Справа № 620/3991/25 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
08 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром відповідно до оновлених довідок про розмір грошового забезпечення, з урахуванням доплат, надбавок та індексації пенсії;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивача відповідно до оновлених довідок про розмір грошового забезпечення, з урахуванням доплат, надбавок та індексації пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року адміністративну справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Суд першої інстанції виходив з того, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а місцезнаходженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вказано: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, тому дана справа, в силу вимог частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, не підсудна Чернігівському окружному адміністративному суду.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Отже, керуючись своїм процесуальним правом на подання позову за своїм фактичним місцем проживання (альтернативна підсудність), передбаченим статтею 25 КАС України, позивач звернувся з адміністративним позовом саме до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції вважаючи, що даний адміністративний позов не підсудний Чернігівському окружному адміністративному суду з огляду на місце реєстрації позивача, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року передав дану справу на розгляд до Київського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями частини першої статті 25 КАС встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що для рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які допущені стосовно конкретної фізичної особи, встановлена альтернативна підсудність - за вибором позивача. Альтернатива полягає у вільному виборі позивачем суду, до якого він може звернутися: за його місцем реєстрації (проживання) або за місцезнаходженням відповідача.
Отже, колегія суддів вважає, що ст. 25 КАС України пов'язує підсудність справи за вибором позивача з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача.
Тобто, даний спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
При цьому, вибір суду, якому саме територіально підсудна справа, є виключним правом позивача.
Як слідує з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а місцезнаходженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вказано: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053.
На переконання суду першої інстанції, надана позивачем копія акту (без дати), складеного мешканцями будинку АДРЕСА_2 , в присутності майстра дільниці з обслуговування житлового фонду № 2 КП «Новозаводське» Чернігівської міської ради, про те, що позивач проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , не є належним доказом, який підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) позивача.
Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Місце проживання (перебування, знаходження) особи встановлюється за правилами статей 29, 93 Цивільного кодексу України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до вимог частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:
- місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
- місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
- документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;
- реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Отже, з урахуванням вимог КАС України, дана справа підлягає розгляду або окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого охоплює м. Київ, або окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого охоплює м. Чернігів, за вибором позивача.
З огляду на зазначене та те, що позивач скористався своїм правом та наполягає на розгляді справи саме Чернігівським окружним адміністративним судом як судом територіальна юрисдикція якого охоплює місце його перебування (проживання), колегія суддів вважає, що дана позовна заява, підсудна Чернігівському окружному адміністративному суду.
Колегія суддів наголошує, що вибір суду, якому саме територіально підсудна справа, є виключним правом позивача.
З матеріалів справи вбачається, що місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_1 , а відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві: м. Київ вул. Бульварно-Кудрявська, 16.
Також, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем зазначено адресу проживання: АДРЕСА_3 . Проживання позивача за цією адресою також підтверджується актом дільниці з обслуговування житлового фонду № 2 комунального підприємства «Новозаводське» Чернігівської міської ради.
Крім того, відповідно до наданої копії довідки Головного управління ПФУ в Чернігівській області № 2931173934-2025-3 від 26.03.2025, позивачу призначено пільги як особі інвалідністю внаслідок війни 3 групи на оплату житлово-комунальних послуг за фактичним місцем проживання, а саме, АДРЕСА_3 .
Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо).
Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про передачу справи за підсудністю до іншого адміністративного суду.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 25 КАС України та з порушенням норм процесуального права постановив ухвалу про направлення справи за підсудністю.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для передачі даного адміністративного спору за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду, а, отже, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року є протиправною та підлягає скасування з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови виготовлено 08.12.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна