ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
в частині заявлених позовних вимог
"09" грудня 2025 р. справа № 300/8594/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Коломийська виправна колонія" №41 про визнання протиправними та скасування постанов, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Воронюк Катерина Юріївна, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Коломийська виправна колонія" №41 про визнання протиправними та скасування постанов про накладення стягнення у вигляді суворої догани № 279 від 08.04.2025, № 329 від 30.04.2025, № 467від 24.06.2025 , № 596 від 05.08.2025 та про визнання протиправною і скасування постанови про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор № 388 від 27.05.2025.
В період з 03.12.2025 по 05.12.2025 суддя Микитин перебувала у відрядженні, тому строки вирішення питання про відкриття провадження у справі продовжено.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач наразі є засудженим та відбуває покарання у Державній установі "Коломийська виправна колонія" №41. Так, постановами начальника Державної установи «Коломийської виправної колонії (№ 41)» до засудженого ОСОБА_1 застосовано заходи впливу у вигляді догани, суворої догани, поміщення в дисциплінарний ізолятор строком на 14 діб.
Виходячи із прохальної частини позовної заяви, судом встановлено, що представник позивача просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову № 279 про накладення щодо ОСОБА_1 стягнення у вигляді суворої догани від 08.04.2-25;
- визнати протиправною та скасувати постанову №329 про накладення щодо ОСОБА_1 стягнення у вигляді суворої догани від 30.04.2025;
- визнати протиправною та скасувати постанову №388 про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор строком на 14 діб від 27.05.2025 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову № 467 про накладення щодо ОСОБА_1 стягнення у вигляді догани від 24.06.2025;
- визнати протиправною та скасувати постанову № 596 про накладення щодо ОСОБА_1 стягнення у вигляді догани від 05.08.2025.
Згідно положень частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод.
Таким чином, суд не може відмовити у правосудді, якщо, зокрема, громадянин України вважає, що його права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Однак, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Згідно пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
У свою чергу, згідно частини другої статті 537 Кримінального процесуального Кодексу України (далі- КПК України) оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув'язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.
Як вказано в частині дев'ятій статті 539 КПК розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини 1 статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, згідно з вимогами пункту 13-2 частини першої статті 537 КПК України у зв'язку з вимогами статті 539 КПК України, рішення про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) підлягає вирішенню місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
Відповідно до положень частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Тобто, КПК встановлено, що в порядку адміністративного судочинства вирішуються справи про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань (п.13-1), проте, оскарження постанов про поміщення засудженого до карцеру (позовна вимога 3), на переконання суду, під дію даного пункту не підпадає, оскільки врегулювання таких правовідносин окремо передбачено п. 13-2, що виключає можливість оскарження наведеної постанови в порядку КАС України.
Згідно з пукнтом 2 частини другої статті 539 КПК клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається: до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини 1 статті 537 цього Кодексу.
Беручи до уваги викладене вище, а також те, що рішення відповідача №388 про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор строком на 14 діб від 27.05.2025 щодо ОСОБА_1 пов'язане з правовим статусом засудженого, гарантіями захисту його прав, законних інтересів та обов'язків, враховуючи особливий порядок застосування до осіб дисциплінарних стягнень при виконанні вироків суду, положення ст. ст. 132, 134 КВК України, ст. ст. 537, 539 КПК України, які такий порядок визначають, суд дійшов висновку, що даний спір в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови №388 від 27.05.2025, має вирішуватись виключно в порядку, що визначений Кримінальним процесуальним кодексом України.
Статтею 170 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, в тому числі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних про визнання протиправною та скасування постанови №388 від 27.05.2025 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в частині наведених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 283, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Коломийська виправна колонія" №41 в частині позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови №388 від 27.05.2025 про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор строком на 14 днів.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.