2523685 від 18 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1ст. 122 КУпАП скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1ст.122 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк