Справа №:755/4205/23
Провадження №: 2/755/11609/25
"03" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарях Локотковій І.С., Церна В.А.
з участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання договору дарування квартири недійсним,
Позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. про визнання договору дарування недійсним посилаюсь на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 23.07.2021 року її батько склав заповіт та заповів все майно ОСОБА_1 . Вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Її батько з 1980 року по 2019 рік постійно проживав і був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 . Дана квартира належала йому на праві власності. Її батько багато років хворів. Його стан здоров'я з часом погіршувався. ОСОБА_4 страждав на наступні хвороби: онкохвороба з 2013р, після операції було виведено назовні пряму кишку, що призвело до встановлення інвалідності 2 гр., 15 років хворів на гіпертоніюІІІст., у 2019 переніс інсульт. Після інсульту батько потребувавтривалого лікування і реабілітації, консультацій лікарів і стаціонарного лікування кожні півроку. З того часу він вже потребував стороннього постійного догляду.Під час виписки з лікарні батькові було встановлено наступні діагнози: ЦВХ: гостре порушення мозкового кровообігу по типу ішемії в правому каротидномубасейні на фоні гіпертонпчної хвороби III ст. Виражений центральний лівобічний геміпарез, з вираженим порушенням функції лівих кінцівок. Прогресуюча дисциркулягорнаенцефалопагіяIIIст. Виражений вестибулоатактични й синдром, церебростенічний синдром. Кардіосклероз. Потребує догляду. Перелічених вище діагнозів достатньо для того, щоб зробити висновок про те, що ОСОБА_4 мав багато років проблеми зі здоров'ям як фізичним так і психічним.Оскільки у батька було двоє рідних дітей (вона - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_5 ), відповідач запропонував батькові проживати з ним та нашою спільною матір'ю в с.Літки. Ярослав перевіз батька з його квартири до будинку в селі за адресою свого проживання, а саме: АДРЕСА_2 і через деякий час заборонив їй його навідувати і допомагати у догляді. Вона не могла зрозуміти чому її брат створює перешкоди у побаченнях з батьком, ставиться до неї вороже.Перед Новим 2021 роком вона все-таки змогла потрапити до будинку Відповідача і відвідати свого батька. Те, що вона побачила, її вразило: батько лежав на ліжку худий і виснажений, у нього було зневоднення і недоїдання, жодних ліків він не мав, реабілітацію після інсульту не проходив, до нього за період з жовтня 2019 р і по день мого візиту жодного разу не викликався лікар, його не лікував син і погано годував. Батько був у вкрай тяжкому фізичному та психологічному стані. Йому тоді було 79 років. Як з'ясувалося пізніше, Відповідач ще й відібрав у батька його документи: всю медичну документацію з призначеннями ліків (амбулаторна медична картка за весь період життя), крім того, паспорт, пенсійне посвідчення, банківські документи і мобільний телефон, щоб він не мав можливості зателефонувати мені - доньці або лікарю і отримати допомогу. Через всі ці обставини батьків стан здоров'я ще більше погіршився. Перебуваючи у тяжкому фізичному і психічному стані, до того ж маючи вже похилий вік, він на гой час просто переслав усвідомлювати значення своїх дій та вже не міг керувати ними. Для того, щоб врятувати батька, вона була змушена перевезти його з будинку брата до свого будинку в тому же селі Літки. Практично одразу викликала сімейного лікаря, батькові було призначено лікування, його обстежили необхідні спеціалісти, в тому числі і психіатр, зробили необхідні аналізи. Копія довідки про проведене лікування додається. Через деякий час батькові стало набагато краще і він почав цікавитися, де перебувають його документи на квартиру, банківські документи та ін. Виявилося, що коштами заволодів і розпорядився Відповідач, також він забрав і всі документи, медичну картку, пенсійне посвідчення і паспорт, мобільний телефон. Крім того, виявилося, що і квартира батька перейшла у власність брата за Договором дарування. Батько не міг повірити, що він дійсно подарував ОСОБА_6 квартиру, оскільки ніколи не мав такого наміру. Він просив її ще у 2019 році зробити новий технічний паспорт на квартиру, бо планував скласти заповіт. Таким чином, тільки у січні 2021 року батько дізнався про укладення договору дарування квартири, яке відбулося ще 25 лютого 2020 року. Посвідчила угоду приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк О. Ю. Щоб переконатись як саме була переписана його квартира, батько був вимушений за допомогою адвокатського запиту від 04.01.2021 року отримати витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформацію про право власності на його квартиру, а 11.02.2021 року звернувся до нотаріуса Кирилюк О.Ю., та для свого переконання отримав копію договору дарування. Копія витягу з державного реєстру та копія договору дарування додаються. На час укладення договору дарування квартири стан батькового фізичного і психічного здоров'я був іншим, він тоді взагалі не розумів, що відбувається, недоїдав, не отримував ліків та медичної допомоги, навіть, догляду нормального і то не було. А в момент укладення договору пройшло лише 4 місяця після перенесеного інсульту. Саме ці обставини поглибили та закріпили наслідки інсульту. Таким чином, укладаючи з Відповідачем договір дарування квартири, батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що є підставою для визнання такого правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Києва від 04.04.2023 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 04.04.2023 року за клопотанням позивача вжито заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 25.04.2023 року за клопотанням позивача витребувані докази.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 25.04.2023 року відмовлено в задоволені клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
В судовому засіданні 25.04.2023 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, який прийняти судом та долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, ОСОБА_4 проживав у квартирі АДРЕСА_3 до 2001 року. З 2001 року по 2012 рік ОСОБА_4 почав проживати у будинку своєї дружини - ОСОБА_7 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В 2006 році відповідач приїхав навчатися до м. Київ та почав проживати у спірній квартирі з дозволу батька. В 2012 році ОСОБА_4 повернувся жити в спірну квартиру і проживав там разом з відповідачем до 2019 року. В 2014 році ОСОБА_4 зареєстрував місце проживання відповідача у спірній квартирі. В 2019 році ОСОБА_4 знову повернувся жити до дружини, а відповідач залишився проживати у спірній квартирі, періодично відвідуючи батьків у с. Літки. 30.10.2019 року ОСОБА_4 приїхав до Києва з метою оформлення банківської картки в АТ «КБ «Приватбанк» та оформив довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 (відповідача) розпоряджатися його вкладами, в т.ч.поповнювати, розривати, отримувати відсотки, отримувати інформацію про стан рахунку,проводити інші операції за вкладом, доступні згідно з умовами договору,переоформлювати вклади, оформлювати нові вклади на його ім'я (копія довіреностідодається). Видача даної довіреності свідчить про те, що станом на 30.10.2019 р. тобтоодразу після інсульту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та вчиняв юридичнозначимідії. ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачу виповнювалось 30 років, а тому батько виявив намірзробити йому подарунок на ювілей у вигляді квартири, про що він озвучив за декілька днів до дня народження відповідача в присутності своєї дружини - ОСОБА_7 та сказав відповідачу знайти нотаріуса для оформлення договору Даруванняквартири . Відповідач, йдучи від метро «Чернігівська» додому, побачив офіс приватногонотаріуса ОСОБА_9 та зайшов дізнатись вартість послуг нотаріуса з оформленнядоговору дарування.Приїхавши до батька в с. Літки, відповідач озвучив, що вартість послуг нотаріусабуде складати 6 500 гри., батько запропонував вибрати дату та поїхати до нотаріуса дляукладення договору дарування.22.02.2020 року ОСОБА_4 покликав відповідача та сказав, що він готовий їхатидо нотаріуса щоб зробити йому подарунок та попросив знайти автомобіль, щоб поїхати донотаріуса у м. Київ.25.02.2020 року відповідач разом зі своїм знайомим ОСОБА_10 приїхав до батька та вони разом поїхали до нотаріуса. ОСОБА_4 та відповідач разом зайшли до офісу приватного нотаріуса КирилюкО.Ю. ОСОБА_4 сказав, що він приїхав подарувати квартиру синові. Нотаріус запросилаШакун В.О. до себе в кабінет, про що вони спілкувались відповідачу не відомо. Черездеякий час батько надав свої документи для підготовки проекту договору дарування.Помічник нотаріуса в процесі підготовки запитала у ОСОБА_4 чому він вирішивподарувати квартиру синові, якщо він має ще дочку, на що ОСОБА_4 відповів, що удочки вже є сім'я і вона має нерухомість, а у сина нічого немає.Після того, як проект договору дарування був готовий, батько уважно йогопрочитав, заповнив всі супроводжуючі договір заяви та підписав договір дарування. Післяцього сторони чекали проведення державної реєстрації та отримали: відповідач - оригіналдоговору дарування, а ОСОБА_4 - копію договору дарування.Після підписання договору, ОСОБА_4 з відповідачем поїхали до спірної квартири та ОСОБА_4 забрав деякі свої речі і після цього повернувся до свого постійного місця. Через декілька місяців відповідач почав робити капітальний ремонт у квартирі, оскільки квартира перебувала в аварійному стані та терміново потребувала ремонту. Всі витрати по ремонту квартири були понесені відповідачем та сягнули майже 250 тис. грн., що підтверджується відповідними квитанціями та договорами на виконання ремонтних робіт.Коли Позивач дізналась, що відповідач робить ремонт і ця квартира подарована відповідачу, то влаштувала сварку, оскільки була дуже обурена таким рішенням батька, який майже рік тримав це в таємниці від неї.У відповідача з ОСОБА_4 були дуже теплі довірливі стосунки до того моменту, як 02.01.2021 р. дружині ОСОБА_4 стало погано та вона декілька тижнів не могла допомагати батькові. Скориставшись цією ситуацією позивач забрала батька до себе та не давала йому спілкуватися з відповідачем та дружиною, а через місяць з'явився позов про визнання недійсним договору дарування квартири, в якому ОСОБА_4 стверджував про те, що хотів скласти заповіт та просив визнати недійсним договір дарування у зв'язку з тим, що ним було вчинено правочин під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, підстава позову ст. 233 ЦК України. Даний позов розглядався Дніпровським районним судом м. Києва в рамках цивільної справи № 755/3219/21 та в подальшому позов залишено без розгляду за заявою ОСОБА_4 21.07.2021 р. ОСОБА_4 було подано новий позов про визнання недійсним договору дарування, в якому він стверджував що підписав спірний договір дарування у зв'язку з помилкою, оскільки вважав, що підписує договір довічногоутримання, підстава позову - ст. 229 ЦК України. Даний позов розглядався Дніпровським районним судом м. Києва рамках цивільної справи № 755/11942/21.29.10.2021 року. ОСОБА_4 в рамках цієї справи було подано позовну заяву вновій редакції зі змінами і доповненнями разом із заявою про зміну підстав позову тазбільшення розміру позовних вимог, в яких він зазначав про те, що уклав спірнийдоговір дарування у момент коли він не усвідомлював значення своїх дій та не мігкерувати ними. Нова підстава позову - ст. 225 ЦК України. Так, у позовній заяві від 17.02.2021 р. ОСОБА_4 стверджував, що на нього «тиснули» аби він підписав договір дарування, що підтверджує той факт, він усвідомлював, що підписав саме договір дарування. В позовній заяві від 21.07.2021 року ОСОБА_4 стверджував що відповідач сам запропонував йому переписати на нього за договором дарування спірну квартиру, обіцявши при цьому його доглядати, утримувати матеріально та надавати всю необхідну допомогу, а тому вважає, що укладає договір довічного утримання. В позовній заяві від 29.10.2021 р. ОСОБА_4 стверджував що відповідач відвіз його до нотаріуса для укладення договору дарування, на що було-його волі, оскільки він перебував у вкрай тяжкому фізичному та психологічному стані і не розумів що підписує. За клопотанням представника ОСОБА_4 в рамках цивільної справи № 755/11942/21 було проведено судово-психіатричну експертизу. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 680 від 10.11.2022 року ОСОБА_4 на момент підписання договору дарування квартири від 25.02.2020 року не виявляв ознак психічних розладів та був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 01.02.2023 року позивачем ОСОБА_1 , яка діяла як представник ОСОБА_11 до суду направила клопотання про закриття провадження у зв'язку зі смертю ОСОБА_12 ,, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.02.2023 року провадження по справі було закрито.Та через два місяці позивач подає ідентичний позов про визнання недійсним договору дарування квартири від свого імені як правонаступник ОСОБА_4 замість того, щоб подати заяву про зупинення провадження по справі № 755/11942/21 та вступити у справу як правонаступник. Сторона відповідача вважає такі дії позивача зловживанням процесуальними правами, оскільки дізнавшись про висновок експерта, який не влаштовує позивача, вона подала заяву про закриття провадження по справі та подала новий позов з таких же самих підстав.Позивач стверджує, що батько не мав наміру подарувати відповідачу квартиру, а планував скласти заповіт на неї, та такі твердження спростовуються тим, що ОСОБА_14 21.11.1996 року заповів саме відповідачу спірну квартиру, що підтверджується копією заповіту, посвідченого державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори. Звертаємо увагу, що ОСОБА_4 здійснив ряд правочинів після укладення спірного договору дарування, зокрема довіреності на позивача від 04.03.2021 р. та 23.07.2022 року, заповіт на позивача від 23.07.2021 року, що свідчить про повне усвідомлення ним всіх своїх дій. Можна зробити висновок, що ОСОБА_4 повністю розумів, що він підписував саме договір дарування і мав намір подарувати квартиру сину, тому його волевиявлення повністю відповідало його внутрішній волі.
10.05.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи. З відповіді на відзив вбачається, що ті обставини, на які посилається у відзиві Відповідач не Відповідають дійсності, є абсолютно необґрунтованими, не підтвердженими належними та достовірними доказами і спростовуються наступними аргументами та виказами: Відповідач надає неправдиву та недостовірну інформацію суду, яка стосується обставин, що передували переїзду батька на проживання в сЛітки до колишньої дружини та щодо подальшого підписання доручення на використання грошових коштів батька, а потім укладення договору дарування квартири. Щодо отримання Відповідачем права використання депозитними вкладами батька, то ця подія відбулася наступним чином: 30 жовтня 2019 р батько їй поскаржився на суттєве погіршення стану свого здоров'я: у нього постійно боліла голова, були слабкість та запаморочення. Не дивно, його ж не годували і не лікували як потрібно людині після перенесеного інсульту. Вона запропонувала батькові вернутися до лікаря-невропатолога і записала його на прийом на 02.11.2019 р. Без сторонньої допомоги батька було не можливо доставити до лікарні. По допомогу вона звернулась до ОСОБА_15 . Коли ми привезли батька у його квартиру в Києві, то Відповідач вчинив сварку, вигнав мене з квартири. Він змусив її повернутися додому, а батько так і не відвідав лікаря. Замість медичної допомоги, Відповідач потягнув батька в цей же день у банк підписувати доручення на розпорядження депозитними коштами. Саме таким чином, він отримав доступ до депозитного рахунку батька і почав розпоряджатися грошима на власний розсуд. Щодо тверджень Відповідача про те, що батько мав намір подарувати йому на ювілей квартиру, то це також неправда. Насправді, виходячи з особистих пояснень батька, викладених у останній редакції його позовної заяви. Щодо тверджень Відповідача про те, що батько через три місяці після інсульту, не отримуючи достатнього харчування, лікування та реабілітації, 25 січня 2020 р несподівано вирішив подарувати сину квартиру на день народження і для цього знайти нотаріуса, то це також не відповідає дійсності. Виходячи з виписок хворого, він на момент виписки з лікарні після інсульту хоч і був у свідомості, але потребував стороннього догляду і без допомоги не міг рухатися і підніматися з ліжка. Повинно було статися диву, щоб людина похилого віку, виписана з лікарні у такому важкому фізичному стані, до якого жодного разу після виписки з лікарні не приходив лікар, якому не купувалися і не давалися ліки згідно призначення, вирішив при повному розумінні того, що відбувається навколо, подарувати квартиру сину, який його морив голодом і не піклувався про нього. Посилання Відповідача на те, що батько пояснив помічнику приватного нотаріуса Кирилюк О.Ю. своє рішення подарувати свою квартиру сину, не тільки неможливо підтвердити жодним належним та достовірним доказом, в той же час достатньо легко спростувати. Помічник нотаріуса не могла знати про наявність у батька ще і доньки. Батько не був комунікабельною людиною, його можна охарактеризувати як мовчазну особистість. Більше того, а помічник нотаріуса про яку саме доньку запитувала у батька? Справа в тому, що у батька дві доньки і один син. Крім того, батько не міг сказати помічнику нотаріуса, що оскільки у дочки вже є сім'я і вона має нерухомість, то їй нічого не потрібно, а у сина нічого немає, то йому подарує квартиру. Я, наприклад, не маю у своїй власності жодного нерухомого майна. Твердження Відповідача про те, що одразу після укладення договору дарування квартири, батько з Відповідачем поїхали до спірної квартири і він забрав деякі свої речі і після цього повернувся проживати у с.Літки легко спростовується відеозаписом розмови з батьком. На відео зафіксовано момент зачитуванняОСОБА_11 відзиву Відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву батька про визнання договору дарування квартири недійсним. Батько слухає, що написав Відповідач, не погоджується з написаним, говорить про свій стан здоров'я в день підписання договору, а також не підтверджує того, що був у квартирі та забирав свої речі. Відповідач стверджує, що через декілька місяців від дати укладення договору дарування квартири, він розпочав проводити ремонтні роботи у квартирі і витратив фактично 250 000,00 грн. Виникає питання: а де Відповідач взяв 250 000,00 грн., якщо іде не працював, не мав власних коштів і заощаджень? З матеріалів Відзиву виходить, що Відповідач практично обікравши батька, привласнивши кошти з депозитного рахунку, пенсійні виплати і готівкові заощадження батька, використав їх на ремонт у квартирі, якою заволодів також незаконним шляхом. Ну, хоч в цьому він сказав суду правду. Щодо твердження Відповідача про те, що 02 січня 2021р вона скористалась ситуацією і забрала батька до себе і не давала йому підкуватися з Відповідачем та колишньою дружиною. Це також легко спростувати: додано до матеріалів справи відео, на якому батько розмовляє по телефону з нашою мамою. Тобто, твердження Відповідача є неправдивими. А от з Відповідачем батько дійсно більше не хотів спілкуватися і бачитися після всього того, що він з ним зробив. На момент перевезення батька від Відповідача до будинку, де проживає моя родина, відбулася наша зустріч з Відповідачем і розмова. А рішення про переїзд батька до мене приймалося спільно, оскільки хворими були і батько, і мама. Ми розділили по за ким буде здійснювати догляд. Відповідач погодився з тим, що батька буду доглядати я. В матеріалах справи є фото в якому стані я забрала батька до себе додому. Вона практично одразу звернулася до сімейного лікаря, почала лікування батька, годувала його згідно віковим потребами. Щодо посилання Відповідача на свідчення свідків, які були допитані в іншій справі, то вважаю, що суд не повинен їх брати до уваги у даній справі з наступних підстав: розгляд по тій справи по суті так і не розпочався, свідок ОСОБА_17 не була приведена до присяги і її свідчення не можуть братися до уваги, суд буде допитувати вказаних свідків у даній справі і буде оцінювати їх свідчення у подальшому. Щодо судової-психіатричної експертизи, яка міститься в матеріалах цивільної справи № 755/11942/21 та її висновків, на які посилається Відповідач, то вказана експертиза не була предметом дослідження судом, в зв'язку з тим, що на момент відновлення провадження у справі і призначення наступного судового засідання на ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, а його представник надіслала до суду заяву про залишення позову без розгляду в зв'язку зі смертю довірителя, інтереси якого представляла адвокат Власова О.О. Тобто, провадження у справі було закрито до початку розгляду справи по суті і до стадії оцінки доказів. Таким чином, посилання Відповідача на свідчення свідків і висновки експертизи у іншій справі є необґрунтованими і безпідставними. Щодо твердження Відповідача про те, що вона не подала до матеріалів справи доказів того, що її права як спадкоємиці порушені, оскільки вона подала в матеріали справи на даний час тільки заповіт та заяву про прийняття спадщини, а про відкриття спадкової справи поки не подала.
05.06.2023 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які прийняті судом та долучені до матеріалів справи. Так, з відповіді на відзив вбачається, що за твердженнями позивача здатність усвідомлювати свої дії ОСОБА_18 є дуже вибірковою. Так, позивач вважає, що саме при посвідченні спірного договору 25.02.2020 рокуОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій, натомість за логікою позивача, ОСОБА_4 усвідомлював свої дії коли підписував: 30.10.2019 року довіреність, 04.03.2021 року довіреність на позивача, 23.07.2021 року заповіт на позивача, в 2021 році договір про надання правової допомоги з адвокатами, ряд позовних заяв та інших документів протягом 2021- 2022 років. Таким чином позивач перекручує факти на свою користь, оскільки як до, так і після підписання оскаржуваного договору ОСОБА_4 вчиняв різні правочини. Його дієздатність перевірялась різними особами, а саме працівниками банку, нотаріусом при посвідченні заповіту на позивача, старостою Літківськогостаростинського округу при посвідченні довіреностей.Позивач не володіє фактами життя батька до 2021 року і саме після того, як позивач скористалась ситуацією та забрала батька до себе в січні 2021 року і з'явився перший позов про визнання недійсним договору дарування. Позивач повністю обмежила спілкування батька з сином, відповідач неодноразово намагався поспілкуватись з батьком, викликав поліцію за місцем проживання позивача, але поспілкуватись з батьком так і не вдалось. Фактично всі судові процеси зводяться до незгоди позивача з рішенням батька подарувати сину квартиру, оскільки вона протягом 2020 року не спілкувалась з батьком, що сама підтвердила в судовому засіданні по справі № 755/11942/22 та ця інформація відображена в висновку експерта № 680. Намір ОСОБА_4 залишити квартиру сину підтверджується і заповітом від 21.11.1996 року, оскільки якбиОСОБА_4 хотів залишити квартиру всім дітям, то не складав би заповіт на відповідача,або в подальшому б його скасував. Натомість заповіт від 21.11.1996 року, складений ОСОБА_18 на відповідача не скасований. Відповідача вражає цинізм позивача. Через незгоду з договором дарування та налаштування батька проти сина, відповідач навіть не зміг попрощатися з батьком перед смертю. Перед поданням цього, вже 4го позову, позивач зв'язалась з відповідачем та запропонувала віддати їй добровільно квартиру, на що відповідач звісно ж не погодився. Також недобросовісні дії позивача проявляються в маніпулюванні судовими процесами, за життя батька від його імені було подані три позови з різних підстав, на кожне засідання приходила позивач та коли прийшов висновок експертизи, позивач, незважаючи те, що батько помер і її повноваження припинились, ознайомилась з матеріалами справи як його представник та дізналась про те, що висновком експертизи встановлено, що ОСОБА_4 на момент укладення спірного договору усвідомлював значення свої дій та міг керувати ними, що звісно не влаштувало позивача і вона подала новий позов. Щодо дарування відповідачу квартири у ОСОБА_4 зі своєю дружиною велись розмови ще давно. Так, в 2017 році ОСОБА_7 за свій рахунок встановила вікна у спірній квартирі, а в 2014 році після того як батько зареєстрував відповідача у спірній квартирі, то вручив йому оригінал заповіту. Позовна заява є безпідставною та зводиться до незгоди позивача з рішенням батька подарувати спірну квартиру.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 26.06.2023 року за клопотанням позивачавитребувані докази.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 14.08.2023 року частково задоволено клопотання представника позивач тавитребувані докази.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 14.08.2023 року закрито підготовче провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 11.01.2024 року задоволено клопотання представника позивача та призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22.07.2024 року поновлено провадження у справі у зв'язку з надходженням клопотання експерта.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22.07.2024 року за клопотанням експерта витребувано додаткові докази та зупинено провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 07.08.2025 року поновлено провадження.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив та просять суд визнати недійсним договорі дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.02.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. за реєстровим № 329 з часу його укладення.
В судовому засіданні відповідач та його представник позов не визнали з підстав викладених у відзиві на позов заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
В судовому засіданні третя особа вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача, його представника, третьої особи, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_21 є рідними сестрою та братом, а ОСОБА_22 , померлий, є їх батьком.
25.02.2020 року був укладений договір дарування квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 329.
За умовами вказаного договору ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Даний договір є оспорюваним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що складено відповідний актовий запис № 152 від 13.12.2022 року Виконавчим комітетом Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.
Згідно даних спадкової справи, 12.05.2023 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_4 .
Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним, посилається на те, що батько в момент вчинення оспорюваного правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому договір дарування квартира в силу ст. 225 ЦК України є недійсним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі
Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що: «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».
В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18) зазначено, що «справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
Так, судом на підставі ухвали суду від 11.01.2024 була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза відносно ОСОБА_4. На вирішення експертів було поставлено наступне питання: Чи усвідомлював померлий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , значення своїх дій та чи міг керувати ними станом на момент укладання договору дарування 25.02.2020 року?
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1807 від 27.12.2024 року встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент укладання 25.02.2020 року договору дарування не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
В судовому засіданні за клопотанням сторін були допитані свідки.
Позивач як свідок, в судовому засіданні повідомила, що батько мав онкологічне захворювання, яке було діагностовано у 2014 році. У 20129 році ОСОБА_4 переніс інсульт та його стан як фізично так і психологічно був важким. Внаслідок такого стану ОСОБА_4 на пропозицію сина, поїхав проживати у село, де на той час проживала його колишня дружина та відповідач. Вона приїздила до батька, його провідувала та він казав, що почуває себе добре, внаслідок чого вона привезла його до Києва на консультацію до невролога. Зазначила, що поведінка батька по дорозі була дивною, він питав у водія, як проїхати до вул. Московської, хоча треба було їхати до поліклініки, яка знаходилася іншому місці. В подальшому, у період 2020 року, коли був складений договір дарування, повідомила, що з батьком не спілкувалася, так як відповідач заборонив їй спілкуватися з батьком. 02.01.2021 року вона забрала проживати батька до себе, так як коли потрапила до місця проживання батька, то побачила, що його фізичний та психічний стан незадовільний, лікування з даного приводу йому не проводилось. З цього періоду часу вона почала надавати батьку допомогу, ним опікуватись, викликала до нього лікарів, які призначали йому лікування, після того стан батька покращився. На уточнюючі запитання суду позивач як свідок повідомила, що станом на 25.02.2020 року про стан здоров'я батька повідомити не може, так як вона з ним не спілкувалась.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомив, що він працює приватним підприємцем та лікарем-терапевтом. З родиною ОСОБА_23 він знайомий з 2003 року, а з ОСОБА_24 - з 2014 року, коли їх батьку, ОСОБА_25 було встановлено діагноз - рак. Протягом 2014 року, після оперативного втручання, він неодноразово приїздив до ОСОБА_26 та робив процедури догляду за стомою. Восени 2019 року у ОСОБА_26 стався інсульт та він тоді його консультував з приводу подальшого лікування. В зв'язку з тим, що стан ОСОБА_27 був нестабільний, свідок порадив звернутися до дільничного невропатолога, та восени 2019 року він особисто возив ОСОБА_27 до невропатолога по дорозі він його спитав, як проїхати на Московську площу до лікарні, проте він йому нагадав, що він живе на Попудренка , він не розумів, де вони знаходяться не орієнтувався в часі, просторі, я зрозумів, що він потребує адекватного реабілітаційного лікування. Наступного разу він бачив ОСОБА_27 на Новий рік у2021 року, на той період часу він був неадекватний, не міг підтримати розмову. Він порадив викликати дільничного лікаря та призначити адекватне лікування. Коли він його побачив влітку 2021 року, це вже була інша людина, він усміхався, адекватно розмовляв, та він дізнався від нього, що в нього проблеми з сином, він подав позов проти сина. На уточнюючі запитання щодо стану ОСОБА_4 повідомив, що у 2019 році, коли він його возив до лікаря, то він ОСОБА_4 висадив біля дому, за допомогою двох осіб останній піднявся до квартири. Коли він йому задавав питання, він йому казав, що у нього наче шум у голові, по очам він бачив, що ОСОБА_4 був розгублений, тоді він зрозумів, що він дезорієнтований у просторі. Протягом 2020 рокусвідокОСОБА_4 його не бачив.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_30 повідомила, що вона є донькою ОСОБА_26 від першого шлюбу. Щодо стану його здоров'я повідомила, що у 2019 році у батька був інсульт, та вона разом із сестрою, ОСОБА_31 , доглядали за ним. В подальшому, молодший син ОСОБА_6 підняв питання щоб забрати батька до себе в село Літки, де також перебувала його матір, вони будуть разом доглядати за батьком. Всі прийняли рішення, що батько переїде до села Літки. З того часу свідок не могла додзвонитися до батька. На початку січня 2021 року ОСОБА_1 їй повідомила, що батько в неї, вона приїхала його провідати у лютому 2021 року, батько був дуже худий та фізично виснажений. Коли ОСОБА_1 почала за ним доглядати, батько почав набирати вагу, поправлятися, спілкувався він з нею адекватно, питав, як її справи, розпитував про справи її сина. Почав розмовляти, адекватно спілкуватися... Про договір дарування батько їй не розповідав. На уточнюючі запитання суду повідомила, що протягом 2020 року вона з батьком не спілкувалась.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_32 повідомив, що він є сусідом по дачі в селі Літки з кінця 80-х років. Перебуває в гарних сусідських відносинах з родиною ОСОБА_12 . Повідомив, що з ОСОБА_12 за час спілкування розмовляли на побутові теми та про життя. Коли він побачив ОСОБА_26 у 2021 року, то він був дуже худий. Повідомив, що коли ОСОБА_33 він жив у ОСОБА_6 , він його не бачив, бачив тільки тоді, коли ОСОБА_34 жив у ОСОБА_35 у 2021 році. Під час розмови ОСОБА_34 йому казав, як він міг таке утворити, що подарувати квартиру ОСОБА_6 , дуже жалівся.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_36 повідомила, що вона є знайомою ОСОБА_37 , бо знає його з дитинства, з яким товаришували, та є сусідами по дачі в селі Літки, також вона знайома з ОСОБА_31 , сестрою ОСОБА_6 . Повідомила, що батько ОСОБА_6 переїхав проживати до матері ОСОБА_6 в село Літки. Вона також приїздила один раз на місяць до села Літки. Коли вона заходила до них то бачила, що між собою вони були у дружніх відносинах, спілкувалися, ОСОБА_33 пересувався по території за допомогою палички. Стосовно квартири знає, що батько подарував ОСОБА_6 квартиру на ювілей, а саме на 30 років. ОСОБА_26 вона завжди бачила в адекватному стані, він розумів, що відбувається навколо. Вона його бачила протягом 2020 року та після інсульту, бачила позитивну динаміку в його стані та неодноразово чула, що ОСОБА_33 казав, що він подарував квартиру ОСОБА_6 , так як квартира потребує ремонту. Після перенесеного інсульту у нього спостерігали порушення, які мали фізичний характер, при цьому він розмовляв, був при здоровому глузді.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що проживає у селі Літки, знайомий з ОСОБА_38 протягом 10 років. Знає також його рідну сестру. 25.02.2020 рокуна прохання ОСОБА_37 возив його та ОСОБА_26 до нотаріуса оформити квартиру. Батько ОСОБА_6 був у повному здравії. До машини йому допоміг сісти ОСОБА_6 , бо ОСОБА_33 пересувався за допомогою палички. По дорозі, коли їхали, він повідомив, що їде дарувати квартиру ОСОБА_6 , шуткував, неадекватностей не спостерігалось. Коли приїхали до нотаріуса, то ОСОБА_6 допомігйому вийти з машини, подав руку та паличку, далі він пішов самостійно.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_39 повідомила, що вона є двоюрідною сестрою позивачаОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_37 . Також вона повідомила, що бачила ОСОБА_26 після перенесеного інсульту (проте, коли точно був у ОСОБА_27 інсульт сказати не може), зазначає, що він пересувався за допомогою палички, проте самостійно. Під час спілкування він їй повідомляв, що оформивдарственну на ОСОБА_6 , коли в нього був ювілей, так як він найменший пізній син, казав, що ОСОБА_41 вийшла заміж та в неї все є. Коли вона приїздила у березні 2020 року до них у гості в село Літки, він шуткував, розмовляв, був незвичний його стан, так як він пересувався за допомогою палички, спілкувався як завжди, був допитаний, шуткував, він завжди шуткує. Дядько ОСОБА_4 самостійно їй розповів, що він зробив ОСОБА_43 дарственну на день народження та тітка ОСОБА_44 також це говорила. Змін в його психічній поведінці я не побачила.
В судовому засіданні нотаріус Кирилюк О.Ю. у судовому засіданні повідомила, що до неї звернувся ОСОБА_33 та повідомив, що хоче подарувати свою квартиру на 30-річчя сину, так як в нього свого житла не було. Вонароз'яснила йому всю правову процедуру дарування, він почитав документи, що йому було незрозуміло, він її спитав, та вона йому пояснила... Незважаючи на його похилий вік, він розумів, що підписує договір дарування, а не заповіт.
Враховуючи вище зазначене, у суду немає підстав вважати, що наданий висновок посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_4 не відповідає вимогам закону та що експертиза була проведена з порушенням встановлених норм. Допитані в судовому засіданні свідки також не підтвердили того, що померлий мав якісь психічні відхилення.Витребувана медична документація була об'єктом дослідження під час проведення судової експертизи та надана відповідна оцінка.
У зв'язку з чим, підстав для визнання договору дарування від 25.02.2020 року на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України недійсним відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Окремо слід зазначити, що за життя ОСОБА_4 двічі звертався до суду із позовом про визнання оспорюваного договору недійсним з різних підстав.
Так, у справі № 755/3219/21 ухвалою суду від 28.10.2021 року за заявою позивача залишено позов без розгляду.
У справі № 755/11942/21 ухвалою суду від 01.02.2023 року за клопотанням представника позивача на підставі п.7 ст. 255 ЦПК України закрито провадження. В межах розгляду даної справи, ще за життя ОСОБА_4 , судом була призначена судово-психіатрична експертиза. З висновку судово-психіатричного експерта № 680 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент підписання договору дарування квартири від 25 лютого 2020 року не виявляв ознак психічних розладів. За психічним станом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент підписання договору дарування квартири від 25.02.2020 року був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до частини третьої ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання договору дарування квартири недійсним.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
На виконання ст. 158 ЦПК України, суд скасовує заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.04.2023 року.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання договору дарування квартири недійсним відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.04.2023 року про накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 09.12.2025 року.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, 10 офіс 10.
Суддя Н.О.Яровенко