08 грудня 2025 року №640/29098/21
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жук Р.В., розглянувши в письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 409 "Про встановлення державних стандартів у сфері житлово- комунального обслуговування" в частині пункту 2 та пункту 3;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести у відповідність до Конституції України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" шляхом скасування для осіб з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб соціальної норми житла, в межах якої держава надає громадянам пільги на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком та соціальних нормативів, в межах яких держава надає громадянам пільги або субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком, забезпечивши у повному обсязі 100-процентну знижку плати за користування комунальними послугами без будь-яких доплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані положення постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» не відповідають приписам частини 1 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та обмежують розрахунок житлової площі для застосування пільг кількістю осіб, що порушує право позивача, як ветерана війни - інваліда війни 2 групи, на соціальний захист та гарантії отримання 100 процентної знижки на оплату житлово-комунальних послуг.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/29098/21 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 29 листопада 2021 року о 9:00 год.
Представник відповідача подав до суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи. Отже, приймаючи оскаржувану Постанову № 409, Уряд діяв виключно у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.
Наголошено, що постанова № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» відповідає нормам чинного законодавства, а нормативи, що містяться в ньому, є обґрунтованими та прийняті на підставі аналізу даних реальних споживачів послуг - одержувачів житлових субсидій та жодним чином не порушують прав позивача.
У підготовчому засіданні 29 листопада 2021 року судом оголошено перерву до 24 січня 2022 року о 13:30 год.
У підготовчому засіданні 24 січня 2021 року відкладено розгляд справи до 21 лютого 2022 року о 12:00 год.
У підготовчому засіданні 21 лютого 2022 року судом оголошено перерву до 21 березня 2022 року о 9:30 год.
Повістками викликано сторін на 18 липня 2022 року о 10:30 год.
У підготовчому засіданні 18 липня 2022 року судом оголошено перерву до 29 серпня 2022 року о 9:00 год.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті колегіально.
Повістками викликано сторін на 12 жовтня 2022 року о 10:00 год.
Повістками викликано сторін на 15 грудня 2022 року об 11:30 год.
У відповіді на відзив позивач зазначав, що постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» фактично призвела до зменшення соціальних норм споживання житлово-комунальних послуг, внаслідок чого позивач опинився у ситуації, коли він не може забезпечити належний, гідний рівень та умови життя і достатнє харчування. Це, на думку позивача, порушує права, гарантовані йому статтями 46 та 48 Конституції України.
За доводами позивача, оскаржувана постанова прийнята без належного обґрунтування підстав необхідності її прийняття, з порушенням частин другої та третьої статті 2 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 30 Закону України від 24.06.2004 №1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги», чинного станом на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, без дотримання задекларованих у цій статті принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, в тому числі, гарантії випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на такі послуги.
Таким чином, за висновком позивача, постанова КМУ від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» встановлює соціальні нормативи щодо надання пільг або субсидій, а відтак не регулює межі норм плати за користування житлом та межі середніх норм споживання комунальних послуг, на які поширюється знижка 100% та які встановлені пунктами 4 та 5 частини 1 статті 13 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/29098/21 розподілено судді Кочановій П.В.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 25 лютого 2025 року було визначено склад колегії: головуюча суддя Кочанова П.В., судді Діска А.Б., Жукова Є.О.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 лютого 2025 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Жукової Є.О. визначено склад колегії: головуюча суддя Кочанова П.В., судді Діска А.Б., Жук Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року прийнято справу до провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 11 квітня 2025 року об 11:00 год.
Підготовче засідання, призначене на 11.04.2025, відкладено на 02.05.2025 об 11:00 год.
У підготовчому засіданні 02.05.2025 колегією суддів закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 22.05.2025 о 13:00 год.
Судове засідання, призначене на 22.05.2025, відкладено на 23.05.2025 о 12:00 год.
У судовому засіданні 23.05.2025 колегія суддів ураховуючи подані клопотання представників сторін ухвалила здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ветераном війни - інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2009 року.
Позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 43,72 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності на квартиру. У даній квартирі зареєстровано 3 особи - позивач, його дружина та падчерка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (далі - Постанова № 409) затверджено соціальні норми житла (для оплати користування житлом, централізованого та індивідуального опалення) та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами (централізоване постачання холодної і гарячої води, централізоване водовідведення, електропостачання, газопостачання, вивезення побутових відходів) для надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг.
Зокрема, п.2 Постанови № 409 установлено соціальну норму житла, в межах якої держава надає громадянам пільги на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком для:
1) оплати житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком; витрат на управління багатоквартирним будинком - 21 кв. метр загальної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю;
2) оплати комунальних послуг - послуг з постачання теплової енергії для потреб централізованого або автономного опалення, з постачання та розподілу природного газу або постачання та розподілу електричної енергії для індивідуального опалення незалежно від джерела та виду енергії - 21 кв. метр опалюваної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Для сімей ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань, що складаються лише з непрацездатних осіб (статті 12, 13, 14 і 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 6-1, 6-2, 6-3, 6-4 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань»), у разі використання природного газу для індивідуального опалення зазначена норма становить 42 кв. метри опалюваної площі на одну особу, яка має право на знижку плати, та додатково 21 кв. метр на сім'ю.
Пунктом 3 Постанови № 409 установлено соціальні нормативи, в межах яких держава надає громадянам пільги або субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком для послуги з постачання теплової енергії (для потреб централізованого або автономного опалення) та індивідуального опалення (пп.1); для користування послугами з централізованого водопостачання (пп.2); для користування послугами з постачання гарячої води (пп.3); для користування послугами з централізованого водовідведення (пп.4); для користування послугами з постачання та розподілу природного газу (пп.5); для користування послугами з постачання та розподілу електричної енергії у житлових приміщеннях (будинках) (пп.6); для користування послугами з поводження з твердими, великогабаритними, ремонтними відходами (пп.7); для оплати житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком; витрат на управління багатоквартирним будинком (пп.8).
Позивач, вважаючи, що положення Постанови № 409 порушують його права та законні інтереси, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, враховуючи предмет спору, суд повинен перевірити, чи прийнято спірну постанову Кабінету Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.
Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законами України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII), від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 3 Закону № 794 -VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
При цьому, проект постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» розроблено Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями (частина третя статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Окрім того, згідно зі ст. 5 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 9 Закону № 2017-III державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комуна Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги, зокрема: - 100-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю) (пункт 4 частини першої статті В) - 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання, (пункт 5 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Кабінет Міністрів України, реалізуючи наявні у нього і передбачені Конституцією та законами України повноваження в області соціальної політики, наділений компетенцією щодо формування, встановлення та затвердження на загальнодержавному рівні державних соціальних стандартів і нормативів, в тому числі, у сфері житлово-комунального обслуговування, до яких відносяться, зокрема: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам.
Практична реалізація таких повноважень здійснюється КМУ у відповідності до встановленого законом порядку і завершується прийняттям відповідного рішення (у даному випадку у формі постанови Уряду), якому передує процедура розроблення, опрацювання і підготовки проекту відповідного акта, у межах якої здійснюється його погодження з усіма заінтересованими органами, Мінфіном та Мінекономрозвитку, проводиться аналіз стану справ у відповідній сфері правового регулювання, наводяться причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначається предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, а також оформлюється висновок Мін'юсту за результатами правової експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У межах процедури підготовки і прийняття КМУ актів нормативно-правового характеру також здійснюється аналіз проблеми, у зв'язку з якою виникла необхідність нормативного врегулювання Урядом України у рамках його компетенції тих чи інших суспільних відносин, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта.
З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5, 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», КМУ прийнято постанову № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», якою встановлено громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг, соціальні норми житла для оплати користування житлом/утримання житла, централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії, а також установлено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії.
Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014 (в редакції, що була чинною на час її прийняття) встановлювала єдині для всієї України: соціальні норми житла громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг.
З урахуванням викладеного вище, КМУ було дотримано порядок та процедуру прийняття оскаржуваної постанови і це підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.
У статті 48 Конституції України закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, а частина третя статті 46 Основного Закону України визначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право кожного на житло передбачене статтею 47 Конституції України, якою також визначено, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Відповідно до статті 1 цього Закону державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У відповідності до вимог статті 3 Закону № 2017-III формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.
Згідно зі статтею Закону № 2017-III державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг (стаття 9 Закону № 2017-III).
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що КМУ було дотримано процедуру оприлюднення проєкту та прийняття оскаржуваної постанови у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак оскаржувана постанова прийнята КМУ з дотриманням критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовано, на підставі проведеного наукового статистично-аналітичного дослідження споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України та з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до вимог статей 5, 9 Закону № 2017-III.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано обґрунтувань з відповідними доказами, що під час прийняття оскаржуваних положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409, відповідачем не було б дотримано вимог Конституції України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Зокрема, позивачем не вказано, які процедурні порушення під час прийняття оскаржуваних положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 було допущено відповідачем.
Щодо посилань ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що прийняття оскаржуваної постанови Кабінетом Міністрів України зменшує його пільги, встановлені законом, як інваліда війни, та фактично було зменшено соціальні норми споживання житлово- комунальних послуг, і внаслідок чого позивач опинився у ситуації, коли він не може забезпечити належний, гідний рівень та умови життя і достатнє харчування, чим порушуються його права, гарантовані статтями 46 та 28 Конституції України, суд зазначає, що діяльність Кабінету Міністрів України, з огляду на закріплений за ним конституційно-правовий статус вищого органу у системі органів виконавчої влади, враховує, насамперед «суспільний інтерес», спрямовується на досягнення загальносуспільних цілей і забезпечення, в тому числі, проведення внутрішньої політики держави, зокрема, у сфері соціального захисту населення.
У практиці ЄСПЛ (пункт 46 рішення Суду від 21.02.1986 у справі №3/1984/75/119 «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (Case of James and others v. the United Kingdom) наголошувалося на тому, що поняття "інтересів суспільства" необхідно розуміти широко. Завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає "суспільним інтересам". Суд, визнавши природним, що свобода розсуду, якою користується законодавчий орган у здійсненні соціальної та економічної політики, має бути широкою, поважатиме рішення такого органу у визначенні того, що відповідає "інтересам суспільства", лише тоді, коли таке рішення має відповідне обґрунтування.
У справі «Брумареску проти Румунії» (рішення від 28.11.1999; Заява №28342/95; пункт 78) ЄСПЛ вказував, що будь-яке втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності. Як Суд неодноразово наголошував, вимоги загального інтересу суспільства мають справедливо врівноважуватися з вимогами захисту основних прав особи, і пошук такої справедливої рівноваги є невід'ємною умовою всієї Конвенції. Далі Суд нагадує, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на заінтересовану особу покладатиметься особистий і надмірний тягар.
Оскаржувана постанова КМУ є належним чином обґрунтованою і прийнята з урахуванням аналізу фактичних показників споживання житлово-комунальних послуг одержувачами житлових субсидій й за результатами наукових статистично-аналітичних досліджень споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України, з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій.
З огляду на те, що оскаржувана постанова КМУ не встановлює для позивача додаткових, окрім існуючих, обов'язків з утримання належного їм житла, жодним чином не впливає на розмір вже отримуваних позивачем пенсійних і соціальних виплат, не скасовує і не змінює обсягу наявних у них та закріплених у національному законодавстві пільг та компенсацій з оплати житлово-комунальних послуг, відтак колегія суддів уважає необґрунтованими твердження позивача про порушення його прав, гарантованих статтями 46-48 Конституції України.
Ураховуючи, що встановлені державні соціальні стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування забезпечують єдиний для всієї України підхід до визначення норм споживання житлово-комунальних послуг окремих категорій громадян, які потребують підтримки держави, відтак КМУ при прийнятті оскаржуваної постанови діяв з дотриманням принципу пропорційності та справедливого балансу між приватним інтересом окремої особи та інтересами суспільства.
З огляду на зазначене, КМУ приймаючи постанову № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією законами України, а тому колегія суддів відмовляє в задоволенні позову.
При цьому, суд відмічає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово - комунального обслуговування», була предметом оскарження у справі № 826/9885/15.
Так, судом враховані правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 30.04.2021 у справі № 826/9885/15.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 8 грудня 2025 року.
Головуючий суддя Кочанова П.В.
Судді: Діска А.Б.
Жук Р.В.