ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" грудня 2025 р. справа № 640/32419/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправною бездіяльність щодо необхідності проведення своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 530829,42 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/32419/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/32419/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду вказану справу прийнято до провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм статей 116, 117 КЗпП України, відмовив у нарахуванні і виплаті середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначає, що фактичний розрахунок проведений відповідачем не 12.09.2018 - у день виключення із списків генерального штабу Збройних Сил України, а 08.10.2021 - на підставі рішення суду нараховано та виплачено заборгованість.
Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України скористалася правом подання відзиву на позов, в якому стосовно задоволення позову заперечує. Зазначає, що КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється. Чинним законодавством України та нормативно-правовими документами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як середній заробіток, який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо. Стверджує, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні 12.09.2018 (наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 202 від 12.09.2018), був відсутній спір щодо їх розміру. Позивач почав проявляти активні дії та звернувся до суду по справі № 640/21204/20 лише у 2020 році, через 2 роки своєї бездіяльності, після звільнення у 2018 році щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та виплати індексації. Вважає, що оскільки 08 жовтня 2021 року рішення суду по справі № 640/21204/20 було виконано відповідачем в добровільному порядку та сплачено позивачу кошти в повному обсязі, то правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України немає. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.28).
У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами відповідача з підстав, аналогічних позовній заяві (а.с.38).
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
В наказі від 12.09.2018 за №202 зазначено, що ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом від 30.08.2018 №254, слід вважати таким, що справи і посаду здав . З 12.09.2018 виключити зі списків Військової служби правопорядку Збройних Сил України (а.с.17).
За змістом означеного наказу, позивач щорічну основну відпустку за 2018 використав тривалістю 45 діб, грошову допомогу на оздоровлення отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував. У наказі вказано, що слід провести відрахування коштів із грошового забезпечення за 15 діб відпустки, що була використана в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.07.2021 у справі №640/21204/20, яке набрало законної сили 27.08.2021, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 вересня 2018 року. Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 вересня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98611744).
Як зазначає позивач та підтверджено випискою від 05.11.2021 з карткового рахунку позивача про надходження коштів, на виконання вказаного вище рішення суду 08.10.2021 відповідачем на банківський рахунок позивача виплачено заборгованість в сумі 26774,25 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Отже, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
В постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як встановлено судом, позивача виключено із списків Військової служби правопорядку Збройних Сил України 12.09.2018.
Під час розгляду адміністративної справи №640/21204/20 Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що при звільненні позивача з військової служби у запас та виключенні зі списків Військової служби правопорядку Збройних Сил України 12.09.2018 протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.
Остаточний розрахунок з вказаних виплат проведений відповідачем 08.10.2021.
Таким чином, відповідачем допущено протиправні дії щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 13.09.2018 по 08.10.2021 вказаної грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.
Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує із статті 117 КЗпП.
Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна підхід підтримано і в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23.
Враховуючи встановлені і цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні.
Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт “л» пункту 1 цього Порядку).
Згідно з п.2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Враховуючи, що позивача було виключено із списків Військової служби правопорядку Збройних Сил України у вересні 2018 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період за липень-серпень 2018 року.
Зміст доданих позивачем та відповідачем доказів засвідчує склад грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передують місяцю, в якому відбулось виключення із списків, в загальній сумі 29123,56 грн (14561,78 грн за липень та серпень 2018 року, що становить 29123,56 грн (а.с.19, 59 зворот).
Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 469,73 грн (29123,56 грн розділити на 62 календарні дні).
Загальний період затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку становить 1122 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 527037,06 грн (1122 х 469,73 грн).
Як встановлено судом, позивачу під час виключення зі списків особового складу Військової служби правопорядку Збройних Сил України не виплачено грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки. Разом з цим, при звільненні позивачу підлягала до сплати не тільки вказана компенсація, але й інші виплати.
Так, згідно із довідкою від 31.10.2025 за №305/778, загальна сума грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу під час звільнення з військової служби становить 244152,51 грн, з яких: одноразова грошова допомога при звільненні 216970,52 грн, грошова компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки - 27181,99 грн (без урахуванням податків і зборів).
Отже, невиплачені при звільненні суми грошової компенсації в сумі 27181,99 грн складають 11,13% від усіх належних позивачу при звільненні сум (з розрахунку: 27181,99 грн. * 100 / 244152,51 грн).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 58659,22 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати вказаної вище грошової компенсації (11,13% від 527037,06 грн.).
Таким чином, вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд звертає увагу, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом розраховано із нарахованих позивачу сум грошового забезпечення, тобто із сум з яких не стягнуто обов'язкові збори та платежі.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2018 по 08.10.2021.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58659,22 гривень (п'ятдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 22 копійки).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.