П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15978/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, адвоката Бориченко Катерини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року, прийняте у складі суду судді Хлімоненкової М.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням старший лейтенант юстиції у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат;
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан юстиції у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат,
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат,
- стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 496 562,40 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період з 15 березня 2021 року по 20 січня 2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу». Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням старший лейтенант юстиції у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання старший лейтенант з урахуванням здійснених виплат. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу». Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан юстиції у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання капітан з урахуванням здійснених виплат. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання старший лейтенант. Зобов'язати Спеціалізовану прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання капітан з урахуванням здійснених виплат. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Бориченко Катерина Валеріївна звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення у частині відмови у задоволенні частини позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відмовляючи у задоволені вимоги про стягнення компенсації, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що невідомим залишається період, за який може бути стягнуто з відповідача середній заробіток, проте, виходячи із приписів нині чинного законодавства, дата проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку не має жодного значення для визначення розміру компенсації, право на яку гарантовано ст. 117 КЗпП України, оскільки з 19 липня 2022 року імперативно було обмежено строк такого стягнення - 6-ма місяцями. За цих обставин, на думку апелянта, проведення відповідачем остаточного розрахунку з Позивачем у 2025 чи у 2026 році на суму компенсації не буде мати жодного значення.
Крім того, із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не погодився відповідач, тому також звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в частині задоволених позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що приймаюче оскаржуване рішення, судом першої інстанції безпідставно було зазначено, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік Законами України Про Державний бюджет України на 2020 та 2021 роки включно. Також відповідач зазначає, що висновки суду першої інстанції з приводу того, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка була чинною до внесення змін, за яких п. 6 Постанови №103 був скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і п. 3 Змін, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови № 704, також є хибними та незаконними.
28.10.2025 року позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому зауважує, що останній замовчує, що підставою звернення Позивача до суду був не лише розрахунок його окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму за 2018 рік та відповідного тарифного коефіцієнту, але й те, що Позивачу після присвоєння 01 грудня 2020 року звання «капітан юстиції» Відповідач продовжував виплачувати оклад за військовим званням «старший лейтенант юстиції». З урахуванням вищевикладеного, Позивач переконаний у законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині задоволених вимог та відсутності підстав для його скасування.
03.11.2025 року відповідач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за №420/15978/25 в частині відмови у задоволенні вимоги Позивача про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.03.2021 по 20.01.2023 у розмірі 496562,40 грн. залишити без змін, апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно частково задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, Позивач у період з січня 2020 року по березень 2021 року проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді прокурора Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України.
09 жовтня 2016 року Позивачу присвоєно військове звання лейтенант юстиції, 09 жовтня 2018 року старший лейтенант юстиції, 01 грудня 2020 року капітан юстиції.
У зв'язку з цим Позивачу виплачувався оклад за військовим званням, у розмірі 1200,00 грн. виходячи з коефіцієнту, передбаченого для військового звання старший лейтенант (за період з 01.12.2020 по 14.03.2021) та виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (за період з 29.01.2020 по 14.03.2021), що підтверджується доданими до матеріалів справи письмовими доказами (розрахунковими листами за 2020, 2021 роки).
Наказом виконуючого обов'язки керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 152-к від 10 березня 2021 року Позивача звільнено з посади військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України, відповідно до п. 19 Розділу І «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX та у зв'язку зі звільненням із військової служби у запас на підставі пункту «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням штату або проведенням організаційних заходів).
На думку Позивача, у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 оклад за військовим званням старшого лейтенанта повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом а 1 січня 2020 року 2102 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання старший лейтенант 0,68 = 1430 грн. У період з 01.12.2020 по 31.12.2020 оклад за військовим званням капітана повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом а 1 січня 2020 року 2102 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання капітан 0,72 = 1510 грн. В свою чергу, у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 оклад за військовим званням капітана повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом а 1 січня 2021 року 2270 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання капітан 0,72 = 1630 грн.
Відтак, вважаючи, що Відповідач виплачував протягом спірного періоду Позивачу оклад за військовим званням у неналежному розмірі, останній звернувся до суду із цим позовом. Також, Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку відповідно до приписів ст.117 КЗпП України за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме: за час не нарахування та невиплати йому окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 по 14.03.2021 в порядку та розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 01.01.2020 протягом 2020 року, та у подальшому з 01.01.2021 протягом 2021 року, визначення розміру окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.
Частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні заявлено у зв'язку із ненарахуванням та невиплатою йому окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 по 14.03.2021 в порядку та розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», та така сума ще не нарахована і не виплачена відповідачем, а її нарахування і виплата буде здійснення лише на виконання цього рішення суду, підстави для задоволення такої вимоги відсутні, з огляду на її передчасність.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакціях станом на час виникнення спірних правовідносин.
Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаних із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призивом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VII і проходять військову службу відповідно до Закону № 2232-XII та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби. Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
Згідно з частиною четвертою статті 83 Закону № 1697-VII на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом № 2011-XII та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (надалі - Постанова №704).
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Колегія суддів зазначає, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під "умовами" слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під "порядком" розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, на думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Своєю чергою, Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" "Про Державний бюджет України на 2021 рік" Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 рік не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Так, у постанові від 02.08.2022 у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначається шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022).
Застосовуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду до обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що починаючи з 01.01.2020 протягом 2020 року, та у подальшому з 01.01.2021 протягом 2021 року, визначення розміру окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 року в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року, передбачають обов'язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.
При цьому, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 року в справі №640/9375/20, від 18.11.2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02.12.2021 року в справі №120/1873/19-а, від 02.02.2023 року у справі №826/1575/17, від 08.06.2023 року у справі №580/1267/21.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Апеляційний суд вважає, що позивач має правові підстави на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15 березня 2021 року по 20 січня 2023 року (з урахуванням встановленого шестимісячного обмеження виплати).
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року в справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року в справі №120/313/20-а та інших, на обов'язку визначення розміру відшкодування/середнього заробітку органом, який виносить рішення по суті спору.
Тобто установивши порушення законодавства про оплату праці, що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На необхідності відповідного обчислення Верховний Суд також наголосив у постановах від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, від 11 квітня 2023 року в справі №640/19047/21 та від 29 червня 2023 року в справі №640/13028/21.
Як вірно встановлено судом першої інстанції з наявних у матеріалах справи письмових доказів, у спірний період оклад за військовим званням виплачувався у розмірі 1200,00 грн. виходячи з коефіцієнту, передбаченого для військового звання старший лейтенант (за період з 01.12.2020 по 14.03.2021) та виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (за період з 29.01.2020 по 14.03.2021), що не узгоджується з приписами чинного законодавства, з урахуванням викладених вище висновків суду.
Натомість, у період з 29.01.2020 по 30.11.2020 оклад за військовим званням старшого лейтенанта ОСОБА_1 повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом а 1 січня 2020 року - 2102 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання старшого лейтенанта 0,68 = 1430 грн.; у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 оклад за військовим званням капітана ОСОБА_1 повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року - 2102 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання капітан 0,72 = 1510 грн.; у період з 01.01.2021 по 14.03.2021 оклад за військовим званням капітана ОСОБА_1 повинен становити: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом а 1 січня 2021 року - 2270 грн. * тарифний коефіцієнт передбачений додатком 14 Постанови за звання капітан 0,72 = 1630 грн.
З урахуванням викладеного, різниця у розмірах окладу за військовим званням, який було виплачено позивачу та який фактично підлягав виплаті за період з 29.01.2020 року по 14.03.2021, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року та відповідного коефіцієнту за званням старший лейтенант, а з 01.12.2020 капітан, складає 3900,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку №260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцію за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
Відповідно до довідки Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону №21/33 від 29.05.2025 року, ОСОБА_1 у січні 2021 року відпрацював 31 день та йому нарахована заробітна плата 22523,45 грн., у лютому 2021 року відпрацював 28 днів та йому нарахована заробітна плата 22523,45 грн. середньоденна заробітна плата складає 763,51 грн. (а.с. 45).
До спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки викладені Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
З матеріалів справи вбачається, що вимога про компенсацію середнього заробітку у період з 29.01.2020 по 14.03.2021 в порядку та розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 стосується періоду з:
- 15.03.2021 по 18.07.2022 рік (тобто за редакцією КЗпП України від 17.06.2022 року);
- 19.07.2022 по 20.01.2023 рік (тобто за редакцією КЗпП України від 19.07.2022 року).
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку (з 15.03.2021 року по 20.01.2023) становить 516896, 27 грн. (677 календарних днів х 763,51 грн.) та значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Водночас, суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, відповідно яких синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року (справа №825/1732/17 )
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку та навів алгоритм розрахунку істотної частки складових.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати у межах спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Так судом встановлено, що сума не в повному обсязі виплаченого окладу за військовим званням позивача у спірний період складає 3900,00 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку складає 516896,27 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 39 922,13 гривень (36022,13 грн., виплачені при звільненні + 3900,00 грн.).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (3900,00 грн. х 100% / 39922,13 грн. = 9,77%).
Із наведеного слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку з врахуванням принципу співмірності становить 50500,77 грн. (516896,27 грн. х 9,77%).
Таким чином колегія суддів, беручи до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, приходить до висновку, що заявлена позивачем сума компенсації не є співмірною та пропорційною, а тому стягненню в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає сума у розмірі 50500,77 грн.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню із скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині, а в іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 249, 286, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Бориченко Катерини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (код ЄДРПОУ 38296363, адреса: вул .Пироговська, 11, м. Одеса, 65012) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 березня 2021 року по 20 січня 2023 року у розмірі 50500,77 грн. (п'ятдесят тисяч п'ятсот гривень сімдесят сім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог в цій частині - відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду..
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька