09 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/14735/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.04.2024 по 27.05.2025;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.04.2024 по 27.05.2025 в сумі 363701,80.
В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а саме грошового забезпечення, яке відповідачем здійснено лише 27.05.2025 на виконання рішення суду чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав відзив, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Вказує, що до спірних правовідносин неможливе застосування норм трудового права, оскільки позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та був військовослужбовцем, а не працівником Збройних Сил України - цивільною особою, з якою укладається трудовий договір, тому положення КЗпП України поширенню на спірні правовідносини не підлягають.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі №240/10485/24, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду позов задоволено, зокрема, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) , виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 26.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
На виконання вказаного рішення відповідачем проведено виплату коштів позивачу в сумі 67821,69 грн - 27.05.2025.
Відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію втрати частини доходів.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі- Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктів 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Однак, вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 16.04.2020 у справі №822/3307/17.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Суд зазначає, що період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи вищевикладене, період з 05.04.2024 по 27.05.2025, за які позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Тобто в даному випадку нарахування сум слід здійснювати з 05.04.2024 по 04.10.2024.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи середній заробіток за період з 05.04.2024 по 04.10.2024, суд виходить з такого.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі №240/10485/24, при звільненні позивача з військової служби з ним проведено розрахунок не в повному обсязі.
За вказаним судовим рішенням кошти у сумі 67821,69 грн були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 27.05.2025.
Згідно довідки про виплачені суми грошового забезпечення при звільненні від 01.12.2025 №1109 загальна сума коштів нарахованих при звільненні становить 123023,55 грн.
Таким чином, загальна сума коштів, які позивач повинен був отримати під час розрахунку при звільненні становить 123023,55 грн + 67821,69 грн = 190845,24 грн.
З викладених розрахунків встановлено істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 64,46% (123023,55 * 100/190845,24).
Період затримки розрахунку при звільненні з 05.04.2024 по 04.10.2024 (враховуючи обмеження виплати шістьма місяцями) становить 182 дні.
Відповідно до довідки від 01.12.2025 за №1110, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становив 52206,00 (26103,00 грн. за лютий 2024 року та 26103,00 грн. за березень 2024 року), сума середньоденного грошового забезпечення становить 870,10 грн. (52206,00 грн. / 60 днів).
Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 158358,20 грн (182 дні х 870,10 грн).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 67821,69 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 158358,20 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Однак, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025 у яких виснуваний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП. Зокрема, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Тобто, в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
За обставин цієї справи, суд вважає, за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 158358,20 грн (182 дні х 870,10 грн).
В той час, сума виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду складає 67821,69 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача за період з 05.04.2024 по 04.10.2024 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 102077,70 грн (64,46% від 158358,20 грн.).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 102077,70 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Оскільки, виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців та враховуючи принцип справедливості та співмірності, які застосовано до спірних правовідносин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по 04.10.2024.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по 04.10.2024 у розмірі 102077 (сто дві тисячі сімдесят сім) грн 70 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
09.12.25