20 листопада 2025 року справа № 580/10605/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
19.09.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 233050011154 від 04 вересня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21920427) зарахувати до стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період її роботи з 20.07.1983 по 31.12.1994 в Уманському районному вузлі зв'язку та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має достатній стаж та досягла віку для призначення пенсії за віком, однак відповідач протиправно відмовив у призначенні такої пенсії.
Ухвалою суду від 23.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
18.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 25.04.2025 №233050011154 відмовлено у призначенні позивачу пенсії. Зазначено, що страховий стаж становить 25 років 2 місяці 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме не враховано період з 20.07.1983 по 31.12.1994 (запис№4-9), оскільки відсутня назва підприємства, організації, установи куди прийнято на роботу.
У подальшому, позивач неодноразово зверталась до органів Пенсійного фонду із заявами про зарахування стажу, зокрема 27.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про зарахування стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.09.2025 №233050011154 відмовлено ОСОБА_1 зарахуванні стажу.
Вказано, що до заяви долучено копію довідки №1300223 від 03.07.2025 про стаж роботи з 04.04.1983 по 31.12.1994, яку видано AT «Укрпошта“.
Розглянувши матеріали електронної пенсійної справи з'ясовано, що періоди зазначені у наданій довідці не співпадають з періодами зазначеними у трудовій книжці (з 04.04.1983 по 11.07.1983 та з 20.07.1983 по 31.12.1994).
Це рішення позивач вважає протиправним, а тому звернулась в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Суд встановив, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 04.04.1983 наявні записи:
04.04.1983 прийнята на посаду оператора ІІІ кл. поштового зв'язку для проходження виробничої практики (наказ № 66 від 4.04.1983);
11.07.1983 звільнена з посади оператора зв'язку (наказ № 134 від 11.07.1983);
20.07.1983 прийнята на посаду оператора І класу 4-го відділення зв'язку (наказ № 139 від 18.07.1983);
25.07.1983 переведена на посаду оператора І класу (наказ № 145 від 25.07.1983);
14.05.1987 переведена оператором транзитної кладової (наказ № 157 від 14.05.1987);
30.09.1987 переведена оператором зв'язку 3 класу дільниці обробки пошти (наказ № 45к від 30.09.1987);
31.12.1994 переведена в Уманський РВЗ «Черкасипошта» в зв'язку з реорганізацією підприємства. п. 5 ст. 36 КЗ про працю України;
04.01.2022 звільнена у зв'язку зі змінами в організації праці.
Суд врахував, що в трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі №171/799/17(2-а/171/45/17), згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Суд для вирішення спору застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2019 року у справі №243/4816/17, відповідно до яких не заперечуючи проти права органів, що призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Також, на підставі п. "а" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивачу з 05.02.2022 до 07.11.2022 виплачувалась допомога по безробіттю.
Отже, вказаний період підлягає зарахуванню позивачу до її страхового стажу.
Таким чином, стаж позивача згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо права позивача на призначення пенсії, суд зазначає таке.
Ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Суд встановив, що за наслідками розгляду заяви та документів позивача встановлено, що вік позивача - 60 років.
Під час розгляду цієї справи встановлено право позивача на зарахування до її страхового стажу періодів згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , який становить більше 32 років.
Оскільки зібрані судом докази підтверджують наявність страхового стажу позивача більше 32 років, які також надавались до органу Пенсійного фонду України для розгляду та призначення пенсії, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058.
Тому суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.09.2025 №233050011154.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах є Закон 1058, зокрема ст.26.
Враховуючі визначені п.5 ч.2 ст.114 Закону 1058 підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах - вік та стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону 1058, зарахувавши до страхового стажу періоди згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 04.04.1983.
Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_1 , а первинне звернення за пенсією відбулось 18.03.2025, тобто в межах 3-х місяців, пенсію позивачу має бути призначена з часу досягнення пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло спірне рішення.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.09.2025 №233050011154.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 13.03.2025 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 04.04.1983.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позову в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ