про відмову у відкритті провадження
08 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/8105/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазина Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі органу опіки та піклування (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, 14, код ЄДРПОУ - 04055280)
про визнання незаконними та скасування рішень, стягнення державної допомоги та моральної компенсації, -
Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Світловодської міської ради від 25 квітня 2025 року:
- №306 Про затвердження висновку про можливість повернення неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_3 на виховання та спільне проживання;
- № 307 Про зняття з неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
- № 308 Про припинення піклування над неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
2) стягнути з Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування на її користь моральну компенсацію у розмірі 200 000 грн, як відшкодування за психологічні страждання та порушення права дитини на безпечне та стабільне середовище;
3) стягнути з Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування на мою користь невиплачену державну допомогу на догляд за дитиною, яка перебуває під її фактичним доглядом, за період з травня 2025 року по день ухвалення рішення суду, оскільки вона у зазначений час продовжувала здійснювати фактичний догляд за ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.п.1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно із ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків коли для розгляду цих спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями ст. 2, 4, 19 КАС України, визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст.19).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є як і спеціальний суб'єктний склад, так і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
З матеріалів позовної заяви суд встановив, що незгода позивача з оскаржуваними рішеннями відповідача стала підставою для звернення до суду із цим позовом в порядку адміністративного судочинства.
Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866 (далі - Порядок № 866).
За приписами п. 3 Порядку №866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Так, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України).
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України).
Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 56 ЦК України).
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування (п.п. 4 п. "б" ч. 1 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу (ч. 1 ст. 63 ЦК України).
Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (ст. 60 ЦК України).
Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників (ч. 5 ст. 63 ЦК України).
Згідно ч. 4 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що оспорюване рішення міської ради як органу опіки та піклування є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у осіб, яких рекомендовано призначити опікунами, таке рішення не порушує прав та обов'язків інших опікунів та підопічного. Правові наслідки для інших опікунів, підопічного виникають виключно в результаті постановлення рішення судом, в процесі чого саме і відбувається оцінка усіх доказів у сукупності, зокрема й оскаржуваних рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, який розглядає справу і вирішує правове питання призначення опікуна неповнолітній особі.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №496/4271/16-а (К/9901/29090/18) (провадження № 11-606апп18), предметом судового розгляду у якій були оцінка правомірності висновку та рішення органу опіки та піклування про позбавлення особи батьківських прав.
Як у цій справі, так і у вищезгаданій справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, оскаржувані рішення органу опіки та піклування відповідно до приписів чинного законодавства України не є остаточними рішеннями, такі рішення підлягали оцінці судом під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, їх відновлення, а так само й про призначення опікуна (піклувальника) .
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 04.07.2018 у справі №820/7173/16 (провадження № 11-613апп18), якщо порушення своїх прав особа встановила у тих наслідках, викликаних рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 у справі №357/11426/21 (провадження № 61-3271св23) врахував, що у справі, яка переглядається, відповідач відповідно до викладеного правового висновку, сформульованого в іншій справі, діяв не як суб'єкт владних повноважень, оспорюване рішення виконавчий комітет ухвалив як орган опіки та піклування на реалізацію приписів саме Глави 6 ЦК України для вирішення питання судом про призначення опікуна.
Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №496/4271/16-а (К/9901/29090/18).
Зважаючи на те, що цей спір пов'язаний з опікою, тобто з цивільними правовідносинами, що регулюються нормами ЦК України, дійшов висновку про належність розгляду цієї справи саме за правилами цивільного судочинства.
За наведених обставин суд вважає, що заявлені у цій справі позовні вимоги не є публічно-правовими, оскільки в межах заявлених позовних вимог, на переконання суду, є спір про цивільне право, який має виражений приватноправовий характер.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на те, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей для розгляду справ, пов'язаних із цивільно-правовими відносинами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи вищенаведене, наявні підстави для відмови у відкритті провадженні у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України позовна заява повинна розглядатися за правилами цивільного процесуального законодавства за місцем проживання заявника.
Керуючись ст.ст.170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі органу опіки та піклування про визнання незаконними та скасування рішень, стягнення державної допомоги та моральної компенсації.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається, та така справа має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати особам, які подали позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, встановлений ст.295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА