Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
09 грудня 2025 року Справа №200/9536/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Чучко В.М., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», про:
- визнання неправомірними дій Державного підприємства "Інформаційні судові системи" щодо відбору кандидатів на призначення арбітражних керуючих в Господарському суді Харківської області у справах про банкрутство:
- № 922/2516/24, протокол від 29.09.2025 про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_2 ;
- № 922/334/22, протокол від 21.08.2025 про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_3 ;
- № 922/986/21, протокол від 10.09.2025 про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_4 ;
- № 922/3484/25, протокол від 30.09.2025 про призначення арбітражного керуючого Деяак Ярослава Михайловича;
- № 922/4138/23, протокол від 14.08.2025 про призначення арбітражного керуючого Смолова Констянтина Вікторовича,
та скасувати відбір кандидатів на призначення арбітражних керуючих у зазначених справах про банкрутство;
- зобов'язання здійснити повторне автоматичне визначення кандидатур арбітражних керуючих у справах № 922/2516/24, № 922/334/22, № 922/986/21, № 922/3484/25, № 922/4138/23 Господарського суду Харківської області з дотриманням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Разом з тим, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що при проведенні розподілу справ на неї не здійснено автоматизований розподіл у справах про банкрутство. Відповідачем при здійсненні функцій адміністратора автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство порушено право позивача на першочергове відбір, чим, порушено особливий порядок призначення арбітражного керуючого та право на своєчасне отримання винагороди, отже порушено принцип незалежності позивача як арбітражного керуючого.
Водночас, суд зауважує, що за втручання в автоматичний розподіл передбачена кримінальна відповідальність на підставі ст. 376-1 Кримінального кодексу України, а саме за незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя.
Поряд з цим, адміністративному суду не надано повноважень встановлювати факти в кримінальному процесі, а тому в даному випадку справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже позивач має право звернутись до правоохоронних органів з метою захисту своїх прав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернулась до адміністративного суду, і наведене вище правове регулювання цих відносин, суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також, наведені обставини також були викладені в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року у справі №200/9366/25.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Слід зазначити, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу, у зв'язку із чим суд не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст. 170, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали надіслати позивачу.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Повний текст ухвали складено та підписано 09 грудня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя В.М. Чучко