про відмову в забезпеченні доказів
09 грудня 2025 року м. Київ №320/52005/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тращенкової А.Г.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - Гребінника Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Конституційного Суду України про визнання протиправними дій (бездіяльності),
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, у якій просить суд забезпечити докази шляхом їх витребування та допиту свідків.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення доказів, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення доказів унеможливить їх збереження, оскільки відповідні документи можуть буди знижені, пошкоджені або втрачені, а свідки можуть залишити країну у зв'язку з низкою причин, зокрема у зв'язку з факторами безпеки.
В той час, як вжиття заходів забезпечення доказів зумовлене наявністю підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад суду для розгляду вказаної заяви, головуюча суддя Панченко Н.Д.
Вказану заяву було передано судді Панченко Н.Д. для розгляду 22.10.2025, що підтверджується відповідним актом суду.
Відповідно до частин 1- 3 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення доказів розглядається судом у судовому засіданні за загальними правилами, визначеними цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених указаною статтею. Заявник та інші особи, які можуть отримати статус учасників справи, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, при цьому їхня неявка не перешкоджає розгляду поданої заяви.
Розглянувши матеріали заяви про забезпечення доказів, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Підстави та порядок забезпечення доказів визначені статтею 114 КАС України, а процедура розгляду заяви - статтею 117 КАС України. Згідно з частиною першою статті 114 КАС України суд забезпечує докази за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, якщо існують підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або що збирання чи подання відповідних доказів стане у майбутньому неможливим або утрудненим. Частина друга цієї статті передбачає можливість подання заяви про забезпечення доказів як до, так і після пред'явлення позову.
Відповідно до частини першої статті 115 КАС України, забезпечення доказів може здійснюватися шляхом допиту свідків, призначення експертизи, витребування та огляду доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, заборони вчиняти певні дії щодо доказів або зобов'язання вчинити певні дії щодо них.
Згідно з частиною першою статті 116 КАС України у заяві про забезпечення доказів мають бути зазначені: найменування суду; відомості про заявника; відомості про іншу сторону (за наявності); докази, забезпечення яких необхідне, та обставини, що ними підтверджуються; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб забезпечення доказів; перелік доданих документів.
Аналіз наведених положень свідчить, що заява про забезпечення доказів повинна містити конкретні обставини, які вказують на реальну небезпеку втрати доказів або ускладнення їх подання в майбутньому.
Інститут забезпечення доказів є процесуальним механізмом, спрямованим на збір доказів до початку судового розгляду або у його ході з метою гарантування того, що такі докази будуть збережені у випадку ризику їх втрати. Неможливість подання доказу повинна бути об'єктивно зумовлена: можливим знищенням, пошкодженням, вибуттям із володіння особи чи об'єктивною неможливістю доступу до нього у майбутньому. Ускладнення подання доказу також має ґрунтуватися на реально існуючих обставинах, а не на припущеннях.
Аналізуючи наведені норми у взаємозв'язку з доводами заявника, суд дійшов висновку, що передбачений законом механізм забезпечення доказів - у тому числі шляхом їх витребування чи заборони вчиняти певні дії щодо них - застосовується лише у разі доведеності ризику безповоротної втрати доказів або істотного ускладнення їх подання.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18.
Суд звертає увагу, що подана заява містить лише загальні посилання на можливі ризики втрати доказів, проте наведені твердження заявника мають характер припущень і не підтверджені жодними об'єктивними даними. Зокрема, посилання заявника на наявність окремих неточностей або описок в офіційних документах Конституційного Суду України не свідчить про існування будь-яких дій, спрямованих на умисне знищення, пошкодження чи приховування документів, а також не свідчить про створення перешкод у доступі до таких документів. Аналогічно, сам факт запровадження та дії воєнного стану в Україні не може розцінюватися як безумовний доказ існування реальної загрози втрати або знищення відповідних доказів у розумінні статті 114 КАС України.
Так само й посилання заявника на те, що окремі свідки можуть у майбутньому звільнитися з відповідного органу чи виїхати за межі України, не підтверджує реальної та об'єктивної загрози неможливості їх допиту в подальшому. Такі твердження мають гіпотетичний характер і не свідчать про наявність підстав, визначених статтею 114 КАС України, для забезпечення доказів.
Водночас КАС України передбачає інший процесуальний механізм отримання доказів - витребування відповідно до частини четвертої статті 9 та статті 80 КАС України. Судом наголошується, що учасник справи, який не може самостійно надати докази, має право заявити клопотання про їх витребування судом, а будь-яка особа, у володінні якої перебуває доказ, зобов'язана надати його на вимогу суду.
Таким чином, заявник не позбавлений можливості довести свою позицію шляхом належного подання клопотання про витребування доказів у порядку, встановленому законом.
Отже, оскільки заявником не наведено та не доведено обставин, які б свідчили про реальну небезпеку втрати доказів або неможливість їх подання чи збирання у майбутньому, підстави для забезпечення доказів відсутні.
Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 9901/608/19, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при вирішенні цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов'язок суду наводити підстави свого рішення не означає необхідності детально відповідати на кожен аргумент сторін; обсяг обґрунтування залежить від характеру рішення та наведених доводів. Разом із тим рішення має свідчити про те, що суд дослідив усі ключові питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви у зв'язку з відсутністю достатніх, належних та допустимих доказів, які б дозволили обґрунтовано припустити наявність підстав, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Крім цього, заявником було заявлене клопотання про винесення окремої ухвали суду щодо посадових осіб Конституційного Суду України, які не доводять до повноважного колегіального органу суду конституційної юрисдикції інформацію про невиконання Ухвали Великої палати Конституційного Суду України № 491-у/2022 та інших порушень чинного законодавства України з боку посадових осіб Конституційного Суду України, яка міститься у проекті Заяви ОСОБА_1 "Про примирення сторін", зареєстрована у Конституційному Суді України 08 жовтня 2025 року за № 18/1360 та не повідомляють Голову Конституційного Суду України про можливу наявність конфлікту інтересів у посадових осіб Конституційного Суду України, на що необхідно негайно реагувати адміністративному суду; Прийняти окрему Ухвалу і направити її до Генеральної прокуратури для реагування на порушення посадовими особами Конституційного Суду України чинного законодавства України з ознаками кримінальних правопорушень або підтвердити, що можна не виконувати Ухвали Великої палати Конституційного Суду України (або вибірково виконувати).
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 249 КАС України окрема ухвала є процесуальною формою реагування суду на виявлені під час розгляду справи порушення норм права, а також на причини та умови, що зумовили або сприяли їх виникненню, з метою усунення таких порушень та недопущення їх у майбутньому.
Оцінюючи правову природу поданої заяви про забезпечення доказів, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статей 114- 117 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення доказів є самостійним процесуальним інструментом, спрямованим на запобігання можливій втраті, знищенню чи ускладненню подання певних доказів у майбутньому. Таке процесуальне звернення може бути подане як після відкриття провадження у справі, так і до подання позовної заяви.
З огляду на наведене, суд звертає увагу, що розгляд заяви про забезпечення доказів сам по собі не утворює адміністративної справи у розумінні КАС України. Поняття «справа» у Кодексі адміністративного судочинства охоплює спір, провадження в якому відкрито ухвалою суду на підставі поданої позовної заяви у порядку статей 160- 171 КАС України.
Отже, адміністративна справа виникає виключно з моменту відкриття провадження за позовом.
Заява про забезпечення доказів, подана до подання позовної заяви, розглядається судом як окреме процесуальне питання та не породжує відкриття адміністративної справи. У такому разі суд здійснює провадження лише у межах заяви, не вирішуючи спору по суті та не здійснюючи судочинство щодо адміністративної справи. Якщо ж заява про забезпечення доказів подана після відкриття провадження у справі, її розгляд здійснюється в межах вже існуючого адміністративного провадження, проте така заява не набуває статусу самостійної справи.
Суд зазначає, що розгляд поданої заяви про забезпечення доказів здійснюється в межах окремого процесуального провадження, яке за своєю правовою природою не є «справою» в розумінні КАС України, тобто не є позовним провадженням, у межах якого суд вирішує публічно-правовий спір по суті.
У зв'язку з цим положення Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють порядок розгляду адміністративних справ, застосовуються лише в тій частині, яка прямо передбачена для процедури забезпечення доказів.
На даний час суд не здійснює розгляду адміністративної справи та не вирішує публічно-правовий спір. Предметом судового розгляду є виключно питання щодо наявності або відсутності підстав для забезпечення доказів до подання позовної заяви, що прямо передбачено статтями 114- 117 КАС України.
Суд також звертає увагу, що відповідно до правової природи окремої ухвали, така ухвала постановляється судом лише у разі виявлення під час розгляду адміністративної справи порушень законодавства, у тому числі з боку суб'єкта владних повноважень, якщо такі порушення не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті. Отже, постановлення окремої ухвали можливе виключно в межах розгляду адміністративної справи, а не в межах розгляду заяви про забезпечення доказів, яка не є самостійною адміністративною справою.
Наведений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.09.2018 у справі № 09/1653/15 та від 13.02.2019 у справі № 355/1116/17, у яких підкреслено, що окрема ухвала є процесуальною формою реагування суду саме під час вирішення спору по суті.
Крім цього, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і застосовується лише за наявності встановлених законом підстав.
Отже, вирішення питання щодо наявності правових підстав для постановлення окремої ухвали здійснюється виключно з ініціативи суду, хоч повідомлена сторонами інформація може бути прийнята до уваги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21).
Ураховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання заявника про постановлення окремої ухвали суду з приводу порушення Конституційним Судом України процедур конституційного провадження.
Інші заяви та клопотання заявника не стосуються питання, яке є предметом розгляду у межах даного провадження, та не підлягають оцінці судом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 114, 115, 117, 241-243, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Конституційного Суду України про визнання протиправними дій (бездіяльності), відмовити.
2. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали суду в межах адміністративної справи за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів щодо майбутнього позову до Секретаріату Конституційного Суду України про визнання протиправними дій (бездіяльності) відмовити.
3. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
повний текст ухвали виготовлений 09.12.2025
Суддя Панченко Н.Д.