01 грудня 2025 рокуСправа №160/25570/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.09.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення в період з 01.04.2022 по 20.05.2023 нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань) за період з 01.04.2022 по 31.12.2022 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань) за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , при цьому, останній протиправно, починаючи з 01.04.2022р. розраховував його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що про розмір грошового забезпечення, у тому числі, зазначених вище його складових, йому стало відомо тільки з листа відповідача від 05.09.2025р. №1055/1682. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» становив станом на 01.01.2022р. - 2481,00 грн., станом на 01.01.2023р. - 2684,00 грн., тобто, такий прожитковий мінімум для працездатних осіб збільшувався. Проте, позивач зазначив, що відповідно до листа відповідача від 05.09.2025р. його було проінформовано про розміри його грошового забезпечення, яке розраховувалося у спірний період з 01.04.2022 по 20.05.2023р. з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р. (1762,00грн.), що на думку позивача, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум на 1 січня відповідного календарного року. Тому, на переконання позивача, з 01.04.2022р. він має право на отримання грошового забезпечення, обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. та помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт про що свідчить і аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.
Ухвалою суду від 26.09.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 09.09.2025р. (адміністративний позов з додатками), 26.09.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
03.10.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позов, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови КМУ №103, тому з дня набранням законної сили вказаним судовим рішенням діє редакція пункту 4 постанови КМУ №704, яка була чинною до зазначених змін у такій редакції, а саме: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13 і 14; ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають в якості наслідку визнання нормативно-правового акту протиправним і не чинним автоматичне поновлення дії акту (актів) законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше, тому постанова №704 є чинною, а пункт 4 є нескасованим, незмінним і відповідає повністю пункту 4 постанови №704 в редакції постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. у зв'язку з чим саме за згаданою нормою всім військовослужбовцям встановлені розміри посадових окладів, що відповідає вимогам ст.19 Конституції України. На переконання відповідача, у діях відповідача немає протиправної бездіяльності, а навпаки, всі дії відповідають вимогам чинної редакції постанови №704, тому вважає, що підстав для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача у відповідача не має.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 17.11.2025р. по 28.11.2025р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 01.12.2025р.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.04.2022р. по 12.04.2024р., про що свідчать копія паспорту позивача № НОМЕР_2 від 23.11.2023р., копія Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 01.04.2022р. №93 про призначення на посаду, а також відомості, які містяться у копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 11.05.1987р. та копії листа відповідача від 05.09.2025р. №1055/1682, наявних у справі.
Зі змісту копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 видно, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.04.2022 по 12.04.2024р.
У подальшому на адвокатський запит від 04.07.2025р., відповідачем 05.09.2025р. згідно листа №1055/1682 було повідомлено, що нарахування всіх видів грошового забезпечення позивача у період з 01.04.2022р. по 20.05.2023р. здійснювалося у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018р., що становив 1762 грн.
Тобто, із наведених обставин слідує, що відповідачем у спірний період фактично здійснювалося нарахування та виплата позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., що не заперечується відповідачем.
Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за періоди з 01.04.2022р. по 20.05.2023р. мало бути проведене відповідачем із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: на 01.01.2022р.(2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. та Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки».
З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування та виплату такого грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за згадані вище періоди із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р., у зв'язку із чим просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування йому грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з 01.04.2022р. по 20.05.2023р. на підставі пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р. помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, та зобов'язати відповідача вчинити певні дії щодо відповідного нарахування та виплати йому грошового забезпечення у наведеному розмірі з урахуванням раніше виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).
Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, у постанові від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та у постанові від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. - 2684 грн.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року збільшувався.
При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.
А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірні періоди з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022р. та 2023р.
Наведена правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, яка є обов'язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача з усіма його складовими (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) мало б обчислюватися відповідачем із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684грн.).
Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у спірні періоди з 01.04.2022 по 19.05.2023р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копії листа відповідача від 05.09.2025р. №1055/1682, а також і у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 11.05.1987р. та не заперечується відповідачем.
Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2022 та 2023 роки при обчисленні у спірний період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення позивача (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) позивачеві за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р.включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р., слід визнати протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. ( 2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684 грн.), за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р.включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020 до 19.05.2023р.) з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.
Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача з приводу того, що після набрання судовим рішенням у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови КМУ №704 у редакції постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. є не скасованим, не зміненим, з огляду на те, що зазначені аргументи суперечать змісту судового рішення у справі №826/6453/18 та вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду, які є обов'язковими для виконання, у тому числі, і відповідачем як суб'єктом владних повноважень в силу ст.129-1 Конституції України.
З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, не стосуються предмету та підстав цього позову, тому є неспроможними і не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р.включно, всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період з 01.04.2022 до 19.05.2023р.), відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких такою бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. включно грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. включно, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 01.04.2022р. по 19.05.2023р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення за 20.05.2023р., з огляду на наступне.
12.05.2023р. постановою Кабінету Міністрів України №481 до пункту 4 постанови КМУ №704 внесені зміни за змістом яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.
Зазначені зміни набрали законної сили з 20.05.2023р.
А відповідно, враховуючи внесені зміни до п.4 постанови №704 за яким грошове забезпечення військовослужбовців має розраховуватися з 1762 грн. з 20.05.2023р., тому зазначене свідчить про те, що позивач не має права на нарахування та виплату йому грошового забезпечення з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року станом на 01.01.2023р. саме за 20.05.2023р.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла до 19.05.2023р., виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р. та станом на 01.01.2023р. шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти за період з 01.04.2022 року по 19.05.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних одноразових та додаткових його видів, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), за період з 01.04.2022р. по 19.05.2023р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва