08 грудня 2025 рокуСправа №160/17109/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейлтаб» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0093710901 від 20.02.2025р., -
11.06.2025р. через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Сейлтаб» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення форми «ПС» за №0093710901 від 20 лютого 2025 року, яким до позивача застосовано штраф в сумі 2040,00 грн. за ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що посадовими особами відповідача була проведена фактична перевірка позивача на підставі наказу №75-п від 06.01.2025р. згідно до вимог п.п.80.2.2 п.80.2 ст.82 ПК України, проте, у наказі не наведено жодної фактичної інформації про можливі порушення позивачем вимог діючого законодавства, тому вважає, що наказ та акт перевірки від 16.01.2025р., складений за результатами її проведення не доводять наявність обґрунтованої підстави для проведення фактичної перевірки позивача, що, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, є підставою для висновку про протиправність оспорюваного наказу; відповідачем у наказі на проведення перевірки не було вказано мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки, а відтак, наказ не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, тому, на переконання позивача, у відповідача були відсутні підстави для призначення фактичної перевірки позивача на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України. Також представник позивача вказав і на те, що після допуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки їм були надані всі документи у повному обсязі, що належать до предмета перевірки, про що зазначено і у акті перевірки, тому вважає посилання контролюючого органу на ненадання до перевірки всіх документів безпідставними. У відповіді на відзив від 06.07.2025р. представник позивача додатково зазначив, що в акті перевірки не зафіксовано згаданого вище порушення, а саме: переліку яких саме документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, не було надано позивачем, у акті не вказано, тоді як, пункти 11 та 12 акту перевірки містять перелік документів, які надав позивач до перевірки, чим спростовано доводи відповідача про не надання позивачем документів до перевірки; посилаючись на відмову позивача у наданні документів до перевірки, посадові особи відповідача відповідного акту не складали, таких доказів не надано, як і не надано доказів надсилання акту перевірки позивачеві всупереч п.86.5 ст.86 ПУ України, акт перевірки позивачем не отримувався; враховуючи той факт, що перевірку було призначено з посиланням на п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України питання наявності обґрунтованих підстав для проведення перевірки не є актуальним. Окрім того, у додаткових поясненнях від 04.12.2025р. представник позивача послався на дотримання позивачем під час проведення перевірки вимог п.85.2 ст.85 ПК України щодо надання всіх документів, що зафіксовано в самому акті перевірки.
Ухвалою суду від 20.06.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, вказаною ухвалою суду у відповідача в порядку ст.80 КАС України були витребувані копії документів, а саме: копію акту перевірки від 16.01.2025р.; копії запитів, які надавалися позивачу щодо необхідності надання первинних бухгалтерських документів та докази їх вручення позивачеві; копії актів про відмову у наданні первинних бухгалтерських документів до перевірки позивачем під час перевірки, завірених належним чином згідно до ч.5 ст.94 КАС України.
На виконання вищезазначених вимог ухвали суду, 03.07.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що наказ на перевірку №75-п від 06.01.2025р. винесений на підставі п.19.1 ст.19, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), про що зазначено у згаданому наказі, тобто, у даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин із зазначенням у такому наказі нумераційного позначення відповідного пункту статті ПК України без розкриття його змісту про що свідчать і правові висновки Верховного Суду, зокрема, в його постановах від 25.04.2023р. у справі №520/3328/20, від 26.03.2024р. у справі №420/9909/23, з огляду на що представник відповідача вважає посилання позивача на відсутність підстав для проведення фактичної перевірки необґрунтованими. Щодо порушення п.85.2 ст.85 ПК України, а саме: ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, то це порушення зафіксовано в акті перевірки від 16.01.2025р., письмовий запит про надання документів, наказ на перевірку та направлення були вручені продавцю ТОВ «Сейлтаб» ОСОБА_1 , оскільки вона є особою, яка фактично здійснює розрахункові операції, вказана особа була ознайомлена з направленням і поставила у вказаних документах свої особисті підписи, однак, після проведення фактичної перевірки продавець відмовилась від ознайомлення з актом перевірки та отримання свого примірника про що було складено акт відмови від підпису акту фактичної перевірки від 15.01.2025р. Представник відповідача вказав і на те, що обов'язок суб'єкта господарювання щодо надання всіх копій документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, виникає після початку перевірки та не залежить від наявності вимоги про надання/витребування таких документів контролюючим органом про що зазначив і Верховний Суд у постанові від 17.10.2024р. у справі №160/9989/22. Тому, з урахуванням наведеного відповідач вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим відсутні підстави для його скасування.
Також на виконання вимог згаданої вище ухвали суду в частині надання копій витребуваних судом документів у порядку ст.80 КАС України відповідачем до відзиву на позов додано, зокрема, копію акту фактичної перевірки від 16.01.2025р., копію письмової вимоги перевіряючих про надання копій документів від 07.01.2025р.
Разом з тим, копії акту саме про відмову позивача у наданні копій всіх документів, що належать до предмета перевірки, відповідачем на вимогу суду не надано, про причини не надання такого акту, суд не повідомлено.
14.07.2025р. представником позивача через систему «Електронний суд» до суду було подано клопотання про долучення доказів, у якому останній просив долучити до матеріалів даної справи договір про надання правової допомоги №264 від 02 квітня 2025р., акт приймання-передачі юридичних послуг від 07 липня 2025 року складеного в рамках договору №264 від 02 квітня 2025 року, рахунок №1 від 07 липня 2025 року та платіжну інструкцію №514 від 08 липня 2025 року на суму 2000 грн.
Представник відповідача проти зазначеного клопотання заперечував про що зазначив у заяві від 18.07.2025р., поданою до суду також через систему «Електронний суд».
Розглянувши зазначене клопотання, вивчивши додані до нього докази та матеріали справи, зокрема, зміст позову, суд приходить до висновку, що зазначене клопотання слід залишити без розгляду, з огляду на наступне.
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, із аналізу наведених процесуальних норм слідує, що суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, понесених позивачем на сплату правничої допомоги за умови, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, до 08.12.2025р. (дати винесення судового рішення у цій справі) окремої заяви щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката у вищенаведеному порядку ні позивачем, ні його представником до суду не подавалось.
Також і зміст позову позивача від 10.06.2025р. жодних заяв про наявність у позивача витрат на професійну правничу допомогу при розгляді даної справи не містить.
За таких обставин та враховуючи те, що позивачем та його представником до суду не було подано заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у порядку та у спосіб, встановлений у ч.7 ст.139 КАС України, такої інформації не містить і зміст позову позивача, а відтак, суд приходить до висновку, що клопотання позивача про долучення доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката без подання відповідної заяви, слід залишити без розгляду.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що було об'єктивною перешкодою для розгляду справи по суті у вказаний строк, ухвалою суду від 08.12.2025р. розгляд даної справи було продовжено до 08.12.2025р. на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 08.12.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сейлтаб» зареєстроване як юридична особа за адресою: м. Дніпро, проспект О.Поля, буд. 98-Д, здійснює свою господарську діяльність у Кіоску, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Вітчизняна, буд. 61А та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області про що свідчить зміст копії акту перевірки від 16.01.2025р., відомості про що учасниками справи не оспорюються.
06.01.2025р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області з метою дотримання вимог законодавства, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, на підставі п.19-1.1 ст.19-1, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 (підстава проведення фактичної перевірки - здійснення функцій, визначеним законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального) ПК України, було призначено проведення фактичної перевірки ТОВ «Сейлтаб» за адресою: м. Дніпро, вул. Вітчизняна, буд. 61/а згідно до наказу №75-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Сейлтаб», що підтверджується копією наведеного наказу, наявною у справі.
З метою виконання згаданого вище наказу, посадовим особам контролюючого органу були оформлені направлення на проведення фактичної перевірки позивача за №№92,93 від 06.01.2025р. про що свідчить зміст копій наведених направлень.
Згадані вище копія наказу, направлення були вручені/пред'явлені для ознайомлення посадовій особі позивача - продавцю ОСОБА_1 07.01.2025р. о 13-10 год.
Також, посадовими особами відповідача (державними інспекторами) була сформована та підписана «Письмова вимога перевіряючих» ( далі - Письмова вимога) зі змісту якої видно, що позивачеві у відповідності до вимог, зокрема, п.85.2, п.85.4 ст.85 ПК України було запропоновано надати письмові пояснення та завірені належним чином копії наступних документів:
- ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами з додатками (попередні та поточні);
- первинні документи щодо надходження підакцизних товарів (видаткові накладні, ТТН, тощо);
- реєстраційне посвідчення та довідка про опломбування РРО;
- договір оренди/право власності на господарську одиницю;
- фіскальні звітні чеки (Z-звіти), книги обліку розрахункових операцій;
- трудові договори з найманими працівниками, накази на призначення;
- копія паспорта та ідентифікаційного коду посадової особи підприємства.
Згадана Письмова вимога була також вручена під особистий підпис продавцю ОСОБА_1 07.01.2025р. о 13 год. 30 хв. про що свідчить зміст її копії, наявної у справі.
На виконання згаданого вище наказу, у період з 07.01.2025р. по 15.01.2025р. посадовими особами контролюючого органу було проведено фактичну перевірку позивача за результатами якої був складений акт за №120/04-36-09-01/45286029 від 16.01.2025р., копія якого наявна у справі.
За висновками згаданого вище акту фактичної перевірки посадовими особами контролюючого органу було встановлено порушення позивачем п.85.2 ст.85 ПК України, а саме: «ненадання платником податків посадовим особам органів ДПС всіх документів, що пов'язані або є предметом перевірки».
На підставі висновків акту перевірки від 16.01.2025р., посадовою особою контролюючого органу 20.02.2025р. було прийняте податкове повідомлення-рішення, Форма «ПС» за №0093710901 за яким на підставі, зокрема, п.121.1 ст.121 ПК України, за неподання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, що мало місце у січні 2025р., до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 2040,00 грн., що підтверджується змістом копії наведеного податкового повідомлення-рішення та копією розрахунку до нього.
Згадане вище податкове повідомлення-рішення позивачем було оскаржене до органу ДПС України шляхом подання скарги, за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 05.05.2025р. за №12788/6/99-00-06-0301-06 за змістом якого вищенаведене податкове повідомлення-рішення було залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення про що свідчить зміст фотокопії наведеного рішення, доданого позивачем до позову.
Правомірність прийняття відповідачем вищенаведеного податкового повідомлення-рішення №0093710901 від 20.02.2025р., є предметом спору у цій справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Щодо дотримання контролюючим органом процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення (що є одною із підстав заявленого позову), суд зазначає про таке.
Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, зокрема, які містяться і у пункті 47 постанови від 27.11.2023р. у справі №420/11790/22, вказано, що оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI (далі - ПК України).
Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями пункту 75.1 статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, при цьому така перевірка повинна проводитися в межах повноважень контролюючого органу виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.
Вимоги до змісту наказу керівника контролюючого органу про проведення фактичної перевірки встановлені абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого в наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, ПК України закріплює таку обов'язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, а також необхідність відображення мети та підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Відтак, під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті зазначення платника податків, який має перевірятися, та чіткого визначення у наказі правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Відповідно до ч.5 ст242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 року в справі № 280/1431/23 викладено наступний правовий висновок:
"Судова палата наголошує, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Судова палата не може не погодися з тим, що розкриття змісту та деталізації фактичної обставини, яка стала приводом для прийняття рішення про проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (до прикладу, щодо якого саме факту отримана інформація або ж у якій сфері можливі порушення, їх характер і докази на підтвердження) відповідала б більш високим стандартам правової визначеності та більш повно б забезпечувала розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення.
Водночас, як вже зазначалося, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2024 року у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації."
Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявність та/або отримання контролюючим органом відповідної інформації, яка свідчить про можливі порушення з боку платника податку порушень вимог законодавства, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Також слід зазначити, що Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції, яка викладена, зокрема, в постановах від 20.03.2018 у справі № 820/4766/17, від 22.05.2018, від 04.10.2022 у справі № 810/1394/16, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі №140/14625/20, від 05.07.2023 у справі № 460/2663/22, від 26.07.2023 у справі № 280/4696/22, від 17.08.2023 у справі № 160/15431/21, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22, згідно з якою підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері.
Тобто, цей підпункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2025 у справі №420/31410/24.
За викладених вище обставин, адміністративний суд у даних правовідносинах повинен здійснити перевірку дотримання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, процедури та правомірності (наявності/відсутності) підстав для призначення і проведення фактичної перевірки позивача, а також мети перевірки, які мають бути відображені контролюючим органом саме у вищенаведений спосіб у згаданому позивачем наказі від 06.01.2025р. №75-п.
Так, досліджуючи наказ ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06.01.2025р. №75-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «СЕЙЛТАБ» судом встановлено що його зміст містить мету перевірки - «дотримання вимог законодавства, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів».
Також зі змісту згаданого вище наказу видно, що він прийнятий на підставі пункту 19-1.1 статті 19-1, статті 20, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 (підстава проведення фактичної перевірки - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального) ПК України, Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР, Закону України від 18.06.2024 №3817-ІХ, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Отже, із аналізу встановлених вище обставин слідує, що в основу проведення фактичної перевірки платника податків, зокрема, позивача, відповідачем покладено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, зазначений наказ чітко відображає законодавчо визначену мету та підставу для проведення перевірки, а тому суд приходить до висновку, що такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства, як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним.
Встановлені судом вище факти дотримання відповідачем процедури оформлення наказу від 06.01.2025р. №75-п із зазначенням у ньому як мети фактичної перевірки, так і відображення конкретної підстави для її проведення, можливість скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виключають.
Тому, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість призначення та проведення згаданої вище фактичної перевірки з підстав, наведених у п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України за наказом №75-п від 06.01.2025р., у зв'язку із чим оспорюване податкове повідомлення-рішення з підстав порушення процедури проведення такої перевірки визнанню протиправним та скасуванню не підлягає.
Відтак, суд, не виявивши порушень відповідачем процедури проведення перевірки під час оформлення вищенаведеного наказу на проведення фактичної перевірки, вирішуючи спір, переходить до перевірки суті виявленого порушення.
Так, зі змісту акту фактичної перевірки від 16.01.2025р. та оспорюваного податкового повідомлення-рішення, вбачається, що до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 2040,00 грн. за порушення п.85.2 ст.85 ПК України, а саме: ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
З приводу даного порушення, суд зазначає про наступне.
За п. 85.2 ст. 85 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до п. 85.4. ст. 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
При цьому, положеннями п. 85.6., п. 85.6 ст. 85 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику.
Із аналізу наведених вище приписів чинного податкового законодавства слідує, що у разі відмови платника податків (його представника) надати копії документів посадовій особі контролюючого органу, така особа має обов'язок у довільній формі скласти акт, що засвідчує факт відмови та вказати перелік документів, які платнику податків було запропоновано надати.
В той же час, у разі отримання копій документів, посадова особа має обов'язок скласти опис отриманих копій документів та вручити такий опис платнику податків (його представнику).
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, вказуючи у акті перевірки від 16.01.2025р. про ненадання платником податків (позивачем у справі) всіх копій документів, посадові особи контролюючого органу факт відмови позивача у наданні копій документів посадовим особам ДПС не зафіксували та відповідного акту у довільній формі із переліком документів, які пропонувалося позивачеві надати не склали, таких доказів суду не надано.
Так, ухвалою суду від 20.06.2025р. у даній справ у порядку ст.80 КАС України було витребувано у відповідача, зокрема, копію акту про відмову позивача у наданні копій документів до перевірки, завірених належним чином згідно до ч.5 ст.94 КАС України.
Проте, копії відповідного акту про відмову позивача у наданні копій документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, без поважної причини до відзиву на позов відповідачем не додано.
Зазначене додатково свідчить про те, що відповідний акт про відмову позивача у наданні копій документів посадовими особами не складався всупереч вимог п.85.6 ст.85 ПК України.
У акті фактичної перевірки від 16.01.2025р. і перелік документів, які платнику податків (позивачеві) було запропоновано надати, також відсутній.
Таким чином, встановлені вище обставини не складання посадовими особами контролюючого органу акту про відмову позивача у наданні копій первинних документів, не зазначення у такому акті або у акті перевірки від 16.01.2025р. переліку документів, які було запропоновано позивачу надати, свідчать про порушення посадовими особами контролюючого органу вимог п.85.6 ст.85 ПК України, що, в свою чергу, призводить до недоведеності відповідачем факту не надання позивачем копій документів, що пов'язані з предметом перевірки у розумінні ст.73 КАС України.
В той же час, як встановлено судом зі змісту Письмової вимоги перевіряючих, яка надавалась під час перевірки посадовій особі позивача 07.01.2025р. о 13.30 год. видно, що позивачеві було запроповано надати наступний перелік копій документів, а саме:
- ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами з додатками (попередні та поточні);
- первинні документи щодо надходження підакцизних товарів (видаткові накладні, ТТН, тощо);
- реєстраційне посвідчення та довідка про опломбування РРО;
- договір оренди/право власності на господарську одиницю;
- фіскальні звітні чеки (Z-звіти), книги обліку розрахункових операцій;
- трудові договори з найманими працівниками, накази на призначення;
- копія паспорта та ідентифікаційного коду посадової особи підприємства.
Аналізом копії акту перевірки від 16.01.2025р., доданого відповідачем до відзиву на позов (частина 2 описової частини акту), судом встановлено, що під час перевірки позивачем були надані наступні копії документів, а саме:
- ліцензія на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04610311202405246 від 14.08.2024р. термін дії: з 20.08.2024р. по 20.08.2025р., фіскальний номер РРО згідно додатку до ліцензії 4000917097 ( п. 2 ч.2 акту перевірки);
- свідоцтво про державну реєстрацію від 31.12.2024р. №1011081020000000082 ( п.5 ч.2 акту перевірки);
- супровідні документи, що реалізуються «в наявності» (п.6 ч.2 акту перевірки);
- ПРРО фіскальний №4000917097 (пункт 7 ч.2 акту перевірки).
Також у пункті 11 ч.2 акту перевірки зазначено, що при перевірці використано вибірково: ліцензія на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з додатком; документи про оформлення трудових відносин; документи на походження товару.
Враховуючи наведене та те, що у ході проведення фактичної перевірки позивачем були надані всі перераховані копії документів до перевірки, що стосуються предмету перевірки про що свідчить зміст акту перевірки від 16.01.2025р., суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано вимог ст.85.2 ст.85 ПК України.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити і про таке.
Ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за приписами п.121.1ст.121 ПК України.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень абз.2 п.121 ст.121 ПК України.
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що норма п.121 ст.121 ПК України передбачає відповідальність платника податку за ненадання таких документів контролюючому органу на його запит у повному обсязі взагалі, а за ненадання таких документів частково (не у повному обсязі).
Вказані норми не передбачають відповідальності у разі ненадання платником податків у повному обсязі (надання їх частково).
Як встановлено уже вище, позивачем під час проведення фактичної перевірки посадовим особам контролюючого органу були надані копії документів, які наведені у частині 2 описової частини акту перевірки від 16.01.2025р., про що посадові особи відповідача самі навели перелік документів, які ними досліджувалися.
Відтак, посилання у пункті 14 частини 2 описової частини акту перевірки від 16.01.2025р. з приводу ненадання платником податків посадовим особам органів ДПС всіх документів, що пов'язані або є предметом перевірки, не відповідає та суперечить відомостям, які наведені у пунктах 2,5,6,7 та 11 цього ж акту перевірки, про надання позивачем до перевірки копій документів, тому такі посилання є неспроможними та судом оцінюються критично.
Тобто, наведені встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем надавалися до перевірки копії документів, проте, відповідачем їх опис не складався, як це передбачено п.85.6 ст.85 ПК України, та недотримання відповідачем цих правил (не складання акту про відмову позивача у наданні копій первинних документів та переліку копій документів, які пропонувалось надати, не складання опису отриманих копій документів) виключає підстави для притягнення позивача до відповідальності за таке порушення, оскільки таке порушення належними доказами (актом про відмову у наданні копій документів та їх переліком, які не складалися) відповідачем не доведено.
За викладених обставин, застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 2040,00 грн. саме за ненадання посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки (за умови надання таких документів частково) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є протиправним та незаконним, тому таке рішення суб'єкта владних повноважень від 20.02.2025р. за №0093710901 підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду даної справи правомірність застосування до позивача штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами, відповідачем не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача з приводу того, що ненадання платником податків посадовим особам контролюючого органу ДПС в повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки зафіксовані в акті фактичної перевірки від 16.01.2025р., з огляду на таке.
По-перше, як уже зазначалось судом вище та встановлено зі змісту акту перевірки, він не містить переліку саме документів, які пропонувалось позивачеві надати та які не надані до перевірки.
По-друге, згаданий акт перевірки у частині 2 описової частини акту перевірки містить відомості про надані позивачем до перевірки документи у п.2,5,6,7 та 11 частини 2 описової частини акту перевірки, чим спростовані доводи відповідача про ненадання позивачем до перевірки всіх у повному обсязі копій документів.
Інші аргументи та доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте, не беруться до уваги, оскільки не спростовують наведених вище висновків суду та згаданих вище правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного рішеньня, є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вище наведеними доказами, а тому спірне податкове повідомлення-рішення від 20.02.2025р., є такими, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
А отже, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання його протиправним та скасування.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 20 коп. згідно ставки судового збору за подання позову майнового характеру, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір», понесені позивачем згідно платіжної інструкції №470 від 10.06.2025р.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейлтаб» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0093710901 від 20.02.2025р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0093710901 від 20.02.2025р.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейлтаб» (51200, Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Сучкова, будинок 196, код ЄДРПОУ 45286029) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 20 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 20 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва