154/1153/25
1-кп/154/393/25
08 грудня 2025 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання захисника ОСОБА_5 про витребування певних речей чи документів у справі за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.305 та ч.3 ст.307 КК України,-
В провадженні Володимирського міського суду Волинської області перебуває кримінальна справа № 154/1153/25 з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 22025000000000351 від 17.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України.
Під час судового розгляду, зокрема у засіданні, яке відбулося 18 листопада 2025 року, судом було завершене дослідження усіх письмових доказів сторони обвинувачення. В ході цього дослідження встановлено, що сторона обвинувачення надала повідомлення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , проте самі матеріали НСРД (протоколи, ухвали, носії інформації), отримані у первісному кримінальному провадженні № 22024000000000246 від 18.03.2024 року, до матеріалів обвинувального акта долучені не були.
Захисник ОСОБА_5 заявив клопотання про витребування цих матеріалів НСРД. В обґрунтування клопотання захисник зазначив, що матеріали, отримані в ході НСРД відносно ОСОБА_4 , містять виправдувальні докази та відомості, які свідчать про невинуватість обвинуваченого, і є критично важливими для реалізації його права на захист та всебічного розгляду справи. З огляду на те, що сторона захисту самостійно не має можливості отримати ці матеріали, які мають гриф секретності та зберігаються у матеріалах іншого кримінального провадження № 22025000000000734 (яке перебуває у провадженні Головного слідчого управління Служби безпеки України), захисник просить суд витребувати їх на підставі ст. 315 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання свого захисника.
Прокурор ОСОБА_3 під час судового засідання підтвердив, що матеріали за результатами НСРД у провадженні № 22024000000000246 не були розсекречені та долучені до обвинувального акта, оскільки, на його думку, вони не мають доказового значення. Кримінальне провадження № 22024000000000246 було скеровано з обвинувальним актом до суду щодо іншої особи, а матеріали НСРД щодо ОСОБА_4 були виділені у кримінальне провадження № 22025000000000734, яке на даний час розслідується Головним слідчим управлінням Служби безпеки України. Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на необхідність збереження таємниці досудового розслідування іншого провадження № 22025000000000734 та неможливість їх витребування судом у зв?язку з тим, що ці матеріали не є розсекреченими.
Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання захисника та надані докази, дійшов наступних висновків щодо необхідності витребування матеріалів розсекречених негласних слідчих (розшукових) дій, що проводились стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Так, згідно долученого до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування дане кримінальне провадження постановою прокурора від 17.03.2025 року було виділено в окреме провадження із кримінального провадження № 22024000000000246 від 18.03.2024 року.
Відповідно до положень ч.1 ст.256 КПК України, протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.
Згідно статті 253 КПК України особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.
На підставі п.п. 7.1 та 7.1.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі - Інструкція), особа, конституційні права якої були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження (ст. 253 КПК України). У повідомленні зазначається вид негласної слідчої (розшукової) дії, а також подальше використання отриманих матеріалів у кримінальному провадженні або їх знищення.
Згідно наявного у справі повідомлення старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного управління ОСОБА_6 , він повідомив сторону захисту лише про факт проведення щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . НСРД, проте у порушення вимог Інструкції не повідомив про вид проведеної щодо нього негласної слідчої (розшукової) дії, а також подальше використання отриманих матеріалів у кримінальному провадженні або їх знищення.
Згідно положень ч.1 ст.255 КПК України, відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу.
На підставі ч.2 ст.255 КПК України, забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
Згідно ч.4 ст.255 КПК України, знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню ті обставини, які прямо впливають на встановлення подій кримінальних правопорушень, винуватості обвинувачених, ступеня тяжкості правопорушень, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи (наприклад, обставини, що впливають на застосування покарання чи звільнення від кримінальної відповідальності).
Сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).
Кримінальний процесуальний кодекс України надає стороні захисту рівні права із стороною обвинувачення у збиранні доказів та доведенні їх переконливості перед судом. У разі наявності у сторони захисту відомостей, які спростовують покладені в основу обвинувачення обставини або свідчать про недопустимість зібраних обвинуваченням доказів, їй мають бути надані рівні можливості для доведення цих обставин. Невід'ємною складовою такого доведення є збирання доказів та застосування для цього відповідних заходів, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема, шляхом ініціювання перед судом клопотань про витребування документів.
Згідно ч.2 ст.290 КПК України, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Проте, на підставі п.5.30 Інструкції, лише до розсекречених матеріалів доступ надається разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.
Згідно п.5.9 Інструкції, після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності МНІ щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України.
Згідно ст.21 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 62 Конституції України обвинувачений має право на справедливий судовий розгляд та ефективну реалізацію права на захист.
Згідно ч.2 ст.9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
На підставі ч.1 ст.20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Згідно ч.1 та 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За ч.6 ст.22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Суд вважає обґрунтованою позицію захисника ОСОБА_5 про те, що матеріали НСРД, проведені відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в рамках первісного провадження № 22024000000000246, можуть містити виправдувальні докази або відомості, які спростовують чи ставлять під сумнів вину, інкриміновану ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, оскільки даний факт не було спростовано стороною обвинувачення належними та допустимими доказами.
Факт того, що прокурор відмовився долучити ці матеріали до обвинувального акта, посилаючись на їхню нібито недоказовість, не може бути підставою для відмови захисту в їхньому витребуванні. У ситуації, коли сторона обвинувачення має монопольний доступ до доказів, які можуть свідчити на користь обвинуваченого, принцип рівності сторін вимагає від суду вжити заходів для забезпечення доступу захисту до таких матеріалів.
Судом встановлено, що в рамках кримінального провадження № 22024000000000246 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 проводилися негласні слідчі (розшукові) дії. Цей факт не заперечується стороною обвинувачення. Проте результати цих дій не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та не були долучені до обвинувального акта, а натомість були виділені прокурором в окреме провадження № 22025000000000734.
За встановленими обставинами справи, матеріали НСРД, що проводились стосовно ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 22024000000000246 від 18.03.2024 року не знищені, отже вони використовуються для цілей, пов'язаних з кримінальним провадженням.
Факт виділення прокурором матеріалів НСРД у інше кримінальне провадження № 22025000000000734 свідчить про наявність доказового значення отриманої інформації, отриманої в ході проведення цих негласних слідчих (розшукових) дій.
Згідно ч.1 ст.257 КПК України, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247 та 248 цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.
Прокурором не надано суду ухвали слідчого судді про надання дозволу на використання матеріалів НСРД у іншому кримінальному провадженні.
Суд вважає такі дії сторони обвинувачення такими, що суперечать основним засадам кримінального провадження та вимогам КПК України, виходячи з наступного.
Твердження прокурора про те, що матеріали НСРД не містять доказової інформації, є суб'єктивною оцінкою сторони обвинувачення, яка не звільняє її від обов'язку надати ці матеріали стороні захисту. Законодавець у ч.2 ст. 290 КПК покладає на прокурора обов'язок відкрити не лише ті докази, які він планує подавати до суду на підтвердження вини, але й усі матеріали, зібрані під час розслідування діяння, що інкримінується особі. Приховування від захисту матеріалів, отриманих внаслідок процесуальних дій безпосередньо відносно обвинуваченого, є прямим порушенням права на захист, оскільки позбавляє сторону захисту можливості самостійно оцінити ці відомості на предмет їх виправдувального характеру.
Практика Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Едвардс і Льюїс проти Сполученого Королівства») чітко вказує, що сторона обвинувачення не може на власний розсуд вирішувати, які докази показувати суду та захисту, а які приховувати, навіть якщо такі докази є закритими для доступу стороні захисту, особливо якщо мова йде про матеріали, що можуть поставити під сумнів версію обвинувачення (наприклад, докази провокації злочину).
Також Європейський суд з прав людини зазначив, що як правило стаття 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, як на обвинувачення, так і на виправдання («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 60).
Питання доступу до доказів може виникнути відповідно до статті 6 Конвенції, оскільки докази, про які йде мова, є доречними для справи заявника, зокрема, якщо це має важливе значення для обвинувачень, висунутих проти заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них покладалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання. Відповідні докази в цьому контексті - це не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 66; «Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili v. Russia), § 200; «Леас проти Естонії» (Leas v. Estonia), § 81; «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), § 161).
Проте, від обвинуваченого можливо очікувати наведення конкретних підстав для його клопотання про доступ до доказів, а національні суди мають право перевірити обґрунтованість цих причин («С.Г.П. проти Нідерландів» (C.G.P. v. the Netherlands), рішення Комісії; «Янатуінен проти Фінляндії» (Janatuinen v. Finland), § 45, «Леас проти Естонії» (Leas v. Estonia), § 81; «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), § 157). У будь-якому випадку, в системах, у яких органи прокуратури за законом зобов'язані брати до уваги факти як за, так і проти підозрюваного, процедура, за допомогою якої органи прокуратури самі намагаються оцінити, що може бути доречним до справи, а що ні, без будь-яких наступних процесуальних гарантій прав на захист, не може відповідати вимогам статті 6 § 1 («Натунен проти Фінляндії» (Natunen v. Finland), §§ 47-49; «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), §§ 158, 181-182).
У постанові від 17 травня 2023 року у справі № 607/20877/19 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що сторона захисту навела конкретні підстави щодо необхідності забезпечення їй доступу до доказів (матеріалів за результатом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), які перебували в розпорядженні обвинувачення. Зокрема, сторона захисту наполягала, що ці матеріали можуть містити інформацію на підтвердження версії захисту щодо провокації злочину. Однак, суди попередніх інстанцій не зважили на це, не запропонували прокурору відкрити ці матеріали стороні захисту та/або іншим чином не оцінили ці аргументи захисника у світлі наведеної вище практики ЄСПЛ, що стало підставою для скасування рішення суду.
У постанові від 21 листопада 2023 року у справі № 991/722/21 Верховний Суд констатував, що стаття 6 Конвенції вимагає забезпечити обвинуваченому можливість доводити свою позиції відносно будь-якого аспекту, важливого в контексті заяви про провокацію, і отримати доступ до всіх важливих доказів, що перебувають у володінні сторони обвинувачення. Таке право сторони захисту випливає з вимог ст. 6 § 1 Конвенції, яка вимагає, що сторона обвинувачення має відкрити стороні захисту всі істотні докази на користь і проти обвинуваченого, які є в її розпорядженні, а також з положень ст. 6 § 3(b) Конвенції, яка гарантує заявнику «достатній час і можливості для підготовки захисту». Це право також гарантується статтями 22 та 290 КПК. Суд першої інстанції відмовив стороні захисту в доступі до матеріалів НАБУ, пославшись на те, що у іншому провадженні триває досудове розслідування, а тому доступ до цих матеріалів може визначатися лише слідчим або прокурором. Суд не вважає, що у контексті забезпечення права на справедливий суд доступ до матеріалів, важливих для перевірки версії про провокацію, може визначатися виключно стороною обвинувачення. Як зазначав ЄСПЛ, процедура, коли сторона обвинувачення сама оцінює важливість прихованої інформації для сторони захисту і порівнює цю важливість із суспільним інтересом у збереженні інформації в секреті, не відповідає вимогам ст. 6 § 1 Конвенції. Це завдання суду - збалансувати інтерес у забезпеченні справедливого судочинства з інтересом держави приховати дані незакінченого розслідування і знайти, прийнявши до уваги конкретні доводи сторін, таку форму доступу до матеріалів, яка максимально забезпечить цей баланс. Не переконливими є посилання суду на те, що документи, доступ до яких вимагала сторона захисту, містять відомості, що становлять державну таємницю.
Оскільки НСРД проводилися відносно ОСОБА_4 саме з метою документування його протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України), результати цих дій мають безпосереднє значення для даного судового розгляду. Суд відхиляє аргументи прокурора про те, що ці матеріали стосуються іншого провадження. За своєю правовою природою НСРД, проведені щодо конкретної особи у конкретний проміжок часу щодо конкретних подій, є невід'ємною частиною доказової бази (обвинувальної або виправдувальної) саме у справі щодо цих подій. Той факт, що прокурор прийняв рішення про виділення цих матеріалів, не змінює їхньої суті, оскільки це відомості про дії та розмови обвинуваченого у період, що охоплюється обвинувальним актом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 255 КПК України, матеріали НСРД, які не використовуються в доказуванні, підлягають знищенню. Якщо ж прокурор їх не знищив, а зберіг та виділив в інше провадження, це свідчить про те, що вони містять відомості, які мають значення. Водночас, прокурором не надано доказів легалізації використання цих матеріалів в іншому провадженні (ухвали слідчого судді згідно зі ст. 257 КПК). Це дає суду підстави вважати, що виділення матеріалів у справу № 22025000000000734 є штучним прийомом, спрямованим на ухилення від виконання обов'язку розкриття доказів захисту в даному провадженні.
Враховуючи, що НСРД проводились безпосередньо відносно обвинуваченого, а прокурор в порушення ст. 290 КПК України не надав доступу до них стороні захисту, чим обмежив її у можливості збирання доказів та реалізації лінії захисту, суд вважає необхідним відновити порушене право обвинуваченого шляхом витребування зазначених матеріалів.
Отже, дії сторони обвинувачення щодо невиконання вимог ст. 290 КПК в частині відкриття матеріалів НСРД створюють істотний дисбаланс між сторонами, порушуючи принцип змагальності (ст. 22 КПК).
На стадії підготовчого судового засідання в порядку ст. 315 КПК України суд має право за клопотанням сторін витребувати документи, які мають значення для з'ясування обставин кримінального провадження, якщо вони не можуть бути отримані самостійно. Оскільки матеріали НСРД можуть бути секретними та перебувають у провадженні іншого органу (ГСУ СБУ, провадження № 22025000000000734), захисник об'єктивно позбавлений можливості отримати їх без сприяння суду. Таким чином, клопотання відповідає вимогам ч. 2 ст. 315 КПК України.
Хоча стаття 315 КПК України прямо передбачає можливість витребування доказів за клопотанням сторін лише під час підготовчого судового засідання, у цьому конкретному випадку клопотання є допустимим і на стадії судового розгляду, оскільки необхідність його подання виникла саме після завершення дослідження доказів сторони обвинувачення. Суд встановив, що сторона обвинувачення надала лише повідомлення про проведення НСРД, але не відкрила самі матеріали в порядку ст. 290 КПК України. Це стало очевидним для захисту та суду лише у ході судового розгляду, коли суд завершив дослідження письмових доказів обвинувачення (18 листопада 2025 року). Таким чином, лише на цій стадії захист отримав достатні та конкретні підстави вважати, що прокурором не надано суду потенційно виправдувальні докази, які є критичними для реалізації права на захист. Виходячи з принципу змагальності (ст. 22 КПК) та обов'язку суду створити рівні умови для захисту, клопотання про витребування доказів, яке спрямоване на усунення виявлених порушень, є належним та має бути розглянуте саме під час судового розгляду, оскільки його мета забезпечити повноту дослідження доказів до закінчення судового розгляду.
Аналіз практики ЄСПЛ та ст. 290 КПК України свідчить, що імперативний обов'язок забезпечити відкриття всіх доказів, включно з потенційно виправдувальними, лежить на прокурорі, при цьому сторона обвинувачення не має права на власний розсуд оцінювати важливість прихованих від захисту матеріалів НСРД, проведених щодо обвинуваченого; таким чином, суд, хоча й не бере на себе функції прокурора щодо відкриття, зобов'язаний створити необхідні умови для реалізації права на захист (ч. 6 ст. 22 КПК), а витребування матеріалів є єдиним процесуальним заходом для усунення дисбалансу, спричиненого відмовою прокурора у розкритті.
Суд бере до уваги заперечення прокурора про необхідність збереження державної таємниці та таємниці досудового розслідування іншого кримінального провадження. Однак, згідно з практикою ЄСПЛ, коли йдеться про фундаментальне право на справедливий суд у справі, де особі загрожує реальне покарання, інтерес правосуддя у конкретній справі переважає загальний інтерес збереження таємниці.
Разом з тим суд зважає, що у цій ситуації розслідування проводилось в одному кримінальному провадженні саме стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 та стосуються позиції його захисту. Відмова сторони обвинувачення у виділенні матеріалів досудового розслідування, які можуть виправдати обвинуваченого, або пом?якшити покарання не відповідає основним засадам кримінального провадження.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання, оскільки повне задоволення в запитуваній формі суперечило б інтересам дотримання режиму державної таємниці та невтручання у стороннє розслідування. Суд визнав правомірність вимоги захисту на доступ до НСРД, проведених саме щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки ці матеріали є критично важливими для реалізації його права на захист та можуть містити виправдувальні докази. Проте, враховуючи, що матеріали мають гриф секретності та перебувають у провадженні іншого органу, суд не може витребувати їх без процедури розсекречення, обов'язок ініціювання якої покладено на прокурора. Таким чином, суд обмежує обсяг витребування виключно розсекреченими матеріалами, які безпосередньо стосуються обвинуваченого ОСОБА_4 та його справи.
Ухвала суду про витребування матеріалів є законною підставою для слідчого та прокурора ініціювати процедуру розсекречення в тому провадженні, де вони зберігаються, виключно в тій частині, яка стосується обвинуваченого ОСОБА_4 та має значення для захисту, мінімізуючи втручання в інше провадження.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 2, 7, 9, 20, 21, 22, 91, 93, 253, 255, 256, 257, 290, 314, 315, 350, 372 КПК України, а також пунктами 5.9, 5.30, 7.1, 7.1.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій,-
Клопотання захисника ОСОБА_5 про витребування певних речей чи документів задовольнити частково.
Витребувати з матеріалів кримінального провадження № 22025000000000734 (яке знаходиться у провадженні Головного слідчого управління Служби безпеки України) розсекречені оригінали наступних документів та носіїв інформації, які стосуються ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та були зібрані в рамках кримінального провадження № 22024000000000246 від 18.03.2024 року: ухвали Київського апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_4 , протоколи, складені за результатами проведення зазначених НСРД відносно ОСОБА_4 , носії інформації (DVD-диски, CD-диски, карти пам'яті, флешнакопичувачі, жорсткі диски тощо), на яких зафіксовані первинні матеріали (записи), зібрані за результатами проведених НСРД відносно ОСОБА_4 .
Зобов?язати слідчого у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження № 22025000000000734 надати до Володимирського міського суду Волинської області вказані матеріали до 06 січня 2025 року.
Копію ухвали направити до ГСУ СБУ для виконання та учасникам судового провадження до відома.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 09 грудня 2025 року
Суддя Володимирського міського суду ОСОБА_7