09 грудня 2025 року м. Київ справа №320/51430/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за №4 від 13.01.2025 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-2633 громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 13.01.2025 року про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року, видану ім'я громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-2633 та визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року виданих на ім'я громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року видану ім'я громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за №8010100100000588 від 07.10.2025 року про примусове видворення з України громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що у 2005 році йому оформлено дозвіл на імміграцію в Україну з підстав перебування у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки, оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.12.2005 та в подальшому, у порядку обміну, посвідками серії НОМЕР_3 від 10.06.2014 та серії НОМЕР_1 від 30.01.2017.
Однак, на підстав подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України відповідачем було прийнято спірне рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та визнано недійсною посвідку на постійне проживання, а також в подальшому прийнято спірне рішення про примусове видворення позивача з України.
Позивач заперечує майже всі викладені у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України обставини, крім вчинення ним адміністративних правопорушень (порушень ПДД) у 217 році, за які ним було сплачено штрафи, проте зауважує, що в силу положень законодавства він вважається таким, що не підданий адміністративному стягненню з огляду на самостійну сплату адміністративного штрафу та оскільки з моменту закінчення виконання стягнення минуло понад 1 рік.
Позивач наголосив на тому, що він не перебуває у розшуку ані в Україні, ані за кордоном, не є засудженим, не перебуває в Реєстрі санкцій, що свідчить про відсутність підстав для винесення відносно нього оскаржуваних рішень.
Також позивач зазначив, що подання за своєю суттю не є завершальним документом, який містить або породжує юридичний факт та зобов'язує відповідача до вчинення дій, направлених на прийняття рішень без перевірки обґрунтованості викладеної в ньому інформації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі, зокрема, від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Управлінням стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі по тексту також - Управління) на виконання вимог ухвали суду від 23.10.2025 надано пояснення, в яких зазначено, що за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, доступ до якої обмежений, УСР в Київській області ДСР НП України встановлено підстави для направлення подання від 19.12.2024 (170155) №753036-2024 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину рф до ЦМУ ДМС. Управління стверджує про підготовку та направлення означеного подання в межах компетенції та у спосіб, передбачений законодавством, з метою охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України з метою відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання як захід превентивного характеру, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства.
Управління також наголошує на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень ДМС України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна і у відповідача є лише один можливий варіант поведінки, а саме: прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на проживання.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у зв'язку із зазначенням у поданні про порушення позивачем вимог законодавства та виявлення ним небажання дотримуватись закріплених у законодавстві норм, останній створює потенційну загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, що має наслідком наявність підстав для винесення оскаржуваних рішень.
Відповідач наголосив на наділення Управління компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення, що свідчить про підготовку подання з метою виконання поставлених завдань Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018№ 2469-VIII (далі по тексту також - Закон №2469-VIII) та в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію України», а відтак є законним, обґрунтованим та виданим в межах повноважень Управління.
Відповідач наголосив на тому, що необхідність відкликання дозволу на імміграцію в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким скасовано дозвіл на імміграцію.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідачем подано до суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, мотивоване тим, що у спірних правовідносинах питання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні ініційоване саме Управлінням.
Відповідно до часини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Перевіривши зазначені у заявленому клопотанні доводи на предмет їх відповідності вище викладеній нормі та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність доцільності залучення Управлінняі до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки суд не вбачає підстав вважати, що рішення у справі може вплинути на права та обов'язки останнього, а спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у місті Києві та Київській області, які є сторонами у даній справі.
Відтак, правові підстави для задоволення клопотання Центрального міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області про залучення Управління до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є громадянином рф, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина рф.
На підставі заяви позивача від 23.11.2005 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну від 16.12.2005 №17/-2633.
Також позивачу видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 16.12.2005 «безстроково».
Заявами від 05.06.2014 та від 27.01.2017 позивач звертався до ЦМУ ДМС про обмін посвідки.
Відповідно до висновку ЦМУ ДМС від 05.06.2014 надання дозволу на імміграцію позивачу вважається таким, що у повному обсязі відповідає вимогам законодавства України.
10 червня 2014 року позивачу видано посвідку на постійне проживання НОМЕР_3 .
Рішенням ЦМУ ДМС від 13.01.2025 №04 відкликано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 на підстав пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».
В означеному рішенні вказано, що видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 відкликана на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію»,
З листа ЦМУ ДПС від 14.10.2025 №8010.6-49713/80.4-25 вбачається, що підставою для винесення означеного рішення слугувало подання Управління вих. №75036-2024 від 19.12.2024.
07 жовтня 2025 року відповідачем прийнято рішення №8010100100000588 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту також - Закон №3773-VI), який також встановлює порядок в'їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.
Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі по тексту також - Закон №2491-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.
Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.
У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.
У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.
У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.
Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).
Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення протягом п'яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.
Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.
Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі по тексту також - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а також прийняття рішення про примусове видворення такої особи у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов'язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Спір у цій справі виник у зв'язку із скасуванням громадянину рф ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пунктів 3 і 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України).
Підставою при прийняття спірних рішень вказано подання Управління від 19.12.2024 №75036-2024 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання, в якому зазначено, що оскільки дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадянському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, Управління вважає за доцільне прийняти рішення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання громадянину рф ОСОБА_1 .
Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що лист Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, зазначивши, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Розвиваючи указаний підхід, Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта.
У постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від від 30.10.2025 у справі №560/5955/23.
Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У спірних правовідносинах підставою вважати, що дії позивача становили загрозу національній безпеці та / або громадському порядку в Україні, а скасування дозволу на імміграцію в Україну пов'язано із захистом прав і законних інтересів громадян України, було подання Управління від 19.12.2024 №75036-2024 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання, в якому зазначено, що за результатами отриманої оперативної інформації встановлено громадянина рф ОСОБА_1 , який перебуваючи на території України, порушує вимоги законодавства та виявляє небажання дотримуватися норм, закріплених у ньому, чим створює потенційну загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України. Також з метою попередження іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні в ході оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин рф ОСОБА_1 підтримує традиції кримінального світу та має тісні відносини з так званими «злодіями в законі», які знаходяться на території рф та республіки білорусь.
Крім того, перебуваючи на території України, громадянин рф ОСОБА_1 систематично вчиняє адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Зазначені відомості підтверджуються рішеннями Святошинського районного суду міста Києва.
За оперативною інформацією стало відомо, що громадянин рф ОСОБА_1 , перебуваючи в Україні, висловлює політичні переконання, спрямовані на підтримку рф на території України. Таким чином, зазначені дії можуть вказувати на вчинення подальших чисельних кримінальних або адміністративних правопорушень і призвести до дестабілізації всередині держави. Це, в свою чергу, може спричинити порушення конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні. Оскільки дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадянському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, Управління вважає за доцільне прийняти рішення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання громадянину рф ОСОБА_1 .
Саме означені обставини, викладені у поданні, слугували фактичною підставою для скасування позивачеві дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання та, як наслідок, прийняття рішення про примусове видворення з України.
Суд зазначає, що інформація, викладена у поданні Управління, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.
На противагу означеному, позивач стверджує, що з наведеного погоджується лише з тим, що був двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП (ДТП) постановами Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/11173/17 від 04.08.2017 та в справі №759/16208/17 від 20.12.2017 року. Позивач зазначив, що ним було сплачено адміністративне стягнення у розмірі 320 гривень у кожній справі, а тому, в силу приписів статті 39 КУпАП позивач вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню, тобто адміністративна відповідальність позивача на час складання подання о 2024 році була відсутня.
Разом з цим, позивач стверджує, що в розшуку в Україні і за кордоном не перебуває, не засуджений в Україні, не перебуває в Реєстрі санкцій, а отже жодних доказів на підтвердження викладеному в поданні не існує.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в матеріалах особової справи позивача відсутні будь-які докази на підтвердження обставин, викладених у поданні Управління.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою суду від 23.10.2025 було витребувано від Управління:
- копію подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 19.12.2024 №75036-2024 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- докази, які підтверджують обставини, викладені у поданні від 19.12.2024 №75036-2024 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стали підставою для звернення до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області для відкликання дозволу на імміграцію в Україну (копії підтверджувальних документів, засвідчені належним чином).
На виконання вимог ухвали суду Управлінням надано суду від 23.10.2025 копію подання від 19.12.2024 №75036-2024 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 .
Проте, в письмових поясненнях Управлінням зазначено про те, що відомості та інформація, які отримані або утворені УСР в Київській області ДСР НП України у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає передачі і розголошенню. При цьому Управління послалося на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації».
З цього приводу суд зазначає, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає поняття інформації з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до такої інформації.
Так, стаття 6 цього Закону визначає, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частиною першої статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 цього ж Закону відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною восьмою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.
Саме такий правовий висновок міститься у постанові Верховного суду від 26 листопада 2019 року у справі №813/2654/15.
Таким чином, суд зауважує, що Управлінням не надано суду доказів, які підтверджують обставини, викладені у поданні від 19.12.2024 №75036-2024, що позбавляє суд можливості перевірити правомірність винесення відповідачем оскаржуваних рішень виключно на підставі наведених у поданні доводів, які, відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III, є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися, то які саме.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Рішення органу ДМС як суб'єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх таких суб'єктів, що регулюється іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).
Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Хоча указана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв'язків, сім'ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.
Таким чином, судом встановлено, що ані відповідачем, ані ініціатором подання не надано суду жодних доказів, які б підтверджували існування тих обставин, які були зазначені у поданні та покладені відповідачем в основу спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну без здійснення до того ж додаткової перевірки.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС не мало належних та допустимих доказів порушення позивачем міграційного законодавства, дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, висловлення політичних переконань, спрямованих на підтримку рф, про що зазначено у поданні Управління, як і відсутні докази існування таких фактів. В матеріалах справи не міститься доказів причетності позивача до вказаних дій.
У той же час, матеріали справи містять докази перебування позивача у шлюбі з громадянкою України, з якою вони мають спільного сина 2001 року народження; наявні докази реєстрації місця проживання особи.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.
Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема, доказів, які б підтверджували вчинення позивачем винних дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, або доказів того, що це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.10.2025 № 560/5955/23, в межах спірних відносин суди повинні оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті з наданням оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, перевірити чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім подання.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що на час прийняття спірних рішень та протягом розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ визначені в якості підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Враховуючи означені обставини, суд вважає, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо наявність підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну позивачу без використання наданих йому повноважень витребувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію (Управління), інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, запрошення для надання пояснень позивача. На переконання суду, лише на підставі результату аналізу зібраної інформації у відповідача виникли б підстави для прийняття відповідного рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
Суд наголошує на тому, що для доведення правомірності оскаржуваних рішень відповідач повинен був надати докази встановлення підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, які були відсутні у нього як станом на дату прийняття оскаржуваного рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, так і на момент винесення рішення у цій справі. В свою чергу, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у поданні, яке слугувало єдиною підставою для винесення оскаржуваного рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суд дійшов висновку щодо передчасності висновків ЦМУ ДМС про наявність обставин, визначених пунктами 2 та 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ.
Посилання відповідача на превентивність застосованих заходів та відсутність у міграційного органу повноважень перевіряти обставини, вказані у поданні, не приймаються судом, оскільки прямо суперечать вищенаведеним положенням пункту 23 Порядку №1983, та, окрім того, не можуть звільняти відповідача від обов'язку доводити відповідність своїх рішень приписам статті 2 КАС України на виконання норм статей 77-78 КАС України.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.
Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.
Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів проведення такої перевірки чи то запрошення позивача для надання пояснень до моменту прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим порушено право позивача «бути почутим».
Відсутність доказів надсилання (або вручення) іноземцю або особі без громадянства запрошення про надання пояснень та відповідних документів свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, які можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Суд наголошує на тому, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень неминуче призвело до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.
При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Суд наголошує, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи. Проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов'язком ДМС та її територіальних органів.
Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття органами ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13.05.2021 у справі №815/1063/18, від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18.
З огляду на зазначене, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб'єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.
Суб'єкту владних повноважень слід дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов'язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.
Скасування дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з'ясування органами ДМС України, суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв'язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.
Матеріалами справи встановлено, що позивач є батьком неповнолітньої дитини 2001 року народження.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).
Враховуючи вищезазначене, скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд зазначає, що рішення відповідача ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС від 13.01.2025 №04 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 як таких, що підтверджені документально та нормативно.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання, суд зазначає, що означене рішення не є окремо винесеним з огляду на те, що про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання зазначено в оскаржуваному рішенні ЦМУ ДМС від 13.01.2025 №04 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 .
При цьому, підставою прийняття відповідачем означеного рішення про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання є встановлення факту відкликання наданого йому дозволу на імміграцію у Україну.
Враховуючи визнання судом протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС від 13.01.2025 №04 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, воно втрачає юридичну силу з моменту його прийняття, не тягне за собою жодних правових наслідків, а тому не може бути підставою для скасування позивачу посвідки на постійне місце проживання.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС від 13.01.2025 про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання підлягають задоволенню як похідні шляхом визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС від 13.01.2025 №04 також і в частині визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення 8010100100000588 від 07.10.2025 року про примусове видворення з України позивача, суд зазначає, що підставою для його прийняття слугувало винесення відповідачем рішення від 13.01.2025 №04 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, визнане протиправним та скасоване в межах означеної адміністративної справи.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС 8010100100000588 від 07.10.2025 року про примусове видворення з України позивача підлягають задоволенню як похідні.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-2633 та визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року виданих на ім'я громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язання відповідача направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року видану ім'я позивача, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Відповідно до пунктів 66, 67 Порядку №321 копія рішення про скасування посвідки надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства рекомендованим листом не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня його прийняття.
Копія листа (із вихідним номером та датою), яким надіслано повідомлення про скасування посвідки, сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система “Аркан»), або шляхом надсилання листа.
У разі надсилання листа його копія (із вихідним номером та датою) сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Тобто, положення Порядку №321 зобов'язують органи Державної міграційної служби України повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про рішення про припинення дії раніше наданої посвідки на постійне проживання в Україні для забезпечення здійснення таким органом належного контролю перетинання особами державного кордону.
В свою чергу, відповідно до статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.
Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки, в тому числі, паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови:
1) наявності в нього дійсного паспортного документа;
2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну;
3) наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;
4) підтвердження мети запланованого перебування;
5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку;
6) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.
Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Недотримання іноземцем, особою без громадянства умов перетинання державного кордону на в'їзд в Україну не перешкоджає можливості розгляду в установленому законом порядку питання щодо надання йому притулку чи визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Отже, наявність в органах Державної прикордонної служби України інформації щодо відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні безпосереднім чином впливає на його право на перетин державного кордону.
У постанові від 26.06.2018 у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За вказаних обставин, беручи до уваги встановлення за результатами розгляду цієї адміністративної справи протиправності рішень відповідача про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, суд дійшов висновку, що заявлені в цій частині позовні вимоги є належним способом захисту та поновлення порушеного права позивача, а тому підлягають задоволенню.
У даному випадку, задоволення позовних вимог у зобов'язальній частині, на переконання суду, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 13.10.2025 №EY5Y-9RM9-8UTE.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ЦМУ ДМС.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №4 від 13.01.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-2633 громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року, виданої громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010100100000588 від 07.10.2025 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №4 від 13.01.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-2633 громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про визнання недійсною (відкликання) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017 року, виданої громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
5. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.01.2017, виданої громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника відсутній, місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.