08 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/21346/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 , відповідач ), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21.03.2024 по 01.02.2025 у зв'язку із зникнення безвісти її батька солдата ОСОБА_2 ;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 ривень за період із 21.03.2024 року по 01.02.2025 у зв'язку із зникнення безвісти її батька солдата ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є донькою військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 . Із 08.11.2022 ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісти за обставин артилерійського обстрілу противника зі сторони збройних сил російської федерації в районі н.п. Курдюмівка Донецької області захищаючи волю та незалежність України, що підтверджується сповіщенням сім'ї №29 від 09.11.2022 виданим ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що вона, як донька зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , яка проживала разом з ним за однією адресою у спірний період, має право на отримання виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_2 з 21.03.2024 по 01.02.2025. Позивач зазначила, що 12.05.2025 звернулась до в/ч НОМЕР_2 із заявою про призначення та виплату грошового забезпечення, в т.ч. додаткових виплат та інших видів грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_2 , як військовослужбовцю за відповідним званням та посадою. За результатом розгляду заяви, відповідач листом 21.05.2025 вх. №9146 повідомив, що з 01 лютого 2025 року позивач не має прав на виплату грошового забезпечення оскільки за Законом № 3995-ІХ така категорія осіб, як повнолітні діти, законним представником яких не є військовослужбовець не передбачена. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач також зазначає, що 06.06.2025 було подано адвокатський запит із метою отримання інформації щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 частині, що стосується виплати грошового забезпечення її батька зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 в повному обсязі (з врахуванням додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 гривень) за період з 21.03.2024 по 01.02.2025. Листом відповідача від 13.06.2025 було надано відповідь, в якій зазначено, що оскільки, до заяви про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця гр. ОСОБА_1 не було додано відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджувало б факт її проживання разом з батьком ОСОБА_2 , Військовою частиною НОМЕР_1 27.11.2024 за вих. 1723 рекомендованим листом до Центру надання адміністративних послуг Глибочицької сільської ради Житомирської області було направлено запит про надання витягу з реєстру територіальної громади щодо відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 . Про що було письмово повідомлено ОСОБА_1 (лист від 10.12.2024 за вих. №17934). Станом на 12.06.2025 відповідь на запит від Центру надання адміністративних Глибочицької сільської ради Житомирської області не надходила. Листом Відповідача від 23.07.2025 було повідомлено, що розглянувши подані ОСОБА_1 документи було встановлено, що вона не відноситься до осіб, зазначених в абз. 4 і 5 пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Вказано на відсутність доказів спільного проживання. Особисте розпорядження на випадок захоплення в полон або зникнення безвісти військовослужбовцем ОСОБА_3 не складалось. Позивач у позові зазначає, що докази сумісного проживання та реєстрації за однією адресою позивача та її батька були надані до заяв від 12.05.2025 та від 03.07.20254, а саме: копію довідки виконавчого комітету Глибочицької сільської ради "Про склад сім'ї" від 12.08.2024 poкy № 574; копію довідки виконавчого комітету Глибочицької сільської ради від 12.09.2024 №575; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_2 із сторінкою про адресу реєстрації. У заяві було зазначено що назва вулиці «Байка», за якою проживали разом, ОСОБА_1 та її батько ОСОБА_2 , була змінена на «Героїв України», інформація є у відкритому загальному доступі. З огляду на викладене, позивач вважає свої права порушеними та просить їх захистити, задовольнивши позовні вимоги.
Ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник в/ч НОМЕР_1 подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Вважає, що командування в/ч НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства України при розгляді заяв, запитів позивача, шляхом надання відповідних відповідей та запитів до державних органів з метою прийняття рішення щодо наявності/відсутності правових підстав для призначення відповідних виплат позивачу.
У період із 06.08.2025 по 26.08.2025 та із 29.10.2025 по 13.11.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці, а із 27.11.2025 по 28.11.2025 головуюча у справі суддя отримала додаткові дні відпочинку за донацію крові.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком позивача визначений ОСОБА_4 , про що в Книзі реєстрації народжень 2006 року березня місяця 29 числа зроблено відповідний актовий запис №10.
Відповідно до сповіщення сім'ї №29 від 09.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлено, що Ваш батько ОСОБА_2 з 08.11.2022 року вважається таким, що зник безвісти за обставин артилерійського обстрілу противника зі сторони збройних сил Російської Федерації в районі н.п. Курдюмівка Донецької області захищаючи волю та незалежність України.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2024/002261558 від 05.03.2024 року.
Відповідно до довідки про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку/, осіб виданої виконавчим комітетом Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 12.08.2024 №5711, адреса АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 - мама, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 - брат, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 (зниклий безвісти) батько, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до виданої виконавчим комітетом Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 12.08.2024 №575 про те, що гр. ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно зареєстрована та фактично проживала зі своїм батьком ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 який на даний час є зниклим безвісти за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач 12.05.2025 звернулась до в/ч НОМЕР_2 із заявою про призначення та виплату грошового забезпечення, в т.ч. додаткових виплат та інших видів грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_2 , як військовослужбовцю за відповідним званням та посадою.
За результатом розгляду заяви відповідач листом 21.05.2025 вх. №9146 повідомив, що з 01 лютого 2025 року позивач не має прав на виплату грошового забезпечення оскільки за Законом № 3995-ІХ така категорія осіб, як повнолітні діти, законним представником яких не є військовослужбовець не передбачена.
В інтересах позивача 06.06.2025 було подано адвокатський запит, метою якого було отримання інформації щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 частині, що стосується виплати грошового забезпечення її батька зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 в повному обсязі (з врахуванням додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 гривень) за період з 21.03.2024 по 01.02.2025.
Листом відповідача від 13.06.2025 було надано відповідь, в якій зазначено, що оскільки, до заяви про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця гр. ОСОБА_1 не було додано відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджувало б факт її проживання разом з батьком ОСОБА_2 , Військовою частиною НОМЕР_1 27.11.2024 за вих. 1723 рекомендованим листом до Центру надання адміністративних послуг Глибочицької сільської ради Житомирської області було направлено запит про надання витягу з реєстру територіальної громади щодо відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 . Про що було письмово повідомлено ОСОБА_1 (лист від 10.12.2024 за вих. №17934). Станом на 12.06.2025 відповідь на запит від Центру надання адміністративних Глибочицької сільської ради Житомирської області не надходила.
Листом Відповідача від 23.07.2025 було повідомлено, що розглянувши подані ОСОБА_1 документи було встановлено, що вона не відноситься до осіб, зазначених в абз. 4 і 5 пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Вказано на відсутність доказів спільного проживання.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Спірним у цій справі є відносини у сфері виплати грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.1-2 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом ч.6 ст.9 Закону №2011-XII за безвісно відсутніми військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884), (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
- з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Повертаючись до обставин справи, судом встановлено, що з листа № 11961 від 13.06.2025 командира Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що відмова позивачу у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її батька ОСОБА_2 ґрунтується на тому, що до заяви про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого батька, гр. ОСОБА_1 не було долучено відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджувало б факт її проживання разом з батьком ОСОБА_2 .. При цьому, у своїй відмові відповідач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 27.11.2024 за вих. 17231 рекомендованим листом до Центру надання адміністративних послуг Глибочицької сільської ради Житомирської області було направлено запит про надання витягу з реєстру територіальної громади щодо відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 . Про що було письмово повідомлено ОСОБА_1 (лист від 10.12.2024 за вих. № 17934).
Отже, предметом дослідження суду є з'ясування належності позивача, як повнолітньої доньки ОСОБА_2 , до другої черги осіб, що мають право на отримання грошового забезпечення, зокрема, факту її спільного проживання з батьком до його безвісної відсутності.
Для підтвердження факту спільного проживання дитини з військовослужбовцем положення Порядку №884 передбачають надання документів, які підтверджують спільну реєстрацію за однією адресою (копії сторінок паспорта або довідку про реєстрацію місця проживання). Саме така реєстрація є достатнім доказом спільного проживання в межах застосування зазначеного Порядку.
Судом встановлено, що місцем реєстрації ОСОБА_1 із 29.03.2006 є адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2024/002261558 від 05.03.2024.
Відповідно до відмітки, у наданій до матеріалів справи копії паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , із 15.06.2007 зареєстроване місце проживання останнього: АДРЕСА_2 .
Відповідно до розпорядження голови Житомирської облдержадміністрації Сергія Машковського «Про перейменування топонімічних об'єктів та демонтаж пам'ятників та пам'ятних знаків у Житомирській області» від 20.05.2016 №140, вулиця "Байка" перейменована на вулицю "Героїв України".
Крім цього, як убачається з довідки виконавчого комітету Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 12.08.2024 №575, гр. ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно зареєстрована та фактично проживала зі своїм батьком ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 який на даний час є зниклим безвісти за адресою АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи по суті, з наданих суду документів встановлено, що факт спільного проживання дитини з військовослужбовцем підтверджений належними та допустимими документальними доказами, а не вжиття відповідачем заходів щодо повторного витребування у Центру надання адміністративних послуг Глибочицької сільської ради Житомирської області доказів для спростування вказаних обставин, свідчить про порушення прав позивача на отримання грошового забезпечення її безвісти зниклого батька.
Відповідно до п.п.3 п.«б» ст.27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо ведення статистичного обліку громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, саме виконавчий орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями підтверджувати факти проживання осіб на відповідній території.
Враховуючи наявність вище вказаних документів, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту спільного проживання з її безвісти зниклим батьком.
З огляду на викладене, та враховуючи встановлені у ході розгляду справи обставини, відповідачем у порушення критеріїв обґрунтованості прийняття рішення суб'єкта владних повноважень, з урахуванням приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, допущені протиправні дії.
Інші аргументи відповідача, викладені у відзиві, не беруться судом до уваги, оскільки вони не підтверджують правомірність дій суб"єкта владних повноважень при розгляді заяв позивача.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21.03.2024 по 01.02.2025 у зв'язку із зникнення безвісти її батька солдата ОСОБА_2 , то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням приписів частини другої статті 9, абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача за пунктом 10 частини другої статті 245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату їй грошового забезпечення батька ОСОБА_2 , який має статус зниклого безвісти, з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, абзацом 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що суд встановив протиправну дії відповідача, яка виразилась у прийнятті рішення без урахування фактичних обставин спільного проживання позивача та її зниклого безвісти батька, чим порушені вимоги встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_2 .
При цьому, у ході повторного розгляду заяви позивача, відповідачу слід перевірити чи віднесена позивач до кола осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, наведені у пункті 7 Порядку №884; чи подані нею в повному обсязі документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, якщо ні, то зазначити, які саме документи не подані; чи подана заяви з дотриманням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне рішення з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду заяв ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 гривень за період із 21.03.2024 по 01.02.2025 у зв'язку із зникнення безвісти її батька солдата ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяви щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення безвісти зниклого її батька солдата ОСОБА_2 із 21.03.2024 по 01.02.2025, у відповідності до вимог Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
08.12.25