08 грудня 2025 р.Справа № 160/34138/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Клименка Ігоря Івановича до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 29.11.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Клименка Ігоря Івановича до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного на підставі постанови державного виконавця від 31.05.2013 року у виконавчому провадженні № 37298578 та зареєстрованого 12.07.2013 за № 1623557;
- зобов'язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо скасування арешту нерухомого майна (реєстраційний запис № 1623557 від 12.07.2013), накладеного на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Означені позовні вимоги вмотивовані наступним. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2012 року у справі № 2-5097/11 було солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (позивача) та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (стягувач, правонаступником є АТ «Райффайзен Банк») заборгованість за кредитним договором у сумі 2 319 887,42 грн. Рішення набрало законної сили 04.03.2012 року. 21.09.2012 року на виконання рішення судом було видано виконавчі листи. 05.03.2013 року стягувач подав заяву про примусове виконання і 07.03.2013 року Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 37298578 (далі - ВП №37298578) щодо позивача. У межах ВП № 37298578 постановою державного виконавця Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ Главацького Ю.А. від 31.05.2013 року було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , зокрема, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 12.07.2013 року державним реєстратором Шушулковим М.Д. внесено запис про обтяження № 1623557 - арешт всього нерухомого майна позивача. 27.06.2013 року державним виконавцем Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ Главацьким Ю.А. було встановлено, що боржник проживає за адресою, що територіально відноситься до першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (правопопередник відповідача), у зв'язку з чим було винесено постанову № В-1/307 про закінчення виконавчого провадження № 37298578 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV у зв'язку з направленням виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби - першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ. При цьому накладений на все нерухоме майно позивача арешт (№ 1623557) знято не було. У березні 2017 року Стягувач (правопопередник третьої особи АТ «Райфайзен Банк» - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернувся до Київського районного суду м. Одеси із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для їх пред'явлення до виконання, посилаючись на їх втрату. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2018 року у задоволенні цієї заяви було відмовлено. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29.05.2018 року (провадження № 22-ц/785/4800/18) ухвалу суду першої інстанції від 16.02.2018 було змінено в частині мотивування, але по суті залишено без змін - у видачі дублікатів та поновленні строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання відмовлено. Апеляційний суд, зокрема, зазначив, що стягувач не надав належних доказів втрати виконавчих листів, а також був обізнаний про закінчення виконавчого провадження щодо позивача ще у 2013 році, а щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2015 році, проте звернувся із вказаною заявою лише у 2017 році. Вказана постанова Апеляційного суду Одеської області набрала законної сили 29.05.2018 року та стягувачем не оскаржувалась. Отже, станом на даний час відсутнє чинне виконавче провадження щодо стягнення боргу з позивача за рішенням суду у справі № 2-5097/11, а строк пред'явлення виконавчого документа до виконання давно сплив, і спроба його поновити ще вісім років тому була безуспішною у зв'язку із пропуском строку. 01.04.2025 року позивач виявив, що арешт № 1623557 на все належне йому нерухоме майно досі зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та обтяжує все його нерухоме майно. Це перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися своєю власністю. 04.04.2025 року представник позивача звернувся до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (правонаступник Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції) з вимогою про скасування арешту, посилаючись на сплив строків пред'явлення виконавчого документа до виконання, пропуск стягувачем строку на поновлення виконавчого документу та судову практику Верховного Суду. Листом від 05.05.2025 року № 62850 Київський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовив у скасуванні арешту, мотивуючи тим, що закінчення виконавчого провадження у зв'язку з направленням за належністю не є підставою для зняття арешту згідно з ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV. 09.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа АТ «Райффайзен Банк» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо скасування арешту нерухомого майна (реєстраційний запис № 1623557 від 12.07.2013р.), накладеного на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у справі № 160/13494/25 у задоволенні позову було відмовлено. Суд мотивував своє рішення тим, що оскільки Другий Київський ВДВС Одеського МУЮ (правопопередник Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) закінчив виконавче провадження №37298578 з підстав його направлення за належністю до іншого органу ДВС, а саме - Приморського ВДВС Одеського МУЮ) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, не було підстав для зняття арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 . З огляду на встановлений судовим рішенням факт передачі виконавчого провадження № 37298578 за належністю до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі також - відповідач або Приморський ВДВС), 03.06.2025 року позивач звернувся до Приморського ВДВС з вимогою скасувати арешт на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 37298578, серія та номер: б/н, виданої 31.05.2013 року головним державним виконавцем Главацьким Юрієм Анатолійовичем, Другий Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Одеської області. Оскільки відповідь на зазначену вимогу відповідач не надав, 22.07.2025 року представник позивача адвокат Клименко І.І. направив на адресу відповідача адвокатський запит з проханням надати інформацію про результат розгляду вимоги позивача від 03.06.2025 року. У наданій відповіді на адвокатський запит (вих. № 119128 від 24.07.2025 року) відповідач повідомив, що вимога від 03.06.2025 року відповідачем розглянута, однак задовольнити її і прийняти рішення про скасування арешту, застосованого Київським відділом ДВС у місті Одесі, відповідач не може, посилаючись на відсутність на виконанні Приморського ВДВС виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 .
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
02.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло сформоване 01.12.2025 року через систему «Електронний суд» заперечення Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо доводів позивача про можливість відкриття провадження у справі, в якому третьою особою зазначено про наступне. Так, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Заочне рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2012 року у справі № 2-5097/11 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (позивача) та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у сумі 2 319 887,42 грн. (на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 37298578) приймалось в порядку ЦПК України, про що зазначено і у позовній заяві. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року (справа №175/1571/15, щодо оскарження дій/рішень про передачу виконавчого провадження до іншого відділу ДВС), містяться наступні правові висновки: (пункти 47, 49) до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків Разом з тим, виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - "Закон № 1404-VIII") (пункт 54). Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні (пункти 55-60). Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII. Частиною другою статті 74 Законом № 1404-VIII закріплено, що на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів крім судів, а також рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів (пункт 86). Винятками також є справи за скаргою на рішення, дії та/або бездіяльність державного виконавця або посадової особи при виконанні зведеного виконавчого провадження, у складі якого виконуються рішення судів різних юрисдикції та/або рішення інших органів (пункт 84). Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого є складовою процесу виконання судового рішення. Таке рішення впливає на права та обов'язки сторін виконавчого провадження, а тому такі дії або рішення державного виконавця або посадової особи державної виконавчої служби підлягають контролю з боку того суду, який видав виконавчий документ. Отже, оскілки виконавче провадження №37298578 не є зведеним (у складі якого виконуються рішення судів різних юрисдикції та/або рішення інших органів) й відкрито на підставі виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси з метою виконання судового рішення в цивільній справі (про стягнення боргу за кредитним договором), позов ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача скасувати арешти у вищевказаному виконавчому провадженні - не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також Відділ пропонує представнику позивача звернути увагу на постанову Верховного Суду від 27.10.2025 року у справі № 1512/2-593/11 та на положення п. 20 розділу III Інструкції № 512 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 02.04.2012р. № 512/5 (як передумову для вчинення виконавцем дій щодо зняття арешту). Отже, якщо ОСОБА_1 вважає, що відсутні підстави для виконання вимог виконавчого документа у цивільній справі № 2-5097/11 та, відповідно, не має необхідності збереження арешту, накладеного для забезпечення його виконання, останній може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України і зняття арешту з майна з цієї підстави (постанова Верховного Суду від 20.06.2024 року, справа № 333/395/22, пункти 4, 21, 30; постанова ВП ВС від 14.05.2025, пункти 19, 69).
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи немає встановлених цим Кодексом підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного на підставі постанови державного виконавця від 31.05.2013 року у виконавчому провадженні № 37298578 та зареєстрованого 12.07.2013 за № 1623557 та зобов'язання Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо скасування арешту нерухомого майна (реєстраційний запис № 1623557 від 12.07.2013), накладеного на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Як свідчать матеріали справи, листом Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.05.2025 року за вих. №62850 на адресу представника позивача адвоката Клименка І.І. повідомлено про наступне. Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - «Відділ») розглянуто вимогу адвоката Клименка І.І. про скасування арешту нерухомого майна від 04.04.2025 (вх. №7937 від 08.04.2025), подану в інтересах ОСОБА_1 за результатами розгляду якої повідомлено наступне. В архівній частині АСВП міститься інформація, що на примусовому виконанні Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (виконавче провадження № 37298578) перебував виконавчий лист № 2-5097/11, виданий Київським районним судом м. Одеси 21.09.2012, про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" грошової суми в розмірі 2 319 887,42 грн. в межах зазначеного виконавчого провадження відповідно до ст.ст. 25, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV(далі - «Закон № 606-ХІV») накладено арешт на майно боржника, зокрема, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 27.06.2013 встановлено, що боржник проживає за адресою, що територіально належить до першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, у зв'язку з чим відповідно п.10 ч.1 ст.49 Закону № 606-ХІУ державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з направленням виконавчого документа, за належністю до. іншого відділу державної виконавчої служби. В свою чергу, за змістом ч. 1 ст. 50 Закону № 606-ХІV арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження з підстав не пов'язаних з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, та за умови стягнення (сплати) виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. При цьому, пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту України від 02.04.2012р. № 512/5 (далі - «Інструкція № 512») передбачено перелік підстав для зняття арешту з майна боржника, а також зазначено, що до заяви про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення боржником додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови. Заява боржника та додані до неї документи, а також документи за результатом розгляду такої заяви приєднуються до матеріалів виконавчого провадження, в межах якого виноситься відповідна постанова. У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку, коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадженім за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, Одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Отже, заява/вимога про зняття арешту з майна боржника, а також документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови подаються до органу державної виконавчої служби, в якому перебувають/перебували матеріали відповідного виконавчого провадження.
Листом Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24.07.2025 року за вих. №11928 на адресу представника позивача адвоката Клименка І.І. повідомлено про наступне. Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вимога адвоката Клименка І.І. щодо надання інформації та зняття арешту з майна ОСОБА_1 уважно розглянута. З приводу викладених у зверненні фактів повідомляємо, що відповідно до інформації яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження «Спецрозділ» на виконанні Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження 37298578 з примусового виконання виконавчого документу по справі № 2-5097/11. Виконавчі документи відносно боржника ОСОБА_1 до Приморського відділу ДВС у місті Одесі не надходили та на виконанні не перебували. Щодо доступу до виконавчого провадження 37298578 Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі не має. Ознайомившись з доданим до звернення адвоката Клименка І.І. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду з'ясовано, що судом саме згідно інформації Київського відділу ДВС міста Одеси встановлено, що у виконавчому провадженні 37298578 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі частини першої пункту 10 статті 49 Закону (норми якого діяли на день прийняття державним виконавцем рішення). Але факт передачі чи направлення самого виконавчого документу до іншого відділу ДВС судом не досліджено та не з'ясовано. Проте вищезазначеним доданим адвокатом Клименко І.І. судовим рішенням чітко встановлено, що за результатами пошуку виконавчих проваджень стосовно позивача ОСОБА_1 станом на 14.05.2025 року в| Автоматизованій системі виконавчого провадження записів не здійснено, що і підтверджує не отримання та неприйняття Приморським відділом ДВС у місті Одесі матеріалів виконавчого провадження 37298578. Отже, сам встановлений факт винесення державним виконавцем постанови від 27.06.2013 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з направленням виконавчого документу за належністю до іншого органу ДВС не є підтвердженням фактичного направлення виконавчого документу за належністю іншому органу ДВС. Отже, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не відмовляє в вирішенні порушеного в зверненні адвоката Клименка І.І. питання, та в той же час у зв'язку з відсутністю на виконанні відділу виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 , прийняти рішення про скасування арешту застосованого Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі не є можливим.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово вказували на те, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Положеннями ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 19.12.2024 року) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Частинами 1 та 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, частинами 1 та 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» чітко встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, прийнятих (вчинених, допущених) в ході виконання виконавчого документу, що виданий адміністративним судом, а також на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Тобто критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та суть оспорюваних рішень, дій або бездіяльності.
При цьому, суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Також суд враховує, що положення статей 19, 287 Кодексу адміністративного судочинства України не визначають повноважень адміністративного суду розглядати спори про скасування арешту майна (як єдиної та основної позовної вимоги), накладеного державним виконавцем в процесі здійснення виконавчого провадження.
Натомість юрисдикція відповідних спорів чітко визначається положеннями цивільного процесуального законодавства.
Зокрема, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
При цьому, правові приписи частини першої та другої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, які регламентують правила виключної підсудності, чітко визначають, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 року у справі № 826/16025/18 також звертала увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 року у справі № 658/715/16-ц, від 13.03.2019 року у справі № 815/615/16-ц та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 820/5502/17.
Також, за обставин, подібних до даного спору, Верховний Суд у своїй останній постанові від 15.02.2024 року у справі № 140/26445/23 вказав на те, що оскільки обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то такий спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства згідно з положеннями ЦПК України.
Окрім того, Верховний Суд у постанові суду від 19.08.2025 року у справі №400/7751/24 зазначив про наступне.
«…31. У справі № 340/25/19 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2020 року, в якій сформувала правову позицію, яка зводиться до того, що спір за позовом спадкоємця боржника у виконавчому провадженні до органу державної виконавчої служби з приводу зняття арешту, накладеного на майно спадкодавця, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
32. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивачем є ОСОБА_1 , який є стороною у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів про стягнення заборгованості, виданих Центральним районним судом м. Миколаєва та Заводським районним судом м. Миколаєва.
33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 висловила правову позицію, яка полягає у тому, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження і не наділена процесуальним правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), може реалізувати відповідне право в порядку адміністративного судочинства.
34. Варто зазначити, що приписами статей 339, 340 ГПК України передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
35. За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
36. Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою урегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
37. За зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
38. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
39. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
40. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 927/395/13 та у справі № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 та від 10 квітня 2019 року у справі № 908/2520/16.
41. Водночас, для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
42. При цьому варто зауважити, що у разі наявності єдиного суб'єкта примусового виконання (державного виконавця) закон визначає єдиний порядок проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні, зокрема, арешт накладається з урахуванням всіх виконавчих документів. Тобто стягнення відбувається одночасно за всіма виконавчими документами.
43. У пунктах 99 - 104 постанови від 09 червня 2022 року у справі № 11-443сап20 Велика Палата Верховного Суду висловила таку позицію:
"99. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
100. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
101. Такі ж приписи містяться й у Цивільному процесуальному кодексі України.
102. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18), № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 (провадження № 11-1334апп18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 908/2520/16 (провадження № 12-30гс19) наголошувала на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
103. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18, справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
104. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення відбувається в процедурі позовного провадження."
44. У постанові від 16 листопада 2022 року Верховний Суд зазначив, що ключовим у справі № 160/21596/21 є те, що позивач, оскаржуючи рішення державного виконавця, не є стороною зведеного виконавчого провадження, а оскарження дій, рішень та бездіяльність державного та/або приватного виконавця таким суб'єктом звернення у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, віднесено до адміністративної юрисдикції.
У справі ж, що розглядається, позивач є стороною зведеного виконавчого провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених місцевими загальними судами цивільної юрисдикції.
45. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі, роз'яснивши позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку за нормами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.
46. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права…».
З матеріалів справи убачається, як виконавчому провадженні № 37298578 Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та і у виконавчому провадженні № 37298578 Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2012 року у справі № 2-5097/11 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (позивача) та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у сумі 2 319 887,42 грн. стороною виконавчого провадження є позивач у даній справі, тобто ОСОБА_1 .
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також за правилами частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, беручи до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та виходячи з того, що за змістом позовних вимог предметом даного спору є питання скасування арешту нерухомого майна (реєстраційний запис № 1623557 від 12.07.2013), накладеного на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), вирішення якого має відбуватися в порядку цивільного судочинства, суд доходить висновку, що даний спір не носить характеру публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду адміністративним судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що даний спір не поширюється на юрисдикцію адміністративних судів.
За встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У відповідності до ч. 2-3 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
У відповідності до частин 4-6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З урахуванням викладеного, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Одночасно суд роз'яснює позивачу можливість звернення з відповідними вимогами в порядку цивільного судочинства до відповідного місцевого загального суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170, 243, 248, 250, 256, 287, 293-295 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/34138/25 за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Клименка Ігоря Івановича до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутись за захистом порушеного права в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник