Справа № 420/32408/25
08 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.06.2025 №155250034041 щодо відмови у призначенні пенсії; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію ОСОБА_1 з 04.06.2025 року зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки з 14.10.1978 по 31.12.1992, з 01.01.1993 по 01.02.1993, з 01.09.1993 по 21.12.1998 роки.
Ухвалою суду від 29.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що не погоджується із прийняттям рішення Головного управління Пенсійного фонду в Київській області від 12.06.2025 №155250034041 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та просить суд задовольнити позов. Як зазначила позивач, неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи, відзив на позовну заяву до суду не надходив.
10.10.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшли пояснення на позовну заяву, згідно яких представник третьої особи вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді заяви позивача та, що Головного управління було надано лише заяву, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області та було прийнято Рішенням №155250034041 від 12.06.2025, про відмову у призначенні пенсії. Головне управління діяло в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 12.06.2025 №155250034041 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком та повідомлено, зокрема, про неврахування до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 14.10.1978 по 31.12.1992, оскільки відсутня інформація про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудоднів; періоди роботи з 01.01.1993 по 01.02.1993, оскільки дата звільнення (01.02.1993) не відповідає даті наказу про звільнення (26.08.1993); періоди роботи з 01.09.1993 по 21.12.1998, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, яку не можливо прочитати; періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 01.02.1979 №109-Б, оскільки по-батькові « ОСОБА_2 » не відповідає даним паспорта громадянина України (ID - картка) « ОСОБА_3 »; періоди роботи за записами трудової книжки від 1977 року № НОМЕР_1 , оскільки по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає даним паспорта громадянина України (ID картка) « ОСОБА_3 »; за архівними довідками від 21.09.2018 №Б-73 роботи з жовтня 1978 року по грудень 1982 року та з серпня 1989 року по березень 1993 року, оскільки зазначено ОСОБА_1 . (а.с.10).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (№1058-IV), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як вбачається з трудової книжки колхозника від 15.03.1960 НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , у період з 14.10.1978 по 01.02.1993 працювала у колгоспі імені Карла Либкнехта, 01.02.1993 позивача звільнено за власним бажанням; у період з 01.09.1993 по 21.12.1998 працювала на посаді прибиральниці службових приміщень д/с № 15, звідки 21.12.1998 позивача звільнено за власним бажанням.
При цьому, вказані записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам до заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працював позивач, та відбиток печатки підприємства.
Щодо зазначення відповідачем наявності недоліків заповнення трудової книжки колгоспника, а саме невідповідності дати звільнення даті наказу про звільнення, запис про звільнення завірено печаткою, яку не можливо прочитати та відмінності по-батькові «НикОноровна», вказаного у книжці колгоспника, яке не відповідає даним паспорта громадянина України (ID - картка) « ОСОБА_3 », суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення, в тому числі виправлення записів із порушенням порядку їх внесення, не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного та того, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Згідно п.2 Постанови Ради Міністрів СССР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови №310 до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Постанови №310 передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Відтак, особи, що працювали як члени колгоспів, мали свій окремий вид трудової книжки - трудову книжку колгоспника.
Також, суд враховує встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Згідно з пунктом 5 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» в трудову книжку колгоспника вносяться, в тому числі, відомості про трудову участь, а саме, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві, та стан його виконання. Отже, норми пенсійного законодавства передбачають необхідність врахування при обчисленні страхового стажу особи, що була членом колгоспу, виконання мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Суд враховує, що підтвердженням того, що позивач працювала у колгоспі, є відомості трудової книжки колгоспника серії 15.03.1960 НОМЕР_2 щодо прийняття та звільнення з роботи. Розділ трудової книжки «Трудова участь в суспільному господарстві» частково містить відомості про прийнятий колгоспом мінімум трудової участі та виконання позивачем такого мінімуму, зокрема за спірні періоди.
Відтак, неврахування відповідачем періоду роботи у зв'язку з відсутністю інформації про встановлений мінімум трудоднів суд вважає необґрунтованим, оскільки у суду відсутні підстави стверджувати, що позивач не виконувала в спірний період річні нормативи мінімуму участі в колгоспі, оскільки відсутні докази, що такі мінімумі встановлювалися.
При цьому, суд вважає, що недотримання колгоспом вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Поряд з цим, суд зазначає, що рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.06.2025 №155250034041 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.
Враховуючи викладене та прийняття Пенсійним фондом рішення про відмову у призначенні пенсії позивача, суд приходить висновку, що вищевказаний спосіб захисту прав позивача є ефективним та призводить до потрібних результатів і наслідків.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.06.2025 №155250034041 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра