Справа № 161/3770/25
Провадження № 2/161/2163/25
28 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Присяжнюк Л.М.
за участю секретаря судового засідання Ващук В.В.,
представника позивача -Піддубного О.О.,
представника відповідача - Ткачука Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів,
У лютому 2025 року Піддубний Олександр Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2022 році він передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 22000,00 доларів США за транспортний засіб «TOYOTA CAMRY», рік випуску 2020, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Даний факт підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_4 .
Даний транспортний засіб на праві власності належав ОСОБА_2 , який 18 лютого 2022 року видав на ім'я ОСОБА_3 довіреність щодо володіння, користування та розпорядження вищезазначеним автомобілем, з метою продажу вказаного авто.
05 березня 2025 року, він придбав у ОСОБА_3 вказаний транспортний засіб. Однак, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану та припиненням роботи інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру транспортних засобів в ТСЦ 0741 укласти договір купівлі-продажу та перереєстрацію транспортного засобу не змогли. А тому, в цей день ОСОБА_3 видав на його ім'я та на дружину ОСОБА_5 довіреність, якою їх було уповноважено розпоряджатися/продати, зняти з обліку, здійснити перереєстрацію цього транспортного засобу.
Вважає, що ОСОБА_3 будучи повноважним представником ОСОБА_2 та діючи від його імені, а також в його інтересах, фактично вчинив дії щодо платного відчуження (продажу) транспортного засобу йому, за що він сплатив на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 22000 доларів США.
Відповідно до договору комісії № 8096/23/1/01/012002 від 03.02.2023 року передано вказаний вище автомобіль для його реалізації ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО».
04.02.2023 ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» продало даний транспортний засіб ОСОБА_6 . Цього ж дня ОСОБА_6 звернувся до ТСЦ № 0741 РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області для перереєстрації придбаного автомобіля, проте останньому повідомлено про технічну неможливість у здійсненні вказаної дії.
В подальшому стало відомо, що 16 травня 2022 року ОСОБА_2 скасував довіреність видану на ім'я ОСОБА_3
20 січня 2025 року Луцьким міськрайонним судом було ухвалено судове рішення на підставі якого витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірний автомобіль.
Вважає, що оскільки він грошові кошти передав ОСОБА_3 , як представнику ОСОБА_2 у межах наданих відповідною довіреністю повноважень на отримання таких коштів, тому слід солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнути грошові кошти в сумі 22000,00 доларів США, як безпідставно отримані ними.
Разом із тим просить з відповідачів стягнути проценти за користування безпідставно отриманими коштами в розмірі 11363 доларів США 70 центів та судові витрати по справі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позов підтримав з підстав в ньому зазначених, просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні позов заперечив, вважає, що грошові кошти слід стягувати з ОСОБА_3 , оскільки саме він їх отримав від позивача та не повернув ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Судом встановлено що 18 лютого 2022 року ОСОБА_2 було видано довіреність з правом передоручення. Реєстраційний номер 53449647, на підставі якої ОСОБА_3 уповноважено укладати правочини щодо експлуатації транспортного засобу, а також купувати та розпоряджатися, зняти з обліку та продати, перереєструвати, поставити на облік в ДАІ та/або Територіальному сервісному центрі МВС України, обміняти, заставити, здати в оренду, за ціну та на умовах на його розсуд належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 2643, 04.02.2022 року, транспортним засобом марки «TOYOTA CAMRY», рік випуску 2020, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказана довіреність посвідчувалася приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Григорець В.М., видавалася строком на 1 рік та зберігала чинність до 18.02.2023 року.
05 березня 2022 року ОСОБА_3 склав розписку, зі змісту якої вбачається, що він продав автомобіль «TOYOTA CAMRY», рік випуску 2020, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 за ціною 22000,00 доларів США, про що написав розписку (а. с. 23 зворот.).
Того ж дня, 05 березня 2022 року, ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , видав на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_5 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Снитюк Л.Г. за № 345, якою останніх уповноважено розпоряджатися/продати, зняти з обліку, здійснити перереєстрацію вказаного транспортного засобу.
16 травня 2022 року ОСОБА_2 скасував довіреність видану 18 лютого 2022 року на ім'я ОСОБА_3 .
Як вбачається з рішення Луцького міськрайонного суду від 20 січня 2025 року спірний автомобіль було витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . У межах зазначеної цивільної справи встановлено, що відповідно до договору комісії № 8096/23/1/01/012002 від 03.02.2023 року ОСОБА_9 передав вказаний вище автомобіль для його реалізації ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО». 04.02.2023 ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» продав даний транспортний засіб ОСОБА_6 . Цього ж дня ОСОБА_6 звернувся до ТСЦ № 0741 РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області для перереєстрації придбаного автомобіля, проте останньому повідомлено про технічну неможливість здійсненні вказаної дії.
З метою встановлення причин неможливості перереєстрації вищевказаного транспортного засобу, ОСОБА_9 через свого представника розпочав вчиняти дії шляхом направлення адвокатських запитів до Територіальних та Регіональних сервісних центрів МВС у Волинській та Івано-Франківській областях, а також до Головного сервісного центру МВС, за результатами розгляду яких представника позивача повідомлено про наступне.
З висновку РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області від 27.02.2023 року №31/3/9-75-08-2023 видно, що скасовано перереєстрацію транспортного засобу марки TOYOTA CAMRY, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 проведену 17.06.2022 року.
Підставою для проведення перевірки факту перереєстрації транспортного засобу слугувала доповідна записка начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області ОСОБА_10 , у якій вказано, що 17.06.022 у ТСЦ №0741 було здійснено операцію 315 Перереєстрація транспортного засобу на нового власника по договору укладеному в ТСЦ з транспортним засобом марки TOYOTA CAMRY, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 на підставі доручення продавця ОСОБА_2 . При цьому згідно з даними Єдиного реєстру довіреностей, вищезазначена довіреність припинила дію 16.05.2022 року, тобто перереєстрація даного транспортного засобу відбулася на підставі документа, який втратив свою дію на момент проведення операції в ТСЦ №0741.
Вищевказані обставини встановлені судовим рішення у адміністративній справі № 140/21680/23, яким також констатовано, що уповноважений орган - РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області, на скасування державної реєстрації транспортного засобу марки TOYOTA CAMRY, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 діяв правомірно, в межах і спосіб визначений чинним законодавством України, а відтак рішення від 02.03.2023 року яким скасовано перереєстрацію вищевказаного транспортного засобу, проведену 17.06.2022 є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.
Оскільки ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки TOYOTA CAMRY, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , а тому спірний автомобіль витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Вказане судове рішення набрало законної сили 24 лютого 2025 року.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов'язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.
Відповідно до статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.
Також зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають у зв'язку з такими договірними відносинами, що мали виникнути у майбутньому і це сторони попередньо погодили на момент передачі речі (грошей).
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17, постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 501/5213/13-ц, провадження № 61-21849св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 752/5986/16-ц, провадження № 61-23787св18.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Натомість, за частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача розписки та довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 640/7052/16-ц, провадження № 61-4678св18 та Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07 березня 2018 року, справа № 536/378/15-ц, провадження № 61-772св18.
Договір купівлі-продажу автомобіля, укладений не у сервісному центрі МВС України та без присутності адміністратора такого органу вважається неукладеним, а за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 145/145/17, провадження № 61-10089св18.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 607/5422/16-ц, провадження № 61-17355св18.
На підставі наведеного, суд вважає, що оскільки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 22000,00 доларів США за продаж автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», 2020 року випуску, який йому не належав, і у подальшому договір купівлі-продажу цього транспортного засобу укладений не був, довіреність видана на ім'я ОСОБА_3 була скасована, тому слід вважати, що відповідач ОСОБА_3 набув грошові кошти за відсутності для цього правових підстав, а тому саме з нього слід стягнути вказану суму відповідно до статті 1212 ЦК України.
При цьому, суд враховує, що ОСОБА_1 деякий час користувався транспортним засобом за довіреністю, проте сам факт користування майном не підтверджує існування договірних правовідносин між сторонами.
Будь-які докази того, що ОСОБА_3 передав отримані від ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 , у справі відсутні, з дослідженого в судовому засіданні відео, вбачається, що ОСОБА_11 не заперечує факт отримання від позивача коштів, однак про повернення коштів ОСОБА_2 він не вказує і будь яких доводів не наводить, а тому у позові до ОСОБА_2 слід відмовити.
Разом із тим не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами за період з 17 травня 2022 року по 27 лютого 2025 року у розмірі 11363 доларів 10 центів, оскільки у цих правовідносинах виникнення обов'язку сплати процентів за користування ними може бути пов'язана лише з набранням законної сили судовим рішенням, яким установлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні стає достеменно поінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна (близької за змістом позиції дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 22000 (двадцять дві тисячі) доларів США.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2025.
Позивачем у справі є: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Відповідачами у справі є:
ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК