09.12.2025 Провадження по справі № 2/940/868/25
Справа № 940/2193/25
Іменем України
09 грудня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П..
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «Юніт Капітал», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит», звернулося до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року, укладеним між нею та ТОВ «Макс Кредит», в сумі 11486,40 грн. та судові витрати по справі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.09.2024 року між ТОВ «Макс Кредит»та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 00-9930982, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 6000 гривень на строк 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,66% в день (знижена процентна ставка - застосовується виключно протягом 15 днів користування кредитом поспіль та за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою періодичною датою оплати процентів) та 0,947% в день у межах строку кредитування (стандартна процентна ставка) та комісією в сумі 1200 грн. в обмін на зобов'язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов'язань належним чином не виконала, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 14486,40 грн., з яких позивач просить стягнути в примусовому порядку 11486,40 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 03.09.2024 року між ТОВ «Макс Кредит»та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 00-9930982, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 6000 гривень на строк 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,66% в день (знижена процентна ставка - застосовується виключно протягом 15 днів користування кредитом поспіль та за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою періодичною датою оплати процентів) та 0,947% в день у межах строку кредитування (стандартна процентна ставка) та комісією в сумі 1200 грн. в обмін на зобов'язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору (копія договору - а.с. 21-31, паспорт споживчого кредиту - а.с. 32-34).
На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується інформацією ТОВ «Макс Кредит» щодо успішних переказів грошових коштів (а.с. 55-57), підтвердженням ТОВ «Профітгід» (а.с. 58-61) та випискою по рахунку ОСОБА_2 від АТ «Універсал Банк» (а.с. 113-115), проте остання своїх зобов'язань належним чином не виконала, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 14486,40 грн., в тому числі 7200 грн. основного боргу, 4286,40 грн. заборгованості за відсотками та 3000 грн. штрафних санкцій, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року (а.с. 35) та детальним розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 36-37).
Відповідно договору факторингу № 17022025-МК/ЮнітКапітал від 17.02.2025 року, укладеного між ТОВ «Макс Кредит»та ТОВ «Юніт Капітал», ТОВ «Макс Кредит» право вимоги за договором кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 на суму 14486,40 грн. відступило ТОВ «Юніт Капітал» (копія договору - а.с. 38-50, копія реєстру боржників - а.с. 51-53).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом договору кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року, укладеного між ТОВ «Макс Кредит»та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовими ідентифікаторами 08789.
Отже, підписання кредитного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З боку відповідачки не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити, оскільки відповідачкою порушено умовидоговору кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року, укладеного між нею ТОВ «МаксКредит», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 30392 від 31.10.2025 року (а.с. 10), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідачки.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.
Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Як вбачається з договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025 року, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Соломко та партнери» (а.с. 98-101), додаткової угоди до нього № 25770868290 від 11.09.2025 року (а.с. 97) та із акту прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025 року (а.с. 96), розмір правових послуг адвокатського бюро за надання юридичної допомоги ТОВ «Юніт Капітал» складає 7000 гривень, в тому числі 1000 гривень - вивчення матеріалів справи, 500 гривень - підготовка адвокатського запиту, 500 гривень - підготовка та подача клопотання про надання інформації та 5000 гривень - складання позовної заяви.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
З урахуванням наведеного суд стягує з відповідача на користь позивача 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333,- 11486 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 40 копійок заборгованості за договором кредитної лінії № 00-9930982 від 03.09.2024 року, укладеним між нею ТОВ «МаксКредит», та 5422 (п'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович