Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 грудня 2025 року Справа№200/6784/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справ ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
03.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) № 1094206402/1094206402-2025-1 від 27.08.2025 про відмову у здійсненні страхових виплат; зобов'язати відповідача прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати страхових виплат з 01.09.2022 у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою № 299 від 11.02.2025.
В обґрунтування зазначено, що позивачу встановлено втрату професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом, він має право на страхові виплати.
Позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати, однак з 01.09.2022 року нарахування страхових виплат було припинено у зв'язку з невідомим місцем мешкання.
Позивачем подано заяву про поновлення виплат, але постановою № 1094206402/1094206402-2025-1 від 27.08.2025 відмовлено у поновленні виплат. Причину прийняття негативного рішення відповідач не зазначив.
Вважає, що рішенням про відмову у поновленні страхових виплат відповідач порушує конституційні права позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що перебував на постійному обліку в Хрестівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та, як внутрішньо переміщена особа, отримував щомісячні страхові виплати в Краматорському міську відділенні управління Фонду в Донецькій області по 31.08.2022. З 01.09.2022 щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 були затримані постановою відділення Фонду від 19.09.2022 № 14018/247009/10296/39 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46, частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (невідоме місце мешкання) та ні підставі пункту 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2018 № 11 (яка була чинною на момент припинення страхових виплат) згідно з рекомендацій Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат. З 01.09.2022 по теперішній час щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися, заборгованість перед потерпілим відсутня. 26.08.2025 ОСОБА_1 звернувся через веб-портал електронних послуг до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про продовження щомісячних страхових виплат, яка була розглянута і постановою Головного управління від 27.08.2025 №1094206402/1094206402-2025-1 заявнику було відмовлено у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг у зв'язку із відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату. У спірний період з 01.09.2022 по 26.08.2025 позивач не звертався до робочих органів Фонду соціального страхування України та до органів Пенсійного фонду України із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат з наданням необхідних документів (копій довідки про взяття на облік як ВПО, паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідки про відкриття особового рахунку в установі Ощадбанку). Відповідно до вимог пункту 10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, потерпілим, які знаходяться на непідконтрольній території України або перемістилися з тимчасово окупованих територій України на підконтрольну територію, необхідно надавати повідомлення щодо неотримання ними страхових та соціальних виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації у вигляді окремої заяви або відповідної примітки у заяві про надання послуги натуральної допомоги. Позивач не позбавлений права на поновлення страхових виплат, шляхом його звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, тому вважаємо що підстави в задоволенні позовних вимог відсутні. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Позивача взято на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, про що свідчить довідка від 27.11.2014 №1426/8867. Зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , переміщення в АДРЕСА_3 .
Згідно довідок серія ДОН-04 №085334 та серія МСЕ №201212, позивач має професійне захворювання, ступінь втрати професійної працездатності - 55%, група інвалідності - третя, безстроково.
Згідно протоколів Фонду соціального страхування України щомісячні страхові виплати призначені позивачу безстроково.
Краматорським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області прийнята постанова від 19.09.2022 №14018/247009/10276/39 про припинення (затримання) потерпілому ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022. Згідно постанови потерпілий перебуває на обліку з 11.03.2004, має застрахований випадок трудове каліцтво, що стався 08.09.1993. Підстава затримання виплат - невідоме місце мешкання, п.6ч.1ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105.
На адвокатський запит від 26.08.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлено про те, що страхові виплати припинені з 01.09.2022.
ОСОБА_1 звернувся із заявою від 26.08.2025 про поновлення страхових виплат.
За результатом звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області постановлено відмовити у здійсненні страхових виплат у зв'язку із відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (постанова від 27.08.2025 №1094206402-2025-1).
Перевіряючи правомірність рішення відповідача щодо відмови у поновленні щомісячних страхових виплат позивачу, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року в справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 і № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року в справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 і № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
З 01.01.2023 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Отже, з 01.01.2023 (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Приписами частин першої, сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частинами першою, четвертою- сьомою статті 41 Закону № 1105-XI визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк здійснення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до уповноваженого органу управління. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до статті 40 Закону № 1105-XIV здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент припинення страхових виплат позивачу, визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Частина друга статті 16 Закону № 1105-XIV передбачала, що застраховані особи зобов'язані:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;
3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;
4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:
лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;
дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;
не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;
6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах положення Закону № 1105-XIV є пріоритетними у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Як вже було встановлено судом, припинення нарахування та виплати страхових виплат відбулось з причин «невідоме місце мешкання».
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено протиправно, за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105.
Відповідно до пункту 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі - Порядок № 299) передбачено, що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача: за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України; за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.
У разі відсутності заяви, передбаченої абзацами першим - третім цього пункту, територіальний орган Пенсійного фонду України, який проводить виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, визначається постановою правління Пенсійного фонду України.
Згідно з п. 6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.
У пункті 7 указаного Порядку зазначено, що в разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов'язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а страхові виплати припиняються відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Приписами пункту 8 Порядку № 299 установлено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:
- після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;
- за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис» (“Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 “Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у зв'язку з не проходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис» (“Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим пункту 6 цього Порядку.
Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
При цьому, як вже було встановлено судом 26.08.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою про поновлення щомісячних страхових виплат, однак відповідачем постановлено відмовити у здійсненні страхових виплат (постанова від 27.08.2025 №1094206402-2025-1).
Дослідивши зміст спірного рішення судом встановлено, що відповідач прийняв рішення про відмову у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг, керуючись ст. 39 Закону №1105-XIV, а саме в рішенні вказано: «відповідно до заяви з документами, які до неї було додано, та статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в інших випадках, передбачених законом: Відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи)».
Жодних мотивів відмови рішення відповідача не містить.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Отже, загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Рішення відповідача не містить в собі мотивування та обґрунтування підстав прийняття такого рішення. Відповідач, вказавши таку підставу у рішенні як відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи), не конкретизував, яка саме інформація та документи відсутні.
Відповідні обґрунтування відповідач наводить у відзиві, проте, як вже зазначено судом, таке обґрунтування має бути наведене безпосередньо у рішенні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення і наявність підстав для його скасування.
Оскільки страхові виплати були припинені протиправно, позивач має право на їх поновлення з дати припинення.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити у такий спосіб: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.08.2025 №1094206402-2025-1 про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача, тому судовий збір у розмірі 968,96 грн належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.08.2025 №1094206402-2025-1 про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 вересня 2022 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош