справа № 569/19155/25
провадження № 2/570/2302/2025
08 грудня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши в порядку заочного розгляду спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮНІТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору, директор Марія Хлопкова у поданій 10 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача 44 515 грн. 32 коп. боргу та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Вказаний представник позивача у поданій до суду заяві позов підтримує повністю.
Відповідач відзив на позов не подав.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Вказаний представник позивача у надісланій до суду заяві просить справу слухати у відсутність сторін, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач до суду не з'явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень.
Враховуючи, що їх з'явлення не визнане обов'язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
24 лютого 2023 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" уклали кредитний договір №465590448, за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 8 600 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV4J7P8.
18 липня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 11 100 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 .
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. Згідно з п.2.1. цього договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених договором.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжений до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою продовжили строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладений у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року включно. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2023 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
ОСОБА_1 зазначена боржником за договором №465590448на загальну суму 22 731 грн. 52 коп., з яких: 8 600 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу, 14 131 грн. 52 коп. - сума заборгованості за відсотками /витяг з реєстру прав вимоги №228 від 09.05.2023/.
10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений Договір факторингу № 10/1024-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №2 від 10.10.2024 до Договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024, ОСОБА_1 зазначена боржником за договором №465590448на загальну суму 44 515 грн. 32 коп., з яких: 8 600 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу, 35 915 грн. 32 коп. - сума заборгованості за відсотками.
04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого Фактор зобов'язується передати грошові вимоги в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025, ОСОБА_1 зазначена боржником за договором №465590448на загальну суму 44 515 грн. 32 коп., з яких: 8 600 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу, 35 915 грн. 32 коп. - сума заборгованості за відсотками.
Суд застосував такі норми права.
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначені ст.639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У разі відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач як фактор звернувся до суду.
Ніким не заперечується, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01, в подальшому неодноразово укладали додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу, при цьому, обсяг прав та обов'язків сторін не змінений.
Так, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом відступлення може бути лише зобов'язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.
Під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 виснувала, що положення ч.1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 виснував про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
П.1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року №352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
На думку суду, по своїй суті додаткові угоди не є новим договором факторингу, і не свідчать жодним чином про перехід до ТОВ "Таліон Плюс" від первісного кредитора ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" права вимоги до відповідача у даній справі за кредитним договором №465590448, який укладений 24 лютого 2023 року.
Згідно з матеріалами справи кредитний договір №465590448 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали 24 лютого 2023 року, тобто більше ніж через чотири роки після укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ "Таліон Плюс".
Суд вважає, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 ще не виникло (не існувало) зобов'язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та боржником ОСОБА_1 , не укладений кредитний договір, тобто, у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс», на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.
Отже, право вимоги до ОСОБА_1 не існувало на момент укладення договору факторингу, хоча як право майбутньої вимоги на момент укладення договору мало би бути визначеним. Однак, жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 24 лютого 2023 року буде укладений кредитний договір №465590448 .
Оскільки ТОВ "Таліон Плюс" право вимоги відносно відповідача як боржника у зобов'язанні не набуло, таке право не могло бути передане цим товариством на підставі договору факторингу від 10.10.2024 ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", яке, зокрема, не могло передати таке право в подальшому на підставі договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 ТОВ "Юніт капітал", яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором №465590448, укладеним 24.02.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога".
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що ТОВ «Юніт Капітал» за договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №465590448 від 24.02.2023, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Крім цього, суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази про продовження дії факторингу №10/1024-01 від 05.08.2020 після 31 грудня 2024 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Як неодноразово виснував Верховний Суд, зокрема і справі № 753/8671/21 відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (зокрема, постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на відсутність порушеного права позивача.
Дана відмова жодним чином не перешкоджає кредитору звернутися з відповідним позовом до боржника у випадку порушення його прав.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд
відмовити у задоволенні цивільного позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮНІТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м.Київ, вул.Рогнідинська, будинок 4 А, офіс 10.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Кушнір Н.В.