01 грудня 2025 рокуСправа №160/25405/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29.09.2025р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР;
- зобов'язати відповідача поновити з 01.05.2025р. щомісячне нарахування та виплату пільг у грошовій формі позивачеві відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та має право на пільги, передбачені п.6 ч.1 ст.6, ст.7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, які отримував у вигляді щомісячних виплат у грошовій формі, які нараховувалися та виплачувалися відповідачем. Разом з тим, з 01.05.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області припинило здійснювати та виплачувати у грошовому еквіваленті кошти на компенсацію 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги, користування квартирним телефоном. На звернення позивача від 25.07.2025р., листом №37628-28802/Ф-01/8-0400/25 від 20.08.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача зокрема про те, що у 2025 році розмір доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не перевищує суму 4240,00 грн.; з 01.05.2025 року йому відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг, як ветерану органів внутрішніх справ, оскільки за інформацією Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України середньомісячний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України. У відповіді на відзив від 06.10.2025р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові.
Ухвалою суду від 22.09.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
03.10.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвал суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись зокрема на те, що позивачу було відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки за даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» в межах Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, середньомісячний дохід сім'ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 17.11.2025р. по 28.11.2025р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 01.12.2025р.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отримує пенсію по інвалідності, призначену на умовах Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-XII, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ, що підтверджується наявними у справі копіями пенсійного посвідчення позивача, посвідчення від 22.07.2003р. та не заперечується учасниками справи.
В 2024 році, ОСОБА_1 користувався пільгами на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном, передбаченими п.6 ч.1 ст.6, ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», що не заперечується учасниками справи.
В 2025 році Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області здійснило перевірку сукупного доходу сім'ї ОСОБА_1 та встановило, що середньомісячний сукупний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців та встановило, що середньомісячний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у зв'язку з чим було припинено надання пільги з 01.05.2025.
На звернення позивача від 25.07.2025р., листом №37628-28802/Ф-01/8-0400/25 від 20.08.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача зокрема про те, що у 2025 році розмір доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не перевищує суму 4240,00 грн.; з 01.05.2025 року йому відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг, як ветерану органів внутрішніх справ, оскільки за інформацією Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України середньомісячний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, що підтверджується змістом копії вказаного листа, наявної в матеріалах справи.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача поновити з 01.05.2025р. щомісячне нарахування та виплату пільг у грошовій формі позивачеві відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР з урахуванням раніше виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
При цьому, ч.5 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» передбачено, що пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені: пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»
Згідно до п.п1) п.1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» встановлено, що у 2025 році, пільги, передбачені передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб - 3028 гривень.
Відповідно до п. 169.4.1. Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 та підпунктами "а" і "б" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.
Таким чином, на 2025 рік величина доходу, який дає право податкову соціальна пільгу складає 4240,00 гривень (3028*1,4=4239,2=4240).
У цій справі позивач не заперечує, що середньомісячний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує 4240,00 грн., а відповідно, даний факт не є спірним.
За таких обставин, з врахуванням того, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача в розрахунку на одну особу перевищує 4240,00 гривень, відповідач правомірно припинив виплачувати йому пільгу на житлові послуги.
Судом враховується, що відповідач припинив нарахування та виплату пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. на виконання п.п.6, 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та п.п.1) п.1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389.
Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» в цій частині неконституційним не прийнятий, а за таких обставин у відповідача не було підстав для не застосування цих норм.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у адміністративній справі №440/14216/23 вказала, що правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст.46 Конституції України, яка не передбачена в ч.2 ст.64 Конституції України, з чого можливо зробити висновок, відповідно право соціального захисту, гарантоване ст.46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій ст.46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
З чого, Велика Палата Верховного Суду, зробила висновок, що соціальні гарантії, які не основним грошовим забезпеченням, а є додатковими соціальними пільгами (виплатами), не належать до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст.46 Конституції України, та відповідно Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Суд враховує зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, та вважає, що Верховна Рада в умовах воєнного стану, мала право на встановлення обмежень щодо соціальних гарантій передбачених п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», оскільки вони не є основним грошовим забезпечення та не належить до складових конституційних прав визначених ст.46 Конституції України.
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, для застосування положень ч.4 ст.7 КАС України та не застосування положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», суд підстав не вбачає.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.
Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, з урахуванням положень чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Великої Палати Верховного Суду, які наведені вище.
Інші доводи позивача, викладені у позові та у відповіді на відзив уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу , оскільки висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, суд приходить до висновку, що пенсійний орган, відмовляючи позивачеві у таких спірних нарахуваннях, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом не встановлено порушення відповідачем прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення своїми діями щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, у зв'язку з чим слід відмовити позивачеві у задоволені даних позовних вимог.
Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити з 01.05.2021р. щомісячне нарахування та виплату пільг у грошовій формі позивачеві відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР з урахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, а також і те, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.9 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва