П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18969/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
судді - Джабурія О.В.,
судді - Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Хурсою О.О. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) (далі - Відповідач, РСЦ) із вимогами:
- визнати протиправним рішення № 31/30/5152/Л-419-472-2025 від 30.01.2025 року РСЦ щодо відмови в обміні посвідчення водія № НОМЕР_1 ;
- зобов'язати РСЦ провести обмін посвідчення водія серія НОМЕР_1 за переліком документів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами».
На обґрунтування вимог зазначено, що Позивач звернувся до Територіального сервісного центру МВС № 5152 для отримання адміністративної послуги у вигляді обміну посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України, але у вчиненні такої послуги адміністратором було відмовлено, що стало підставою для звернення Позивача до Відповідача і заявами про обмін посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України від 21.01.2025 року та 23.01.2025 року. Однак, Відповідачем за результатами їх розгляду надіслало Позивачу листи від 30.01.2025 року, зокрема за № 31/30/5152/Л-419-472-2025, якими було відмовлено у обміні посвідчення водія. Відмова мотивована неподанням Позивачем документу, виданого компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні (далі - компетентний орган іноземної держави), що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві, а також переклад наявного посвідчення водія на державну мову та засвідченого в установленому законодавством порядку. В свою чергу, таку відмову Позивач вважає протиправною, що порушує право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним рішення № 31/30/5152/Л-419-472-2025 від 30.01.2025 року РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС 5152 щодо відмови ОСОБА_1 в обміні посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року;
- зобов'язано РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС 5152 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2025 року про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року на посвідчення водія України, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що суд першої інстанції не дослідив, що відповідь (роз'яснення) ТСЦ № 5152 від 30.01.2025 року за вих № 31/30/5152/Л-419-472-2025, яка оскаржується Позивачем, була надана на його звернення від 23.01.2025 року за вхід. № Л-419-2025 в поряду Закону України «Про звернення громадян». Дане звернення (заява) містило суб'єктивну думку Позивача стосовно застосування нормативних актів та прохання забезпечити обмін посвідчення водія іноземної держави на національне посвідчення водія. В свою чергу, заява для отримання адміністративної послуги з обміну посвідчення водія встановленого зразку (Додаток 1 до Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС від 07.12.2009 року № 515) Позивачем не подавалась. Оскільки Позивач в системі керування чергою для отримання адміністративної послуги не реєструвався, із заявою встановленої форми до Відповідача не звертався, повний пакет документів не надавав, оплату послуги не здійснював, тому заява Позивача була розглянута в поряду Закону України «Про звернення громадян» та надана відповідь ТСЦ № 5152 (яка оскаржується) містила лише роз'яснювальний характер та не вважається прийнятим рішенням посадовою особою ТСЦ щодо надання адміністративної послуги з обміну посвідчення водія.
Крім цього апелянт зауважує на застосуванні до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 07.05.2021 року по справі № 420/3445/19, відповідно до яких Верховний Суд розмежовує заяви, подані суб'єкту владних повноважень для отримання адміністративної послуги, та інші заяви «невстановленої форми». Заяви, подані не за нормативно встановленою формою, розглядаються у порядку і строк, визначені Законом України «Про звернення громадян».
Більш того, суд першої інстанції визнав протиправною відповідь ТСЦ МВС № 5152 від 30.01.2025 року № 31/30/5152/Л-419-472-2025, яка надавалась на заяву Позивачу від 23.01.2025 року за вхід. № Л-419-20253, проте зобов'язав повторно розглянути заяву Позивача від 21.01.2025 року, відповідь на яку, надавалась іншим листом ТСЦ МВС № 5152 за вих. № 31/30/5152/Л-345-473-2025, що не було предметом спору.
30.10.2025 року до канцелярії П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому йдеться про законність оскаржуваного судового рішення, прийнятого з урахуванням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а також із повним з'ясуванням усіх обставин, які мали значення для справи. Тому Позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач народився у с. Антоновка Херсонської області та є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 , яке видане Самаркандським вищим військовим автомобільним командним училищем (СВВАКУ), Позивач у період з 01.09.1988 року по 06.01.1989 року проходив навчання у СВВАКУ та після успішного закінчення навчання ДАІ РЕВ м. Самарканда видало Позивачу посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР).
На початку 2025 року Позивач вирішив замінити посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України, у зв'язку з чим 18.01.2025 року Позивач здійснив через офіційний сайт ГСЦ МВС реєстрацію в системі керування чергою для отримання адміністративної послуги «обмін посвідчення водія», яка буде надана 21.01.2025 року о 10:01 год. у ТСЦ МВС № 5152 (м. Одеса, вул. Київське шосе, 27А), що підтверджується відповідним талоном № 50, сформованого 18.01.2025 року о 17:52:05 год..
Як наслідок, 21.01.2025 року Позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях для отримання адміністративної послуги у вигляді «обміну посвідчення водія», а саме здійснити заміну посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України, проте адміністратором в усній формі було відмовлено у наданні такої послуги.
У подальшому, Позивач звернувся до начальника ТСЦ № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях із заявою від 21.01.2025 року, в якій просив здійснити обмін посвідчення водія, отриманого в 1989 році за часів колишнього СРСР, на національне посвідчення водія та при розгляді даної заяви просив керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами». До заяви було додано: копія паспорта громадянина України; копія свідоцтва про народження та копія посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни; копія картки платників податків та копія довідки внутрішньо переміщеної особи; копія водійського посвідчення серія НОМЕР_1 від 22.02.1989 року; копія екзаменаційної картки водія від 22.02.1989 року; копія талону серія НОМЕР_4 до водійського посвідчення АВТ № 491909 від 22.02.1989 року.
23.01.2025 року Позивач повторно звернувся до начальника ТСЦ № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях із заявою, в якій обґрунтував своє прохання обміну посвідчення водія з посиланнями на норми чинного законодавства України, а також зазначив про порушення, що були допущені адміністратором сервісного центру при обслуговуванні.
Листами від 30.01.2025 року за № 31/30/5152/Л-345-473-2025 та за № 31/30/5152/Л-419-472-2025, які є ідентичними, Відповідач повідомив Позивача про те, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року, видане в м. Самарканд Республіки Узбекистан (СРСР) вважається посвідченням водія іноземної держави згідно пункту 30 постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, оскільки має розпізнавальний знак «SU» (СРСР), виданого в республіці колишнього Союзу РСР. Для обміну посвідчення водія необхідно надати до ТСЦ МВС перелік документів, передбачених п. 2, 3 розділу 10 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, що затверджена Наказом МВС № 515 від 07.12.2009 року (далі - Інструкція № 515), крім документів, визначених пунктом 1 цього розділу, подати до ТСЦ МВС документ, виданий компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні (далі - компетентний орган іноземної держави), що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві, а також посвідчення водія, яке видане компетентними органами іноземної держави, перекладеного на державну мову та засвідченого в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
05.02.2025 року Позивач звернувся до начальника ТСЦ № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях із заявою, в якій заперечував доводам, викладених у листах від 30.01.2025 року за № 31/30/5152/Л-345-473-2025 та за № 31/30/5152/Л-419-472-2025 із посиланням на норми чинного законодавства України.
Листом від 20.02.2025 року Відповідач повідомив Позивача про те, що питання, яке ставилося у заяві, вже розглянуто по суті та повторному розгляду не підлягає, а також додатково зазначено, що порядок обміну посвідчення водія регулюється Постановою № 340 та Інструкцією № 515. Так, згідно з пунктом 32-2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Каміну № 340 від 08.05.1993 року, обмін посвідчення водія іноземної держави, з якою укладено міжнародний договір про взаємне визнання та обмін посвідчень водія, здійснюється відповідно до умов, визначених міжнародним договором.
Не погоджуючись з такими діями ТСЦ № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях протиправними та вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час розгляду заяви Позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів Відповідач не досліджував наявність або відсутність у Позивача права на обмін та не надавав оцінку наданим документам, а послався на норми Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, та не розглянув заяву Позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів по суті, тому наявні підстави для визнання протиправним рішення № 31/30/5152/Л-419-472-2025 від 30.01.2025 року РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС 5152 щодо відмови в обміні посвідчення водія та зобов'язати повторно розглянути заяву Позивача, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, визначає Закон України «Про дорожній рух».
За приписами статті 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.
Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
08.11.1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР - 12.07.1974 року.
Надалі, після проголошення незалежності України, 12.09.1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про правонаступництво України».
Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Тобто, Україна підтвердила свої зобов'язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов'язковою для виконання Україною на її території.
Відповідно до підпункту «b» пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі Позивачу посвідчення водія) «…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…».
Як свідчать матеріали справи, під час проходження військової служби в лавах Збройних Сил СРСР, у місті Самарканд на території сучасної Республіки Узбекистан Позивач навчався в Самаркандському вищому військовому автомобільному командному училищі (СВВАКУ).
Після закінчення навчання отримав посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане ДАІ РЕВ м. Самарканда 22.02.1989 року з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР).
В свою чергу, підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі - Порядок № 340).
Пунктом 1 Порядку № 340 передбачено, що таке є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Пунктом 2 Порядку № 340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Пунктом 3 Порядку № 340 визначено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше; В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів; В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів); D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16; ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів; Т - трамваї та тролейбуси.
Пунктом 9 Порядку № 340 зазначено, що право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.
Право на керування транспортними засобами категорії D1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1.
Право на керування транспортними засобами категорії D надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D.
До періоду часу, зазначеного в абзацах 1-3 цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.
Керування транспортним засобом підтверджується: для осіб, що працюють водіями, - належним чином завіреною копією наказу (розпорядження) про призначення особи на посаду або трудового договору (контракту) або витягом з трудової книжки та довідкою з місця роботи із зазначенням дати закріплення за особою транспортного засобу, його марки, моделі і номерного знаку. Витяг з трудової книжки або довідка з місця роботи засвідчується підписом посадової особи підприємства. У разі ліквідації підприємства витяг з трудової книжки засвідчується в установленому порядку; для осіб, які керують власним транспортним засобом, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб; для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб та документами, що надають право на користування ним, засвідченими в установленому порядку (довіреність або договори, угоди).
Пунктом 16 Порядку № 340 передбачено, що посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.
Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є: свідоцтво встановленої форми згідно з додатком, що вноситься закладом в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру МВС; документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на про провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.
У силу вимог пункту 23 Порядку № 340 особам, які склали теоретичний і практичний екзамени, реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції видаються посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 вказаного Положення.
При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В; С1, С - відповідає категорії С; D1, D - відповідає категорії D; BЕ - відповідає категоріям В і Е; C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е; D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е; Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.
Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається чіткі підстави та порядок видачі посвідчення водія.
Разом з тим, згідно із пунктом 30 Порядку № 340 особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.
Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.
Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.
З матеріалів справи вбачається, що наявне у позивача посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії АВТ № 491909 від 22.02.1989 року не має терміну дії, є чинним та надає Позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії.
При цьому, Позивач є громадянином України, який постійно проживає на території України, та тривалий час (понад 30 років) користується посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року, яке є чинним та не скасованим.
У свою чергу, пунктом 32 Порядку № 340 передбачено, що видані громадянам України за кордоном посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України.
В такому випадку в національному посвідченні водія зазначається право на керування транспортними засобами тих категорій, які зазначені в посвідченні водія іноземної держави, яке підлягає обміну.
Відтак, враховуючи викладене, посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року, може бути обміняне на національне посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів.
Водночас, колегія суддів зауважує, що під час розгляду заяви Позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів Відповідач не досліджував наявність або відсутність у нього права на обмін, а послався на норми Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія (пункт 9 Розділу І, пункти 2, 3, 6 розділу Х), що підтверджується листами від 30.01.2025 року за № 31/30/5152/Л-345-473-2025 та за № 31/30/5152/Л-419-472-2025, які є ідентичними.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що листи Відповідача від 30.01.2025 року за № 31/30/5152/Л-345-473-2025 та за № 31/30/5152/Л-419-472-2025, які є ідентичними, не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яким відмовлено Позивачу в обміні посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України без складання іспитів, а є лише письмовими відповідями на заяви Позивача невстановленої форми від 21.01.2025 року та 23.01.2025 року.
На думку колегії суддів, з огляду на положення абзацу 1 пункту 11 розділу I Інструкції № 515, заяви Позивача від 21.01.2025 року та 23.01.2025 року слід розцінювати як звернення з питань, пов'язаних із обміном посвідчення водія, на які Відповідачем у порядку і строк, визначені Законом України «Про звернення громадян», надана вичерпна відповідь.
При цьому відсутність у вказаних відповідях безпосереднього посилання на Закон України «Про звернення громадян» не виключає можливості застосування цього Закону та автоматично не робить відповідь на звернення рішенням про відмову в наданні адміністративної послуги, до якого підзаконним нормативним актом установлені певні вимоги.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Виходячи з цього, незгода Позивача зі змістом наданої йому відповіді, яка має інформативний характер, не свідчить про порушення Відповідачем Закону України «Про звернення громадян» та втручання останнього у права чи законні інтереси Позивача щодо обміну посвідчення водія зразка СРСР на національне посвідчення водія України.
Однак, як вже зазначалось вище, під час розгляду заяви Позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів Відповідач не досліджував наявність або відсутність у нього права на обмін та не надавав оцінку наданим документам.
Оскільки Відповідач не розглянув заяву Позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів по суті, не дослідив та не надав оцінку всім обставинам, які мають значення для вирішення питання про обмін посвідчення водія, тому позовні вимоги про зобов'язання Відповідача провести обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року є передчасними.
У той же час, з метою належного захисту порушеного права Позивача слід визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) щодо розгляду заяви про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії АВТ № 491909 від 22.02.1989 року на національне посвідчення водія України та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги під час розгляду справи по суті та прийшов до передчасних висновків щодо визнання протиправним рішення № 31/30/5152/Л-419-472-2025 від 30.01.2025 року РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС 5152 щодо відмови ОСОБА_1 в обміні посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року, у зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права в цій частині, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його резолютивній частині шляхом викладення її у новій редакції.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, тому така підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).
За таких обставин, апеляційна скарга Відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції змінні у його резолютивній частині шляхом її викладення в новій редакції, в іншій частині судове рішення залишити без змін.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС № 5152 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 року на національне посвідчення водія України по суті.
Зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях ТСЦ МВС № 5152 (код ЄДРПОУ 2457020539) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) від 21.01.2025 року про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 22.02.1989 на національне посвідчення водія України, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька