Справа № 712/16316/25
Номер провадження 2/712/5951/25
про залишення позовної заяви без руху
09.12.2025 м. Черкаси
Суддя Соснівського районного суду м. Черкаси Чапліна Н.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Лисенка С.М. звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати між нею та відповідачем шлюб, який зареєстрований 14.06.2019, актовий запис №793.
Дослідивши матеріали справи, суддя вважає, що позовну заяву слід залишити без руху з наступних підстав.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Положеннями ч. 10 ст. 28 ЦПК України регламентовано, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає адресу фактичного місця проживання відповідача - АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді на запит №2061600 від 28.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу ОСОБА_2 не знайдено.
На запит суду Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради надана відповідь №24646/35399-01-10 від 03.12.2025 про відсутність інформації про місце проживання відповідача.
Згідно відповіді з Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України №6.2-17359/6-25 від 05.12.2025, яка надійшла до суду 08.12.2025, за наявними обліками відомчої інформаційної системи ДМС місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач є громадянином Королівства ОСОБА_3 .
Позивачем на обґрунтування звернення до Соснівського районного суду м. Черкаси не подано доказів того, що відповідач має на території України зареєстроване місце проживання або місцезнаходження.
До позовної заяви долучено довідку щодо останнього відомого місця перебування/проживання ОСОБА_2 власника квартири ОСОБА_4 від 25.10.2025, однак така довідка не є належним доказом, що підтверджує проживання ОСОБА_2 на території України.
Цивільним процесуальним кодексом України передбачені спеціальні вимоги щодо розгляду справ з іноземним елементом.
Статтею 496 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що іноземці мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів та мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно частин першої, другої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
Відповідно до вимог ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Крім того, частиною першою статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» , зокрема передбачено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України юридичної відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної особи - відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території. До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем на території України і видання відповідного свідоцтва про шлюб.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27-29 Цивільного процесуального кодексу України.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, у позовній заяві про розірвання шлюбу позивач зобов'язаний обґрунтувати підстави для застосування законодавства України у розірванні шлюбу, а крім того, зобов'язаний вказати наступні обставини:
-яке громадянство має кожна із сторін (позивач та відповідачка) на момент звернення до суду з позовом;
-чи має позивач, як іноземний громадянин, на території України зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання чи перебування;
-у якій державі сторони спільно проживали з моменту реєстрації шлюбу;
-чи укладали сторони угоду про підсудність справи суду України або суду іншої держави;
-чи має відповідач у справі на території України місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної особи - відповідача.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи факт відсутності відомостей щодо фактичного місця перебування відповідача, що унеможливлює належне повідомлення останнього про дату, час та місце судового розгляду справи, може виникнути необхідність в направленні йому копії позовної заяви з додатками та судового виклику про необхідність явки до суду шляхом направлення відповідного судового доручення, оскільки доказів на підтвердження проживання відповідача за вказаною у позовній заяві адресою відсутні.
Позивачу потрібно зазначити адресу відповідача у ОСОБА_5 для застосування судом Договору між Україною та Королівством Марокко про правову допомогу у цивільних і комерційних справах та Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, у викладі обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, зазначено, що малолітні діти постійно проживають з позивачкою, однак доказів на підтвердження факту перебування на утриманні позивачки малолітніх дітей до позову не додано.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028 грн.
Позивачем долучено до позовної заяви квитанцію ID 4667-6820-8131-7535 від 27.10.2025 про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
Однак, під час здійснення перевірки зарахування до спеціального фонду державного бюджету сплаченого позивачем судового збору у розмірі 968,96 грн за квитанцією квитанцію ID 4667-6820-8131-7535 від 27.10.2025 встановлено, що вказана квитанція приєднана до іншої справи №712/14999/25, провадження №2/712/5508/25.
При цьому, ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.11.2025 у справі №712/14999/25 позовну заяву повернуто. Питання про повернення сплаченого судового збору не вирішувалося.
Порядок сплати судового збору визначено ст.6 Закону України «Про судовий збір», якою не встановлено звільнення особи від сплати судового збору в разі подання повторно позову після повернення його позивачу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Тобто в разі повернення заяви заявник має право на повернення йому сплаченого судового збору у такій справі, від сплати судового збору при повторному зверненні до суду він не звільняється та зарахування раніше сплаченого судового збору по іншій справі до нової справи, що надійшла до суду, Законом України «Про судовий збір» не передбачено.
Таким чином, позивачу потрібно сплатити судовий збір та надати документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк на усунення недоліків.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків п'ять днів з дня отримання копії ухвали.
У випадку неусунення вказаних недоліків позовна заява буде визнана не поданою та повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.М. Чапліна