Справа № 420/22383/25
09 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної митної служби України (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г; код ЄДРПОУ 43115923) про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування, не обчислення та несплати ЄСВ із виплаченого середнього заробітку за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної митної служби України (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г; код ЄДРПОУ 43115923), в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить:
визнати протиправною відмову Державної митної служби України привести діяльність Державної митної служби України у правовідносинах з ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску у відповідність з принципами ст. 56 Податкового кодексу України (п. 56.21) з урахуванням індивідуальної податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-0, оформлену листом від 12.06.2025 року №5/22-04/8.19/3677;
зобов'язати Державну митну службу України нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року у справі №821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року у сумі 174976,70 грн. та подати у встановленому законодавством порядку відповідну звітність з урахуванням податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-03.
Ухвалою від 21.07.2025 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
17.07.2025 року (вх. №ЕС/72764/25) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про зміну предмету позову.
05.08.2025 року (вх. №ЕС/79548/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
Ухвалою від 09.12.2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.05.2025 представником Позивача направлено Відповідачу індивідуальну податкову консультацію від 15.05.2025 № 2676/ІПК/99-00-24-03-03 з проханням привести діяльність Державної митної служби України у правовідносинах з ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску у відповідність з принципами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та Податкового кодексу України.
Розглянувши зазначене вище звернення представника Позивача, Державна митна служба України листом від 12.06.2025 № 5/22-04/8.19/3677 зазначила, що у грудні 2023 року митний орган (платник податків) отримав відповідну індивідуальну податкову консультацію від 29.12.2023 № 4979/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, в якій ДПС України зазначила, що оскільки сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то сума такого середнього заробітку не є базою нарахування єдиного внеску.
Державна митна служба зазначила, що з урахуванням наявності індивідуальної податкової консультації від 29.12.2023 № 4979/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, яка надана контролюючим органом відповідному окремому платнику податків і є діючою, вжиття заходів, визначених у від 15.05.2025, не є можливим.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 821/1075/15-а із змінами, внесеними постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021, зокрема, зобов'язано Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чорноморської митниці Держмитслужби або рівнозначній посаді; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чорноморської митниці Держмитслужби або рівнозначній посаді.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №420/632/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Чорноморської митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 по 31.12.2022 у сумі 174 976 грн. 70 копійок.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 420/632/23 Державною митною службою України 30.10.2023 сплачено у безспірному порядку ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 по справі № 821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 по 31.12.2022 у сумі 174 976, 70 грн.
08.05.2024 представник Позивача звернувся до Державної податкової служба України із запитом про надання індивідуальної податкової консультації, у якому просив роз'яснити чи зобов'язана Державна митна служба України нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, виплачений ОСОБА_1 на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 420/632/23, а також подати до податкового органу відповідну звітність.
31.05.2024 Державна податкова служба України надала індивідуальну податкову консультацію за вихідним номером 3031/ІПК/99-0024-03-03 ІПК, у якій зазначила, що сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а тому сума такого середнього заробітку не є базою нарахування єдиного внеску.
Індивідуальна податкова консультація від 31.05.2024 № 3031/ІПК/99-0024-03-03 ІПК обґрунтована правовим висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15, у якій суд зазначає, що «середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».
Непогоджуючи із вищевказаною податковою консультацією, позивач оскаржив її до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі № 420/18803/24 позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, за участю третьої особи - Державної митної служби України, про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 31.05.2024 № 3031/ІПК/99-00 24-03-03 ІПК задоволено.
Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 31.05.2024 № 3031/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.
15.05.2025 Державною податковою службою України надано нову податкову консультацію за № 2676/ІПК/99-00-24-03-03 у якій зазначено, що враховуючи висновки суду, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі по своїй суті є середнім заробіток за період вимушеного прогулу, який виник у результаті затримки виконання судового рішення, а тому є базою для нарахування єдиного внеску. При цьому роботодавець як податковий агент зобов'язаний при нарахуванні зазначеного доходу на користь фізичної особи виконати усі функції, визначені Кодексом, а саме здійснити нарахування (утримання) та перерахування до бюджету податків і зборів, а також надати відповідну звітність до контролюючого органу.
15.05.2025 представником Позивача направлено Відповідачу індивідуальну податкову консультацію від 15.05.2025 № 2676/ІПК/99-00-24-03-03 з проханням привести діяльність Державної митної служби України у правовідносинах з ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску у відповідність з принципами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та Податкового кодексу України.
Розглянувши зазначене вище звернення представника Позивача, Державна митна служба України листом від 12.06.2025 № 5/22-04/8.19/3677 зазначила, що у грудні 2023 року митний орган (платник податків) отримав відповідну індивідуальну податкову консультацію від 29.12.2023 № 4979/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, в якій ДПС України зазначила, що оскільки сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то сума такого середнього заробітку не є базою нарахування єдиного внеску.
Державна митна служба зазначила, що з урахуванням наявності індивідуальної податкової консультації від 29.12.2023 № 4979/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, яка надана контролюючим органом відповідному окремому платнику податків і є діючою, вжиття заходів, визначених у від 15.05.2025, не є можливим.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакції, чинній станом на час існування спірних правовідносин (24.03.2006 по 16.04.2010) (далі за текстом - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Виключно цим Законом визначаються, в тому числі, платники страхових внесків, їх права та обов'язки.
Так, згідно ст.11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, в тому числі, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характер.
Відповідно до ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, в тому числі, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону №1058-IV встановлено обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно ч.ч.3-6 ст.18 Закону №1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.
Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом.
Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Враховуючи зміст вищенаведених норм, суд дійшов висновку про наявність у роботодавця, яким є відповідач по справі, обов'язку щодо нарахування, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати, страхових внесків за застраховану особу (робітника), яким є позивач.
Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід розглядати як заробітну плату, а тому страхові внески за застраховану особу роботодавцю необхідно нараховувати в тому ж порядку, який застосовується до заробітної плати (і за той же період, за який нараховується така виплата).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №420/632/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Чорноморської митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 по 31.12.2022 у сумі 174 976 грн. 70 копійок.
Натомість єдиний соціальний внесок на вказану суму до теперішнього часу не нарахований та не сплачений; відповідний розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску у встановленому законодавством порядку не поданий.
При цьому, відповідач не заперечує вказаний факт, та звертає увагу суду, що, приймаючи судове рішення у справі №420/632/23 та задовольняючи позовні вимоги, П'ятий апеляційний суд у своєму рішення від 11.07.2023 року зазначив про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення, без конкретизації вимушеного прогулу.
Такі твердження відповідача судом оцінюються критично, оскільки зазначений його обов'язок, як роботодавця, встановлено приписами Закону №1058-IV, і не повинен містити зобов'язальний характер у відповідному рішенні суду.
Відповідно до Закону №1058-IV період перебування у трудових відносинах з роботодавцем зараховується до страхового стажу за умови нарахування, сплати страхових внесків та подання звітності у вигляді "Індивідуальних відомостей про застраховану особу ".
Також, суд зазначає, що на час розгляду справи діє Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464 -VI (далі - Закон №2464), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку.
Статтею 4 Закону №2464 визначений перелік платників єдиного внеску, зокрема такими платниками є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами
Так, дані платники нараховують єдиний внесок на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (ст.7 Закону №2464).
Обчислення єдиного внеску здійснюється роботодавцями на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2 ст.9 Закону №2464).
Порядок нарахування єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул, яка стягнена за рішенням суду визначений ч.2 ст.7 Закону №2464. Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Постановою Об'єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15 (№61-25545сво18) зазначено, шо «середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (ст. 236 КЗпП) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною плато. (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розмірі ст. 2 Закону №108, тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».
При цьому, роботодавець, як податковий агент зобов'язаний при нарахуванні зазначеного доходу на користь фізичної особи виконати усі функції, визначені Кодексом, а саме здійснити нарахування (утримання) та перерахування до бюджету податків і зборів, а також надати відповідну звітність до контролюючого органу.
Водночас, відповідач, заперечуючи проти позову, не довів правомірність не нарахування та несплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року у справі №821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року та неподання у встановленому законодавством порядку відповідної звітності з урахуванням податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-03.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку щодо визнання протиправною відмову Державної митної служби України привести діяльність Державної митної служби України у правовідносинах з ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску у відповідність з принципами ст. 56 Податкового кодексу України (п. 56.21) з урахуванням індивідуальної податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-0, оформлену листом від 12.06.2025 року №5/22-04/8.19/3677 та зобов'язання Державної митної службу України нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року у справі №821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року у сумі 174976,70 грн. та подати у встановленому законодавством порядку відповідну звітність з урахуванням податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-03.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної митної служби України (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г; код ЄДРПОУ 43115923) про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування, не обчислення та несплати ЄСВ із виплаченого середнього заробітку за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Державної митної служби України привести діяльність Державної митної служби України у правовідносинах з ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску у відповідність з принципами ст. 56 Податкового кодексу України (п. 56.21) з урахуванням індивідуальної податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-0, оформлену листом від 12.06.2025 року №5/22-04/8.19/3677.
Зобов'язати Державну митну службу України нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року у справі №821/1075/15-а, за період з 04.02.2021 року по 31.12.2022 року у сумі 174976,70 грн. та подати у встановленому законодавством порядку відповідну звітність з урахуванням податкової консультації від 15.05.2025 року №2676/ІПК/99-00-24-03-03.
Стягнути з Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина