П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14484/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
судді - Джабурія О.В.,
судді - Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) суддею Харченко Ю.В. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач-1, ВЧ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ) із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2022 року по 11.04.2025 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати, а ВЧ НОМЕР_1 виплатити, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 19.10.2022 року по 20.04.2023 року;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення зі служби та виключення Позивача зі списків особового складу частини й всіх видів забезпечення (19.10.2022 року) Відповідачем-1 не було виплачено всіх належних при звільненні сум. На підставі судового рішення від 27.06.2023 року по справі № 420/16837/22, 12.12.2023 року Відповідачем-1 було виплачено Позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а 11.04.2025 року було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, в межах судової справи № 420/16837/22 Позивачем було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте таку залишено без задоволення з огляду на передчасність та з якою можна буде звернутися після проведення Відповідачем-1 остаточного розрахунку. Беручи до уваги факт затримки виплати компенсації за невикористану основну відпустку у 2022 році та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, що тривала з 19.10.2022 року по 11.04.2025 року, Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Разом з тим, Військова частина НОМЕР_2 не є розпорядником бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 , а предметом цього позову є саме стягнення грошових коштів, то відповідно Військова частина НОМЕР_1 має бути співвідповідачем по справі. При цьому, за розрахунком Позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні такий складає 312 755, 50 грн..
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2022 року по 11.04.2025 року;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати, а ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 19.10.2022 року по 20.04.2023 року в сумі 132 773, 82 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач-2 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності у Позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з огляду на об'єктивно поважну причину несвоєчасного виконання зобов'язань, а саме відсутність відповідного фінансування, адже в умовах війни першочергове фінансування йде на повне задоволення витрат на оборону, а усі інші витрати проводяться за залишковим принципом. У надскладних умовах браку фінансування, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня лише у квітні 2025 року віднайдено можливість для покриття цих витрат, що мало наслідком виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року по справі № 420/16837/22 у повному обсязі.
Скаржник також зазначає про відсутність підстав для застосування приписів ч. 2 ст. 117 КЗпП України у даній справі через відсутність спору в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я, адже на момент виключення зі списків особового складу військової частини Позивач жодних звернень та заперечень щодо розрахунку не подавав, відтак такі виплати на момент його звільнення зі служби не були спірними.
До цього ж апелянт зауважує на невірному розрахунку судом першої інстанції суми та періоду, що належать виплатити Позивачеві та на думку Відповідача-2, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв, розмір відшкодування в даному конкретному випадку мав би бути визначений судом пропорційно від розміру невиплачених сум за час затримки за період з 20.10.2022 року по 19.04.2023 року (а не з 19.10.2022 року по 20.04.2023 року) відповідно до ст. 117 КЗпП України, та становити 97 636, 83 грн., а не 132 773, 82 грн., як було розраховано судом першої інстанції.
Також із рішенням суду першої інстанції не погодився Позивач, але в частині визначення загального розміру середньоденного заробітку, який підлягає виплаті в сумі 132 773, 82 грн. грн., тому звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, та вимогою про зміну рішення в частині визначення загального розміру середньоденного заробітку, який підлягає виплаті Позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 19.10.2022 року по 20.04.2023 року в сумі 312 775, 50 грн..
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині визначення загального розміру середнього заробітку, який підлягає нарахуванню й виплаті Позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, а саме у розмірі 132 773, 82 грн., оскільки суд першої інстанції помилково не врахував при обрахунку загального розміру середньоденного заробітку щомісячну додаткову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у загальну суму щомісячного доходу (при одночасній виплаті у вигляді заробітної плати). Ця виплата є щомісячною, тобто носить системний (не одноразовий) характер, а сама Постанова № 168 (у редакції на час виникнення спірних відносин) не містить жодної згадки, що така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Отже, розмір середнього заробітку Позивача має становити 52 129, 25 грн. (22 129, 25 + 30 000). Враховуючи обставину протиправної невиплати всіх належних при звільненні виплат, що підтверджується судовим рішенням, Позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак не більше ніж на 6 місяців, що складає 312 775, 50 грн. (52 129, 25 * 6).
22.11.2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Відповідач-2 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому просить суд апеляційної інстанції залишити його апеляційну скаргу без задоволення.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Відповідач-2 - задовольнити частково, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Військовій частини НОМЕР_2 (Відповідач-1).
Наказом начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України № 184 від 13.10.2022 року Позивача звільнено у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 444 від 19.10.2022 року Позивача з 19.10.2022 року виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення та вважається таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року по справі № 420/16837/22, яке 25.03.2024 року набрало законної сили, крім іншого:
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок вислуги років з урахуванням служби у збройних силах СРСР та Збройних Силах України та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 службу (навчання) курсантом у Львівському вищому військово-політичному училищі з 01.08.1987 року по 27.08.1991 року, службу в Тамбовському вищому військовому командному училищі хімічного захисту ім. М.І. Подвойського з 27.08.1991 року по 22.02.1995 року та військову службу у Збройних Силах України з 14.01.2022 року по 19.10.2022 року;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
На виконання вищевказаного судового рішення Відповідачем-1 здійснено відповідні виплати Позивачу, а саме 12.12.2023 року на суму 20 534, 74 грн. та 11.04.2025 року на суму 98 780, 53 грн..
Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 19.10.2022 року, а останню виплату Відповідачем здійснено - 11.04.2025 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 20.10.2022 року по 11.04.2025 року.
З огляду на несвоєчасно проведений остаточний розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку № 100.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільнені, у зв'язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. В свою чергу, суд не погодився із розрахунком розміру середнього заробітку, який складає 312 755, 50 грн., наведеного Позивачем у позові, у зв'язку з чим в цій частині позов задовольнив частково виходячи з власного розрахунку, наведеного у рішенні. Визначаючи період затримки розрахунку при звільненні, а також загальний розмір середнього заробітку, який підлягає нарахуванню й виплаті Позивачу, врахувавши обмеження шістьма місяцями такої виплати, без застосування принципу співмірності, суд дійшов висновку, що такий становить 132 773, 82 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення Позивача - 725, 54 грн. помноженого на 183 дні (6 місяців).
Відмовляючи у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду, суд виходив з того, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак суд не вбачав правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спір виник у зв'язку із не виплатою на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасного повного розрахунку при звільненні.
Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідачів у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне.
Так, як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, Позивач обґрунтовував свої вимоги як на підставу для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку, що прямо передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, тобто за період з 19.10.2022 року по 20.04.2023 року.
В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що останнім днем служби Позивача є 19.10.2022 року, а остаточний розрахунок Відповідачем-1 було проведено лише 11.04.2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.
Між тим, колегія суддів зазначає, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мають виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
З огляду на те, що Відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку у визначені статтею 116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Разом з цим, оскільки Позивача було виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_2 - 19.10.2022 року, відтак 19.10.2022 року є останнім днем військової служби, отже першим днем затримки розрахунку при звільненні є 20.10.2022 року.
Враховуючи, що повний розрахунок із Позивачем було проведено не у день його звільнення 19.10.2022 року, а лише 11.04.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, колегія суддів зазначає, що Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2022 року по 21.04.2023 року, тобто в межах шестимісячного строку.
Однак, на думку колегії суддів, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і заборговану суму та період затримки, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначивши також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь Позивача.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Натомість, положеннями спеціальних нормативно правових актів, зокрема Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не встановлено механізму обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до застосування у цій частині підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100).
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Кількість днів служби за період серпень та вересень 2022 року становить 61 календарних дня (31+30).
Як вбачається з довідки № 490, яка видана Відповідачем-1 про дохід Позивача за період з 24.02.2022 року по 19.10.2022 року, у серпні 2022 року було нараховано грошове забезпечення в сумі 22 129, 25 грн. та 30 000 грн. додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у вересні 2022 року грошове забезпечення - 22 129, 25 грн. та 30 000 грн. додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується із твердженням Позивача щодо врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, виходячи з наступного.
Так, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом 1 пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.
Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За таких обставин і правового регулювання суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 року по справі № 460/2645/24 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача становить 725, 54 грн. (22 129, 25 грн. + 22 129, 25 грн.) / 61.
Отож, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст.117 КЗпП України - становить 132 773, 82 грн. (725, 54 х 183 календарних дня).
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
У постанові від 08.10.2025 року по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне застосувати в межах цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що при виключенні зі списків військової частини, розмір належних Позивачеві при звільненні виплат, які були виплачені, складали 31 470, 93 грн..
Натомість, на думку колегії суддів, Позивач на день виключення зі списків особового складу частини мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе невиплачену одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 98 780, 53 грн., а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 20 534, 74 грн., які були виплачені на виконання судового рішення по справі № 420/16837/22, тобто мало бути виплачено 150 786, 20 грн. (31 470, 93 + 98 780, 53 + 20 534, 74).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку:
(119 315, 27 грн. х 100% / 150 786, 20 грн. = 79, 13%).
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
183 дня х 725, 54 грн. = 132 773, 82 грн. х 79, 28% = 105 063, 92 грн., що становить 79, 13% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2022 року по 21.04.2023 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 105 063, 92 грн..
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте визначаючи розмір відшкодування, судом не було застосовано принципи розумності, справедливості та пропорційності, чим не забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право Позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, однак допустив понесення Відповідачами несправедливих і непропорційних майнових втрат, відтак слушними є доводи апеляційної скарги Відповідача-2.
Крім того, щодо вимог позовної заяви про встановлення судового контролю колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, законодавством передбачено право суду, а не обов'язок встановлювати судовий контроль про виконання судового рішення.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення, а Позивачем не наведено належного обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання вчинити певні дії, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме в сумі 105 063, 92 грн. за період з 20.10.2022 року по 21.04.2023 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Відповідача-2 - задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов'язання вчинити певні дії та в цій частині постановити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме в сумі 105 063, 92 грн. за період з 20.10.2022 року по 21.04.2023 року.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині зобов'язання вчинити певні дії
Прийняти нове рішення в цій частині, яким зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати, а Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) виплатити, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2022 року по 21.04.2023 року в сумі 105 063 (сто п'ять тисяч шістдесят три) гривні 92 копійки.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька