05 грудня 2025 рокуСправа №160/27393/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/27393/25, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного перебуває адміністративна справа №160/27393/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Серед іншого, відповідач стверджує, що позивачем пропущено встановлений законодавством строк для звернення до суду з трудовим спором, який стосується правовідносин, що виникли між сторонами з 06.12.2024 та припинились 18.03.2025 внаслідок звільнення працівника.
05 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач зазначає, що строк звернення до суду належить обчислювати відносно дня одержання письмового повідомлення про звільнення.
Оцінюючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Позовні вимоги в цій справі стосуються, зокрема, дня роботи у вихідний день 28.12.2024 року.
Позивач працював у відповідача на двох посадах:
1) з 06.12.2024 року по 18.03.2025 року - провідний спеціаліст відділу;
2) з 19.03.2025 року по 05.08.2025 року - начальник відділу.
Зміна посади оформлена не як переміщення, а саме як звільнення з першої посади і нове призначення на нову посаду.
Спірний день роботи у вихідний день мав місце 28.12.2024 року, тобто - під час роботи на посаді провідного спеціаліста.
При звільненні з цієї посади з позивачем проводився розрахунок при звільненні, що підтверджується викладом наказу про звільнення від 18.03.2025 року, а також повідомленням про нараховані при звільненні суми від 18.03.2025 року.
В такому повідомленні дійсно відсутні відомості про грошову компенсацію за спірний вихідний день.
Водночас, позивач стверджував, що таке повідомлення не отримував, обізнаний був лише з наказом про звільнення.
На це у запереченні відповідач вказував: позивач був ознайомлений із наказом Мінветеранів від 18.03.2025 № 290-К “Про звільнення ОСОБА_1 » 20.03.2025 об 12:01 в електронній системі документообігу Мінветеранів “Аскод». А отже, Позивачем пропущено встановлений законодавством строк для звернення до суду, який стосується правовідносин, що виникли між сторонами з 06.12.2024 та припинились 18.03.2025 внаслідок звільнення працівника.
Отже, відповідач не заперечував, а в матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, яке мало місце 18.03.2025 року (перше звільнення), в якому в тому числі відсутні відомості про грошову компенсацію за спірний вихідний день, за межами строку звернення до суду.
Як наслідок, відсутні правові підстави для обчислення строку звернення до суду з цим позовом (в частині вимог щодо дня роботи 28.12.2024 року) виходячи з дня ознайомлення позивача з наказом про звільнення. Адже законодавець імперативно визначив початок перебіг цього строку саме «з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні».
Зазначене логічно узгоджується з обов'язком відповідача згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України: про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Невиконання відповідачем обов'язку вручити працівнику таке повідомлення, в тому числі з відомості про грошову компенсацію за спірний вихідний день, не може створювати негативних наслідків для працівника.
Оскільки строк звернення до суду з таким позовом складає три місяці з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а обов'язок надати працівнику таке письмове повідомлення покладено на роботодавця, у даному випадку строк звернення до суду становить три місяці та починає свій відлік з дати отримання відповідного письмового повідомлення.
Подібне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 24.12.2024 року у справі №160/1790/24.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено статтею 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами особи, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-вугілля України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
В даній справі повідомлення про нараховані при звільненні 18.03.2025 року (перше звільнення) наявне серед додатків до відзиву (додаток №14), однак докази вручення позивачу такого повідомлення відсутні.
Отже, наявні правові підстави для поновлення строку звернення до суду.
З огляду на викладені приписи Кодексу адміністративного судочинства України та Конвенції, проаналізувавши у сукупності наведені у заяві доводи, з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за доцільне визнати підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Керуючись ст. ст. 121-123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/27393/25 - задовольнити.
Визнати поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/27393/25.
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко