Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 грудня 2025 року Справа№200/8450/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
31 жовтня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд», надійшов позов адвоката Єфімік О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03.10.2025 № 050650006857 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.07.2024 року, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи з 21.06.1983 року по 26.02.1987 року та з 22.11.1991 року по 31.12.1999 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказала, що 26.09.2025 звернулась до пенсійного фонду України з метою призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача від 03.10.2025 № 050650006857 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне страхування.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
24 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, зі змісту якого Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області просило відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції зазначив, 26.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- ІV. За принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 від 26.09.2025 про призначення пенсії була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та рішенням від 03.10.2025 № 050650006857 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 21.06.1983 по 26.02.1987, оскільки відтиск печатки при звільненні не придатний для читання та з 22.11.1991 по 31.12.1999 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 07.02.1989, оскільки відсутній запис про звільнення.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
26 вересня 2025 року позивач звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 26 вересня 2025 року про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03.10.2025 № 050650006857 відмовлено, ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (31 рік), передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV. Страховий стаж становить - 22 роки 6 місяців 14 днів.
До страхового стажу не зараховано: періоди роботи з з 21.06.1983 по 26.02.1987, оскільки відтиск печатки при звільненні не придатний для читання та з 22.11.1991 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 07.02.1989, оскільки відсутній запис про звільнення
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
Статтею 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, зокрема в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 21.06.1983 року по 26.02.1987 року та з 22.11.1991 року по 31.12.1999 року.
Згідно спірного рішення та відзиву на позовну заяву до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 21.06.1983 по 26.02.1987, оскільки відтиск печатки при звільненні не придатний для читання, та період роботи з 22.11.1991 по 31.12.1999 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 07.02.1989, оскільки відсутній запис про звільнення.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 18.12.1981 ОСОБА_1 у період з 21.06.1983 по 26.02.1987 працювала за посадою контролера ощадкаси.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1989 ОСОБА_1 у період з 22.11.1991 по 08.09.2011 працювала провідником пасажирських вагонів у вагонному депо «Донецьк» (запис № 4-7).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві не зараховано період роботи з 21.06.1983 по 26.02.1987, оскільки відтиск печатки при звільненні не придатний для читання.
На час заповнення належної позивачу трудової книжки НОМЕР_3 від 18.12.1981, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162.
Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).
Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Посилання відповідача на те, що відтиск печатки при звільненні не придатний для читання не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд звертає увагу, що згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1989 та довідки ОК-5 ОСОБА_1 безперервно, не змінюючи ані посаду ані місце роботи, з 22.11.1991 по 08.09.2011 працювала провідником пасажирських вагонів у вагонному депо «Донецьк» ДП «Донецька залізниця».
У зв'язку з чим, суд критично ставиться на посилання відповідача на незарахування до страхового стажу періоду роботи з 22.11.1991 по 31.12.1999 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 07.02.1989, у зв'язку з відсутністю запису про звільнення, оскільки позивач в цей період продовжувала працювати на тій самій посаді та на тому ж самому підприємстві
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 21.06.1983 по 26.02.1987 та з 22.11.1991 по 31.12.1999.
Відповідно до приписів ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, оскільки трудова книжка позивача містить належним чином відображені записи про її трудову діяльність у спірні періоди, а саме: з 21.06.1983 по 26.02.1987 та з 22.11.1991 по 31.12.1999, що належним чином відображено у її трудовій книжці, доказів протилежного відповідачем по цій справі до суду не надано, а також наявні заперечення відповідача про те, що в трудовій книжці відсутній наказ про звільнення, а також нечитабельність печатки при звільненні, що не відноситься до особистої відповідальності позивача, оскільки вона не заповнювала дану трудову книжку, суд вважає задовольнити позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до її загального страхового стажу вищезазначені періоди роботи.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення відповідача від 03.10.2025 № 050650006857 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 21.06.1983 року по 26.02.1987 року та з 22.11.1991 року по 31.12.1999 року.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі.
Враховуючи те, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії визнано судом протиправним та скасовано, ухвалою суду було відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по справі, суд дійшов висновку, що з відповідача треба стягнути належну суму судового збору у розмірі 968,96 грн на користь Державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03.10.2025 № 050650006857 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: м.Чернівці, площа Центральна, 3; ЄДРПОУ 40329345) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) від 26.09.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 21.06.1983 року по 26.02.1987 року та з 22.11.1991 року по 31.12.1999 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: м.Чернівці, площа Центральна, 3; ЄДРПОУ 40329345) на користь Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова