Справа №949/1171/25
09 грудня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181110000032 від 21 січня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , українець, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, неодружений, раніше не судимого, військовослужбовця Збройних Сил України призваного під час мобілізації, такелажника 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат».
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,
Згідно обвинувального акту, досудовим розслідуванням встановлено, що на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 «Про загальну мобілізацію» 09 вересня 2024 року ОСОБА_4 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, після чого відправлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №358 від 18.12.2024 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду такелажника 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно ст. 68 Конституції України, кожен громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Однак, ОСОБА_4 в першій половині дня 21 січня 2025 року (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи в лісовому масиві поблизу с. Золоте Дубровицького територіальної громади Сарненського району Рівненської області, на земельній ділянці, що належить до земель запасу Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, де реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконну порубку дерев, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у порушення вимог ст. 69 Лісового кодексу України, не маючи спеціального документу для використання лісових ресурсів, лісорубного або лісового квитка, тим самим не маючи права здійснювати порубку дерев, з корисливих мотивів, з використанням бензопили, здійснив незаконну порубку 7 (семи) сироростучих дерев порід «Береза» і «Сосна», заподіявши Дубровицькій міській раді істотної шкоди на загальну суму 41325,90 грн.
Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 не оспорюючи час, місце, спосіб, вид, мотив і мету, форму вини та повністю підтвердив обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Зокрема, вказуючи при цьому, що викладенні обставини в обвинувальному акті визнає. Зазначив, що дійсно 21 січня 2025 року в лісовому масиві поблизу с. Золоте Сарненського району Рівненської області здійснив незаконну порубку семи сироростучих дерев порід «Береза» і «Сосна». Вирубку дерев здійснив для власних потреб. Щиро розкаюється в вчиненому.
До вчиненого обвинувачений ставиться критично, шкодує про вчинене та просить суд його суворо не карати, запевняючи, що такого більше не повториться.
Представник потерпілої особи ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася. До початку розгляду кримінального провадження надійшла заява міського голови ОСОБА_6 про розгляд кримінального провадження без участі представника Дубровицької міської ради ОСОБА_5 за наявними у справі матеріалами.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просив розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.
Просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Вирішити долю речових доказів та стягнути з ОСОБА_4 витрати на проведення експертиз та застосувати спеціальну конфіскацію.
Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з'ясувавши думку учасників судового процесу, роз'яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз'яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.
Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов'язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.
Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов'язана з вищевказаними чинниками.
Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті і його дії органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 246 КК України, як незаконна порубка дерев у лісах, перевезення незаконно зрубаних дерев, що заподіяли істотну шкоду.
Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - Постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 246 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 152), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 151), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 150).
Згідно висновку досудової доповіді (а.с.39-44) дослідження інформації, що характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
У висновку зазначається, що у разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на обвинуваченого обов'язків згідно ст. 76 КК України.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.
Водночас, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.
У п. 4 вказаної Постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом'якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 Постанови №7).
У п. 2 Постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
При цьому, відповідно до п. 1 Постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Вказані роз'яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).
Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).
Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді позбавлення волі, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Разом з тим, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без відбування покарання у виді позбавлення волі і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання у виді позбавлення волі, проте без реального його відбування із звільненням його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, буде законним, справедливим, достатнім для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства в частині виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення саме у виді позбавлення волі застосувавши при цьому ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
До того ж, на покаранні, пов'язаного з реальним позбавленням волі наполягав лише прокурор, проте без належного обґрунтування, щодо конкретних та об'єктивних обставин справи.
Тому, зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання, на думку суду, буде дієвим і виправданим та повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.
Враховуючи, що санкція інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 246 КК України - передбачає покарання у виді штрафу від тисячі до тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, суд вважає за необхідне відповідно до ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати до обвинуваченого заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації у обвинуваченого у власність держави бензопили марки «Stihl» оранжевого кольору, деревини порід "Сосна" та "Береза" загальним об'ємом приблизно 3 куб.м. та гужової повозки.
Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 січня 2025 року накладено арешт на деревину порід сосна та береза загальним об'ємом приблизно 3 куб м., трактор марки ДТЗ 4244К, р.н. НОМЕР_3 з гужовою повозкою.
У зв'язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.
Процесуальні витрати по справі підлягають стягненню із обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 124 КПК України.
Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.
Щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні варто зазначити наступне.
Прокурор в рамках даного кримінального провадження подав цивільний позов в інтересах держави в особі Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про відшкодування збитків, завданих внаслідок незаконної порубки дерев у інших лісових насадженнях в розмірі 41325,90 гривень.
Вказує, що порушення законодавства в галузі охорони лісу вчинено на території Дубровицької міської ради Рівненської області, тому стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу слід здійснювати у відповідності зі ст.ст. 29, 61-1 Бюджетного кодексу України до спеціального фонду місцевого бюджету зазначеної міської ради із подальшим розподілом до обласного та державного бюджетів. Таким чином, наслідок несплати обвинуваченим шкоди, заподіяної вчиненим ним кримінальним правопорушенням, місцевий бюджет територіальної громади в особі Дубровицької міської ради недоотримав кошти у сумі 41325,90 грн., а відтак порушуються економічні інтереси держави, оскільки відповідно до ч. 1ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.
У судовому засіданні прокурор підтримав заявлений позов, пояснивши, що наполягає на повному відшкодуванні спричиненої майнової шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 .
Згідно заяви міського голови ОСОБА_6 , останній зазначив, що позов підтримують.
Як встановлено в ході розгляду кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_4 - цивільний відповідач, цивільний позов визнав у повному обсязі.
Дослідивши матеріали цивільного позову, заслухавши доводи сторін, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК України).
Як вбачається з положень ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Так, відповідно до ст. 105 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні дерев та чагарників.
Згідно ст. 107 ЛК України, відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну ним лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законом України.
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Враховуючи, що визнання цивільного позову обвинуваченим не суперечить вимогам закону (ст.ст. 16, ч.1 ст. 1166, ст. 1190, ч. 2 ст. 1192 ЦК України), керуючись ч. 4 ст. 174 ЦПК України, суд приходить до висновку, що цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню у повному обсязі. За таких обставин, із обвинуваченого ОСОБА_4 слід стягнути на користь Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області 41325,90 грн. збитків, завданих внаслідок незаконної порубки дерев.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 127, 128, 170, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Арешт, майна, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 січня 2025 року - скасувати.
На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України в порядку спеціальної конфіскації конфіскувати у власність держави бензопилу марки «Stihl» оранжевого кольору, деревину порід "Сосна" та "Береза" загальним об'ємом приблизно 3 куб.м. та гужову повозку.
Речові докази:
- 32 (тридцять два) зрізи із пнів деревини різних порід біля шийки кореня, які упаковано в три поліетиленові пакети та опечатано бирками з роз'ясненням, 5 (п'ять) зрізів із нижньої частини комлевих колод деревини породи "Сосна", які упаковано в поліетиленовий пакет та опечатано биркою з роз'ясненням та 16 (шістнадцять) зрізів із комлевих частин колод деревини, які упаковано в один поліетиленовий пакет та опечатано биркою з роз'ясненням, які передані на відповідальне зберігання в кімнату зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити;
- трактор марки ДТЗ 4244К, р.н. НОМЕР_3 , який переданий на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_7 - повернути власнику ОСОБА_7 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертиз у загальній сумі 18430,35 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять гривень тридцять п'ять копійок), зокрема на проведення судової інженерно - екологічної експертизи №1397-Е від 27.03.2025 вартістю 8481,60 грн. та судової трасологічної експертизи №СЕ-19/118-25/1857-ТР від 17.02.2025 вартістю 9948,75 грн.
Цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в інтересах держави в особі Дубровицької міської ради до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області 41325,90 грн. (сорок одну тисячу триста двадцять п'ять гривень дев'яносто копійок) в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення (незаконної порубки дерев у інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду) (на рахунок спеціального фонду місцевого бюджету UA218201720344210035000035893, ЄДРПОУ отримувача 05390997, код класифікації доходу бюджету 24062100, грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності).
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1